- •В.О.Нельга соціологія громадської думки
- •Тема 2. Статична структура громадської думки……………………………………………………………..
- •8.5. Висновки.................................................................................
- •9.4. Висновки..............................................................................
- •4.5. Висновки...............................................................................
- •Тема 3. Динамічна структура громадської думки.
- •5.5. Висновки.................................................................................
- •6.4. Висновки.................................................................................
- •7.1. Вступ до проблеми.................................................................
- •7.6. Висновки.................................................................................
- •Тема 4. Емпіричне виявлення та історичне порівняння громадської думки........................................
- •1.6. Контрольні питання.
- •1.2. Історичний розвиток поглядів на феномен громадської думки.
- •1.2.1. Антична епоха.
- •1.2.2. Середньовіччя.
- •1.2.3. Новий час.
- •1.2.4. Новітня доба.
- •1.2.5. Сучасність.
- •1.3. Соціологія громадської думки як наука.
- •1.3.1. Щодо стану розробленості соціології громадської думки як науки.
- •1.3.2. Основна мета, суб’єкт та об’єкт соціології громадської думки.
- •1.3.3. Предмет соціології громадської думки.
- •1.4. Соціологія громадської думки як навчальна дисципліна.
- •1.5. Висновки.
- •1.6. Контрольні питання:
- •2.5. Контрольні питання.
- •2.1. Проблема структур громадської думки. Поняття її
- •2.1.1. Про підходи до вирішення проблеми.
- •2.1.2. Про статичну структуру громадської думки.
- •2.2. Проблема визначення поняття „громадська думка”.
- •2.3.1.Механічна сукупність чи цілісна система?
- •2.3.2. Інтеракціоністський погляд.
- •2.3.3. Щодо нестійкості громадської думки у часі.
- •2.3.4. Щодо незалежності громадської думки.
- •2.4. Висновки.
- •3.2. Доіндустріальне традиційне суспільство нових часів.
- •3.2.1. Тип суспільства.
- •3.2.2. Соціальна структура.
- •3.2.3. Суб’єкти громадської думки.
- •3.3. Масове індустріальне суспільство.
- •3.3.1. Тип суспільства та його соціальна структура.
- •3.3.3. Резюме.
- •3.4. Сучасне індустріальне суспільство масових комунікацій.
- •3.4.1. Тип суспільства.
- •3.4.2. Соціальна структура.
- •3.4.3. Суб’єкти громадської думки.
- •Тоталітарно-моноцентричне суспільство доби індустріалізації.
- •3.5.1. Тип суспільства.
- •3.5.2. Соціальна структура.
- •3.5.3. Суб’єкти громадської думки.
- •3.6.Посттоталітарне індустріально-трансформаційне суспільство.
- •3.6.1. Тип суспільства.
- •3.6.2. Соціальна структура.
- •3.6.3. Суб’єкти громадської думки.
- •3.7. Висновки.
- •3.8. Контрольні питання.
- •4.1. Доцільність постановки питання про об’єкти громадської думки.
- •4.2. Теоретичний зміст поняття „об’єкт громадської думки”.
- •4.3. Умови перетворення соціальних проблем-фактів на об’єкти громадської думки.
- •4.4. Основні типи об’єктів громадської думки.
- •4.5. Висновки.
- •4.6. Контрольні питання.
- •4.1. Доцільність постановки питання про об’єкти громадської думки.
- •4.2. Теоретичний зміст поняття „об’єкт громадської думки”.
- •4.3. Умови перетворення соціальних проблем-фактів на об’єкти громадської думки.
- •4.3.1. Загальна характеристика умов.
- •4.3.2. Доцільність перетворення соціальних проблем-фактів на об’єкти громадської думки.
- •4.3.3. Спільна справа загалу.
- •4.3.4. Громадський інтерес загалу.
- •4.3.5. Актуальність, загальність, значущість соціальної проблеми.
- •4.3.6. Пізнавальна здатність суб’єкта громадського інтересу.
- •4.3.7. Компетентність суб’єкта громадського інтересу.
- •4.3.8. Процедура дискусії. – Досягнення консенсусу.
- •4.4. Основні типи об’єктів громадської думки.
- •4.5. Висновки.
- •4.6. Контрольні питання.
- •Тема 3. Динамічна структура громадської думки.
- •5.5. Висновки.
- •5.2. Сутність стадії зародження громадської думки.
- •5.2.1. Зміст стадії зародження громадської думки.
- •5.2.2. Форми існування громадської думки, що адекватні стадії її зародження.
- •5.2.3. Умови зародження громадської думки.
- •5.3. Соціальні середовища зародження громадської думки.
- •5.3.1. Вступні зауваження.
- •5.3.2. Соціальні групи.
- •5.3.4. Соціальні сукупності масового походження.
- •5.4. Основні чинники зародження громадської думки.
- •5.4.1. Роль змі як чинника зародження громадської думки.
- •5.4.2. Роль взаємовпливів еліти і мас як чинників виникнення і трансформації зародків громадської думки.
- •5.5. Висновки.
- •5.6. Контрольні питання:
- •6.1. Сутність стадії формування громадської думки.
- •6.2. Формування громадської думки на засадах міжіндивідуального спілкування.
- •6.3. Формування громадської думки через процеси масової комунікації.
- •6.4. Висновки.
- •6.5. Контрольні питання.
- •6.1. Сутність стадії формування громадської думки.
- •6.1.1.Загальна характеристика стадії формування.
- •6.2. Формування громадської думки на засадах
- •6.1.2. Суб’єктно-об’єктний аспект формування громадської думки.
- •6.3. Формування громадської думки через процеси масової комунікації.
- •6.3.1. Посередницько-обслуговуюча роль змі та основні тенденції у їхньому функціонуванні.
- •6.3.2. Основні механізми формування громадської думки за допомогою змі.
- •6.3.3. Роль змі у формуванні громадської думки як певного артефакту. Маніпулятивний механізм
- •6.3.4. Гуманістичний механізм формування громадської думки за допомогою змі та його ефективність.
- •6.3.5. Реклама через змі як механізм формування громадської думки.
- •6.4.Висновки.
- •6.5. Контрольні питання.
- •7.1. Вступ до проблеми.
- •7.6. Висновки.
- •7.1. Вступ до проблеми.
- •7.2. Зміст стадії функціонування громадської думки та її основні формовияви.
- •7.3. Інституціональна форма функціонування громадської думки.
- •7.3.1. Зміст поняття „соціальна інституція” та сутність процесу інституціоналізації.
- •7.3.2. Неінституціоналізована громадська думка.
- •7.3.3. Основні напрями вдосконалення процесу інституціоналізації громадської думки.
- •7.4. Форма функціонування громадської думки як носія соціальних функцій. Два виміри.
- •7.4.1. Вертикальний вимір.
- •7.4.2. Горизонтальний вимір.
- •7.4.3. Інші погляди на соціальні функції громадської думки.
- •7.4.4. Точка зору автора.
- •7.5. Маніпулятивна форма функціонування громадської думки.
- •7.5.1. Вступні зауваження.
- •7.5.2. Втаємничення та викривлення громадської думки.
- •7.5.3. Ігнорування громадської думки.
- •7.5.4. Обмеження громадської думки.
- •7.5.5. Фальшоване використання громадської думки.
- •7.6. Висновки.
- •7.7. Контрольні питання.
- •Тема 4. Емпіричне виявлення та історичне порівняння громадської думки.
- •8.3. „Социология общественного мнения”в.А.Полторака.
- •8.4. „Соціологія громадської думки” в.Л.Оссовського.
- •8.5. Висновки.
- •8.1. Сутність проблеми емпіричної фіксації громадської думки.
- •8.1.1. Щодо назви процедури та основного орієнтиру її здійснення.
- •8.1.2. Про проблему „індивідуальна думка – громадська думка”.
- •8.3. „Социология общественного мнения”в.А.Полторака.
- •8.4. „Соціологія громадської думки” в.Л.Оссовського.
- •8.4.1. Про актуальність і основні етапи процедури емпіричної фіксації громадської думки.
- •8.4.2. Ступень неартефактності індивідуальних думок.
- •8.4.3. Рівень адекватності відображення змістовних ознак об’єкта в індивідуальних думках.
- •8.4.4. Фактичність колективної належності індивідуальних думок респондентів.
- •8.4.5. Зумовленість ставлення індивідів до соціально значимих проблем суспільним контекстом.
- •8.4.6. Полінг versus соціологічне дослідження громадської думки.
- •8.5. Висновки.
- •8.6. Контрольні питання.
- •9.4. Висновки.
- •9.2.Особливості формування громадської думки в умовах козацької демократії.
- •9.2.1. Про особливу роль козаччини.
- •9.2.2. Козацький “референдум” як громадська думка.
- •9.2.3. Громадська думка як чинник обрання та зміщення гетьмана запорізького.
- •9.2.4. Обмеження права голосу (висловлювання думки).
- •9.2.5. Узагальнення.
- •9.3. Законодавче усунення суб’єкта електоральної громадської думки із соціально-політичної сфери виборчих практик в сучасній Україні.
- •9.3.1. Інтересанти усунення суб’єкта електоральної громадської думки.
- •9.3.2. Підготовка усунення суб’єкта електоральної громадської думки шляхом дискредитації мажоритарної виборчої системи.
- •9.3.3. Фактичне усунення суб’єкта електоральної громадської думки внаслідок профанації пропорційної виборчої системи.
- •9.3.4. Узагальнення.
- •9.4. Висновки.
- •9.5. Контрольні питання.
- •Нельга Олександр в’ячеславович соціологія громадської думки
9.2.2. Козацький “референдум” як громадська думка.
Військо запорізьке, як суспільна інституція українського народу, функціонувало, зрозуміло, на засадах самоврядування. При цьому народовладдя поставало тут у безпосередній формі, і тому, за словами М.Грушевського, “…невідмінним учасником всяких справ являється саме військо, через свою раду” (15; с.285). Так, наприклад, рішення йти на війну приймалося (шляхом голосування) військовою радою Січі. Скликали козаків на раду “осаули – штабовці (або ад’ютанти) гетьмана.” Сьогодні ми подібну процедуру, або спосіб прийняття рішень, вироблення громадської думки називаємо референдумом.
Певна річ, що козацький “референдум” за своєю формою помітно відрізнявся від сучасних референдумів. Однак задля того, щоб переконатися у цьому, краще, мабуть, звернутися до свідчень очевидців. Ось що, наприклад, пише про, так би мовити, “референдумну обрядовість” польський мемуарист Якуб Собеський: “Коли трапляється якось важна справа військова, гетьман скликає на збір всю чернь. Насамперед він кілька разів поклонившися перед громадою, надавши лицю свому вираз поважання і смиренності, виступає на призначене йому місце і знявши шапку… Тільки він і чотири осаули стоять, а всі наоколо сидять, і так в промові повній чемности він викладає справу, яка прийшла під обраду” (15; с.294).
Мемуари іншого очевидця, що ними користується М.С.Грушевський, - Еріха Лясоти, посла австрійського цісаря, досить докладно знайомлять нас із загальною практикою козацького народоправства. Звідси взнаємо, ким і як ініціювався козацький референдум, де і як він відбувався, якою була роль козацького гурту тощо. В цілому референдумна ситуація виглядала, за його свідченням, так: “Справи обмірковують ся або в тіснійшій раді старшини – прибічній раді гетьмана, або на раді загальній. Ту і другу Лясота зве “колом” – може бути, що вона так звала ся дійсно, по анальогії “кола рицарського” у польського жовнірства, але се рівнозначне і з “військовим кругом” донських козаків, і відповідає реальному виглядови ради, що мала форму круга, в центрі якого стояла старшина. Всі важнійші справи дають ся на рішеннє загальній військовій раді. Звичайно скликає її гетьман, збираючи через своїх осаулів все військо, яке є на місці. Але вона збираєть ся часом і з власної ініціативи” (15; с.286).
Тобто можна констатувати, що козацький референдум міг ініціюватися як зверху, так і знизу. Спеціальних приміщень для його проведення не існувало; дійство відбувалося на відкритому просторі; козацький гурт розташовувався у формі кола. Своєрідну “президію” референдумних зборів створювала старшинська рада, яка розташовувалася у центрі козацького кола. Громадська думка формувалася у безпосередній спосіб.
Як можна зрозуміти із свідчень Лясоти, деякі не особливо важливі поточні питання життя Війська Запорізького могли розглядатися і вирішуватися або самим гетьманом, або старшинською радою, тобто – елітою Війська. Але дійсно важливі проблеми обов”язково виносилися на розгляд загальної військової ради, і тільки ця рада могла приймати по них рішення, тобто – на підставі громадської думки. Зрозуміло – шляхом голосування.
Однак сам референдум потрібно було готувати. При цьому механізм підготовки питань для винесення на референдум був такий: “Коли виникають труднійші питання під час наради, рада для докладнійшого обмірковання делегує або делегатів з поміж себе або старшину – тіснійшу раду, яка результати своїх нарад предкладає загальній раді. Загальна рада розбивається таким чином на дві ради – тіснійшу й ширшу раду демосу, що жде докладу тіснійшої ради”(15; с.286).
Ми беремо до уваги це узагальнення Лясоти, але з певною корекцією, а саме: старшинська рада не була часткою загальної ради, бо вона, по-перше, як вже згадувалося, з незначних питань могла приймати рішення й самостійно, а, по-друге, з питань важливих готувала пропозиції хоч і за дорученням загальної ради, але теж самостійно. А от дійсною часткою загальної ради був, як ми зрозуміли, створюваний останньою інститут делегатів, котрий щодо вироблення пропозицій для загальної ради діяв у такий самий спосіб, як і старшинська рада. Таким чином, виявлення громадської думки не було спонтанним актом, а ретельно готувалося.
Механізм прийняття загальною радою своїх рішень, або вироблення громадської думки, мав певні особливості: “Буває одначе й так, що рада загальна рішає справу, не ждучи докладу тіснійшої ради, й накидає своє рішення їй. Взагалі на раді демос поводить ся супроти старшини вповні свобідно й безцеремонно, і ся похопність війська зараз радити над усім загальною радою, піддаючи ся легко самогіпнозу юрби – була слабкою стороною козацької організації; вона одначе з часом ослабла трохи”. (15; с.286). Далі Грушевський наводить описування Еріхом Лясотою відповідних дій запорожців з приводу, зокрема, переданої ним конкретної пропозиції до них з боку австрійського цисаря йти до нього на службу: “20 червня мали ми “авдієнцію” і передали “колу” нам поручене. Потім вони попросили нас відійти і прочитавши публично переданий нами лист, зажадали, аби кождий з присутних висловив свою гадку. Коли ж на перше й друге жаданнє гетьмана всі мовчали, тоді, як у них звичай при важнійших справах – розділилися вони й утворили два “кола” – в однім старшини, в другім прості люде, те що вони звуть “чернь”. Після довгих нарад чернь нарешті своїм звичайним криком рішила йти в службу його ціс. величеству і на знак того кидала вгору шапки. Прибігли зараз до другого “кола”, старшинського, і грозили ся йому, що коли хто буде тому противити ся, то вони тих покидають у воду й утоплять. Але старшина зараз згодила ся, бо не могла противити ся черни: вона розяривши ся стає завзятою, гвалтовною, упертою, й не терпить противного слова” (15; с.288).
Отже, у таких випадках громадська думка виразно поставала як думка більшості і так само виразно – як неелітарна.
У якому ж світлі, таким чином, постає перед нами козацький “референдум”? По-перше, ми бачимо, що він може бути проведений як з ініціативи гетьмана, так і з ініціативи козацького загалу, або “черні”. По-друге, формою здійснення “референдуму” є коло, тобто все відбувається на відкритій місцевості – просто неба. По-третє, процес вироблення громадської думки, тобто - прийняття найбільш важливих рішень відбувається за своїм порядком як двоступеневий: сперш рішення приймається на “тіснішій” (старшинській) раді, потім (остаточно) – на загальній (“чорній”). По-четверте, зазначений порядок не є жорстким, бо траплялося, як ми пересвідчилися, що загальна рада ігнорувала думку тіснішої ради і приймала своє рішення автономно. По-п’яте, рішення чорної ради могло накидатися старшинській раді й силоміць – шляхом погроз. До речі, саме агресивність черні диктує й відповідну лінію поведінки, своєрідну “референдумну обрядовість” з боку гетьмана (“надавши лицю своєму вираз поважання і смиренності… і знявши шапку”). Нарешті, по-шосте, формою прийняття рішення, або закріплення громадської думки, є крики й кидання вгору шапок.
