2. Суб’єкти та об’єкти цивільного права.

Суб’єктами цивільного права є учасники цивільних правовідносин (ст.2 ЦКУ).

Учасниками цивільних правовідносин є фізичні та юридичні особи. А також: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Цивільна правоздатність – це здатність мати цивільні права та обов’язки. Її мають усі фізичні особи. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов’язки. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент смерті.

Цивільна дієздатність – це здатність особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

У залежності від обсягу дієздатності громадян розрізняють дієздатність повну, неповну, часткову, обмежену. Повна наступає з 18 років. Неповна – у віці від 14 до 18 років. Часткова – до 14 років. Обмежена – встановлюється для осіб, які зловживають спиртними напоями і наркотичними речовинами. Обмежена дієздатність встановлюється тільки судом.

Ознаки і види юр. осіб

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов’язок, бути позивачем і відповідачем в суді, арбітражному суді, третейському суді, зареєстровані у встановленому законом порядку. З цього можна виділити істотні ознаки:

• організаційна єдність (колективне утворення, певним чином організований колектив людей;

• наявність відокремленого майна;

• виступ у цивільному обороті від свого імені;

• здатність нести самостійну майнову відповідальність;

• здатність бути позивачем або відповідачем в суді, арбітраж., чи третейському суді.

Види:

• приватні;

• колективні;

• державні;

• змішані;

• сумісні з участю заруб. партнерів;

• іноземні;

• міжнародні організації та об’єднання.

Поділяються на

• комерційні;

• не комерційні.

Комерційні – головною метою діяльності є одержання прибутку.

Об’єкти цивільного права – це матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають, змінюються чи припиняються цивільні права та обов’язки.

Це можуть бути гроші, речі, будь-яке майно, інтелектуальна власність, ділова репутація, честь, гідність, здоров’я тощо.

Об’єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або є невід’ємними від фізичної чи юридичної особи.

3. Поняття цивільного правочину та умови його чинності

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

• зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

• особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

• волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

• правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

• правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

• правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.