9.3.4. Узагальнення.

Проте, навіть зробивши такий висновок, з огляду на факт накидання суспільству пропорційної виборчої системи, я й цього разу (тобто як і при оцінці послідовної відмови українського законодавця від мажоритарної та змішаної виборчих систем) маю підкреслити, що сама по собі пропорційна, як і будь-яка інша, виборча система не може розглядатися у контексті демократичності. Адже пропорційна виборча система успішно застосовується, наприклад, у таких демократичних країнах, як Італія або Франція. Тобто недемократичних виборчих систем не існує. Але є підстави (і досвід українських парламентських виборчих кампаній 1998, 2002 та 2006 років це підтверджує) вести мову про недемократичні форми застосування певної виборчої системи.

Отже, вважаю, що парламентські вибори 2006 року в Україні реалізували суспільно-політичну практику недемократичного застосування пропорційної виборчої системи і фактично повністю паралізували електоральну громадську думку, геть нейтралізували вплив виборців на формування законодавчої гилки влади у державі.

9.4. Висновки.

Як можна було пересвідчитися, практики виявлення електоральної громадської думки в Україні від часів козацької демократії і до сьогодення зазнали суттєвих змін. На зміну зборам великих мас людей, які не завжди діяли у раціональний спосіб і які моментами своєю поведінкою могли нагадувати збуджений натовп, прийшов законодавчо врегульований електоральний процес.

Разом з тим місце брутального силового тиску, який здійснювався, слід визнати, все ж таки у інтересах більшості козацької громади, заступили витончені технології фактичного законодавчого відсторонення більшості громадян (яка у демократичному суспільстві і має поставати у якості реального суб’єкта електоральної громадської думки) від участі у формуванні державної влади. І здійснюється це у інтересах значної меншості суспільства. Якщо, далі, громадська думка козаків ефективно і іноді доволі жорстко (у вигляді негайного зміщення, а то й вбивства) здійснювала функцію соціального контролю за діяльністю обраних ними посадовців, то діяльність сьогоднішніх українських високопосадовців-обранців є практично незалежною від суспільної громадської думки.

Однак, попри ці факти, як було показано у даній лекції, у дійсно демократично орієнтованих країнах електоральна громадська думка функціонує, з одного боку, у більш цивілізованих, ніж на Запорізькій Січі, а з іншого боку – у більш демократичних, ніж у сучасній Україні, формах. Отже можливості для вдосконалення існують.

9.5. Контрольні питання.

1. Чому саме козацьке середовище Запорізької Січі найкраще демонструє громадську думку в Україні XVI-XVIII століть?

2. Які проблеми і питання найчастіше поставали у якості об’єктів громадської думки запорозького козацтва?

3. Що являв собою у кількісному сенсі суб’єкт громадської думки січового козацтва?

4. Чи мав місце і як виглядав тиск на громадську думку під час зібрання запорожців на раду?

5. У який спосіб на козацькій раді здійснювалося встановлення переможної громадської думки?

6. Завдяки чому сучасне виборче законодавство України може поставати у якості засобу маніпулювання громадською думкою а то й фактичного ігнорування її?

7. Яка виборча система є найприйнятнішою для адекватного виявлення електоральної громадської думки?

8. Чим відрізняються форми тиску на громадську електоральну думку у часи зібрання колишніх запорожців на раду від тих форм, що застосовуються у сучасній Україні?

ПІСЛЯМОВА.

Відтак, текст даного навчального посібника добіг кінця. Соціологія громадської думки постала перед читачем як наука і навчальна дисципліна, а сама громадська думка - через її статічну та динамічну струтури.

Знайомство із статичною структурою громадської думки дало можливість зрозуміти цю думку як феномен суспільної свідомості, основними елементами якого (феномену) є оцінне судження, когні-суб’єкт і когні-об’єкт. При цьому питання про природу громадської думки розкрите як центральне. Показано, що попри деклароване деякими дослідниками громадської думки розуміння того, що вона не є механічною (арифметичною) сумою індивідуальних думок, ними приховано пропонується ідея або про деяке відокремлене від індивідуальних свідомостей існування громадської думки (= «органічна єдність» індивідуальних думок), або про одночасне існування в індивідуальній свідомості обох думок – індивідуальної і громадської (як привнесеної).

Натомість автором зроблено висновок, що громадська думка (будучи результатом консенсусу) існує як органічна цілісність у вигляді вже власної думки кожного окремого індивіда, причому – того індивіда, який «прийняв» консенсус. Отже, досліджуючи індивідуальні думки, можна мати справу як із громадською думкою, так і з негромадськими думками. Через це громадська думка може бути плюралістичною лише на початкових етапах її формування. Щоправда, потребує додаткових досліджень питання про те, кого кількісно репрезентують «консенсусники» - більшість, впливову мешість чи якусь іншу частку певної соціальної групи, спільноти або респондентів, які попали у вибірку.

У межах розкриття особливостей динамічної структури громадської думки зроблено спробу показати специфіку стадії зародження цієї думки, виділивши відповідне питання у окрему лекцію. Щодо стадії формування громадської думки, то тут автор спромогався чіткіше, на його погляд, ніж це робили його попередники, відокремити процес цього формування, що здійснюється на засадах міжіндивідуального спілкування, від того процесу, що здійснюється з використанням ЗМІ. До стадії функціонування громадської думки здійснено підхід як до такої, виявами якої є інституціоналізована форма її існування, а також процеси виконання нею своїх соціальних функцій та маніпулятивного її використання.

Разом з тим для мене сьогодні вже очевидним є те, що потребують спеціального дослідження, наприклад, об’єктивний (без втручання ЗМІ і владних структур) механізм формування громадської думки шляхом «ланцюгової реакції»; деструктивні соціальні наслідки використання артефактної «громадської» думки при прийнятті управлінських рішень. Вважаю також, що політичні вибори, будучи одним з важливих виявів (репрезентацій) громадської думки, заслуговують на висвітлення у окремій лекції, а то й темі.

Як автор, я зробив все, що зміг, але це менше, ніж я збирався зробити. Однак сподіваюсь, що деякі з моїх ідей можуть стати для інших авторів основою подальших теоретичних напрацювань. Принаймні фактом залишається те, що соціологія громадської думки в Україні знаходиться на початковій стадії і можливості для її подальшого вдосконалення є відкритими.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.

1. Аберкромби Н. Социологический словарь. - М: ЗАО „Издательство «Экономика» ”, 2004. – 620 с.

2. Андреева Г.М. Социальная психология. – М., 1980. - с.

3. Аристотель. Сочинения: В 4-х томах. Т.4. – М.,1983.- 830с.

4. Арутюнян Ю.В. О социальной структуре общества постсоветской России // Социологические исследования, 2002, № 9. – С. - .

5. Бурдье Пьер. Социология политики: Пер. с фр. – М., 1993. – 336 с.

6. Вибори в Україні 1994 року (друге доповнене видання): Міжнародна Фундація Виборчих Систем (IFES). – Київ, 1995. – 231 с.

7. Вибори до Верховної Ради України 2002 року: Інформ.-довід. Вид. / ЦВК. – Київ,2002. – 676 с. – С. 369-593.

8. Вишняк О.І. Електоральна соціологія: історія теорії, методи. – К.,2000. – 310 с.

9. Гибш Г., Форверг. М. Введение в марксистскую социальную психологию. Пер. с нем. - М.,1972. - с.

10. Гидденс Энтони. Социология. – Пер. с англ.– М.: Едиториал УРСС, 2005.– 632 с.

11. Горшков М.К. Общественное мнение: История и современность. – М.: Политиздат, 1988. – 383 с.

12. Громадська думка і політика, - К.,1997. - с.

13. Громадська думка: теоретичні та методичні проблеми дослідження /За ред. В.Л.Оссовського. - К.: Стилос, 2001. – 168с.

14. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. – К.: Наукова думка, 1995. – т. VI. – 667 с.

15. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. – К.: Наукова думка, 1995. – т. VII. – 624 с.

16. Грушевський М.С. Історія України-Руси: в 11т., 12 кн. – К.: Наукова думка. – Т.VIII. – 1995. – 856 с. - Частина друга.

17. Грушин Б.А. Есть ли всё-таки у нас общественное мнение? – Информационный бюллетень ВЦСПС, Госкомтруда СССР, ВЦИОМ. – 1989. – Февраль.

18. Грушин Б.А. Массовое сознание: Опыт определения и проблемы исследования. – М.: Политиздат, 1987. – 368 с.

19. Грушин Б.А. Мнение о мире и мир мнений. – М., 1967. - с.

20. Джери Дэвид, Джери Джулия. Большой толковый социологический словарь (Collins).Том 1 (А-О).– 544 с. Том 2 (П-Я). – 528 с.: Пер. с англ. – М.: Вече, АСТ, 1999.

21. Дилигенский Г.Г. К проблеме социального актора в России // Куда идёт Россия? Власть, общество, личность. – М., 2000.

22. Дилигенский Г.Г. Люди среднего класса. – М., 2002. - с.

23. Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки „Про вибори народних депутатів Української РСР”. Прийнятий Верховною Радою Української РСР 27 жовтня 1989 року. – Київ, 1989. – 44 с.

24. Закон України „Про вибори народних депутатів України”. Прийнятий Верховною Радою України 18 листопада 1993 року.–Київ, 1993.– 48 с.

25. 26.Закон України „Про вибори народних депутатів України”. Прийнятий Верховною Радою України 27 вересня 1997 року. – Київ, 1997.– 51 с.

26. Закон України „Про вибори народних депутатів України”. Прийнятий Верховною Радою України 18 жовтня 2001 року. – 121 с. .

27. Закон України „Про вибори народних депутатів України”. Прийнятий Верховною Радою України 25 березня 2004 року.–Київ, 2005.- 110 с.

28. Закон про вибори членів Парламенту. Опублікований у „Державній газеті” № 37/13.04.2001 // Збірник виборчих законів країн Центральної та Східної Європи: Міжнародна Фундація Виборчих Систем (IFES). – Вашингтон Д.К., 2002. – 536 с. - С.41 -62.

29. Заславская Т.И. Современное российское общество: Социальный механизм трансформации: Учебное пособие. – М.:Дело, 2004. – 400 с.

30. Кант И. Сочинения: В 6-ти томах. Т.3. – М., 1964. - с.

31. Коробейников В.С. Пирамида мнений: (Общественное мнение: природа и функции). – М.: Мол. Гвардия, 1981. – 222с.

32. Крисаченко В.С. Динаміка населення: популяційні, етнічні та глобальні виміри. – К.: НІСД, 2005. – 368 с.

33. Левада Ю. Людина, натовп та маса в громадській думці. – Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. - № 1-2. – С. 80-92.

34. Липпман Уолтер. Общественное мнение. Пер.с англ. –М., 2004.–382 с.

35. Лисиця Н. Реклама як соціальний інститут. – Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998, № 3. – С. 125-130.

36. Ляпина Т.В. Политическая реклама. – Киев: ВИРА-Р, 2000. – 152 с.

37. Массовая информация и общественное мнение молодёжи. – К., 1990. - с.

38. Ноэль-Нойман. Общественное мнение. Открытие спирали молчания: Пер. с нем. – М.:Прогесс-Академия; Весь Мир, 1996. – 352 с.

39. Ольшанский Д.В. Массовые настроения переходного времени. – Вопросы философии. – 1992. - № 4. - С. - .

40. Оссовський В.Л. Громадська думка: спроба соціологічної інтерпретації, - К., 1999. - с.

41. Оссовський В.Л. Соціологія громадської думки: Навч. пос. – К.: ПЦ „Фоліант”; ВД „Стилос”, 2005. – 186 с.

42. Паніна Н.В.Технологія соціологічного дослідження.–К.,1996.–232с.

43. Парламент України: вибори-98: Інформ.-аналіт. вид./ ЦВК. – Київ,1998. – Ч.ІІ. – 728 с. – С. 395- 618

44. Петров О.В. Социологические избирательные технологии. –Днепропетровск, 1998. – 164с.

45. Політологічний енциклопедичний словник. – К.: Генеза, 1997. – 400 с.

46. Полторак В.А. Социология общественного мнения: Уч. пос. – Киев – Днепропетровск: Центр «СОЦИОПОЛИС». – Изд-во «Арт-Пресс», 2000. – 264 с.

47. Попович М.В. Червоне століття. – К.: АртЕк, 2005. – 888 с.

48. Словарь иностранных слов. – 12-е изд., стереотип. – М.: Рус.яз., 1985. – 608 с.

49. Социология: Энциклопедия. – Минск: Книжный Дом, 2003. – 1312 с.

50. Субтельний Орест. Україна: історія. – Пер. з англ. – 2-е вид. – К.: Либідь,1992.- 512с.

51. Судас Л.Г. Социология общественного мнения. - Социально- политический журнал. – 1995. - № 1. – С.83-96.

52. Сурмин Ю.П. Теория общественного мнения: Курс лекций. – К.: МАУП, 1999. – 72 с.

53. Тард Г. Общественное мнение и толпа. Пер. с фр. - Спб., 1992. –

54. Тощенко Ж.Т.. Фантомы общественного сознания и поведения. – Социологические исследования, №12 (248), 2004. – С.3-15.

55. Феофанов О.А. Реклама: новые технологии в России. – СПб: Питер, 2003. – 384с.

56. Хайєк Ф.А. Право, законодавство та свобода: нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії: В 3 т. – К.: Сфера, 1999. – Т.1.

57. Цаллер Джон. Происхождение и природа общественного мнения. Пер. с англ. – М., 2004. – 559 с.

58. Шампань П. Делать мнение: новая политическая игра. – М., 1997.

59. Шокало О. Нам пора для України жить. – Україна в нас єдина: Матеріали засідань наукових секцій IV Всесвітнього форуму українців 18-20 серпня 2006 р., м. Київ. – Київ. – 2007. – С.104-106.

60. Щепанський Ян. Элементарные понятия социологии. – Пер. с польского. – Новосибирск, 1967. – 247 с.

61. Ядов В.А. Осторожно: опрос общественного мнения. – Известия. – 1991.- 23 февраля.

62. Яковенко Ю.І. Проблема артефакту в соціології (історико-теоретичний аналіз): Автореф. дис. …д-ра соціол. наук: НАН України, Інститут соціології. – К.,1996. -58с.

63. Giddens A. The Class Structure of the Advanced Societies. – London, 1973.

64. Ortega y Gasset J. Der Aufstand der Massen. B., 1959.

Навчальне видання