- •Мова і розуміння в концепції Ганса георга гадамера
- •Слово у філософській герменевтиці
- •Слово людське і Слово божественне в концепції філософа
- •Потрактування мови й мовлення
- •Проблема етнічної мови у філософській системі Гадамера
- •Природа розуміння у філософськійгерменевтиці
- •Переклад як подвоєння герменевтичного процесу
- •Коло розуміння (герменевтичне коло)
- •ВИсновКи
- •Список літератури
Проблема етнічної мови у філософській системі Гадамера
Для з’ясування питання про те, чим же відрізняється конкретна мова певного народу від Мови в широкому розумінні й від «мови Нового Завіту», чи є вона лише модусом, одним зі способів існування Мови, Гадамер робить екскурс в історію філософського вирішення цих проблем. Особливу увагу він звертає на концепції Гердера і Гумбольдта, які розглядали «кожну мову як певний організм» [8, 508].
У розуміння природи етнічної мови Гадамера є багато спільного з концепцією Гумбольдта. У працях Гумбольдта «разом з почуттям індивідуальності завжди виникає й передчуття цілісності, і тому заглиблення в індивідуальність мовних явищ розуміється ним як шлях до збагнення мовної природи людини у її цілісності» [8, 508]. На його думку, всі людські мови, хоча й різною мірою й різними засобами, прагнуть «втілити ідею звершеної мови в життя» [8, 509]. Кожна мова «постійно розвивається й удосконалюється, усе повніше виражаючи свій досвід світу».
«Кожна мова має власне буття, що піднімається над всім тим, що говориться на цій мові в кожному окремому випадку» [8, 510].
Важливою для розуміння проблеми етнічних мов, на думку Гадамера, є теза Гумбольдта про те, що «незважаючи на те ,що мови «говорять на нас» і мають якусь владу над нами, ми все-таки маємо певну волю стосовно них» [Там же]. Владу мов над їхніми носіями Гумбольдт пояснює через «історичне життя духу», що стоїть за мовами-формами. Він говорить, що ми чітко й жваво відчуваємо «що навіть віддалене минуле усе ще присутнє у сьогоденні - адже мова насичена переживаннями колишніх поколінь і зберігає їхній живий подих» [Там же].
Гадамер визнає, що обґрунтування Гумбольдтом феномена мови й історичної рухливості мовного життя через поняття мовної сили й внутрішньої форми можна було б визнатип рийнятним, однак, на його думку, це суперечило б основним положенням філософської герменевтики, яка орієнтується не на форму, а на зміст. Гадамер зазначає: «Якщо будь-яка мова є світобаченням, те вона зобов'язана цим не тому, що являє собою певний тип мови, але тому, що говориться або передається на цій мові» [Там же].
Отже, мова народу не є абстрактною ідеальною формою (як Мова або слово – sіngulare tantum.), а є буттям, явищем реальним і матеріалізованим. Етнічні мови – це світобачення, вони єдині зі своїми переказами. Однак засвоєння іншої мови ніколи не може стати засвоєнням ще одного світобачення. Людина лише «більшою або меншою мірою переносить на іноземну мову своє власне світорозуміння» [9, 511]).
Для розуміння іншої мови або тексту, написаного нерідною мовою, потрібно зіставити їх зі «знайомим і рідним», з нашим власним світобаченням. Гадамер погоджується з Гумбольдтом у питанні про сутність мови. Вона полягає «у живому процесі мовилення, у мовній діяльності (энергейя)» [9, 512], а не в догматичній граматиці. Підтримує Гадамер і погляд Гумбольдта на походження мови, «яка від самого початку є людською» і отже, належить якомусь людському світу.
«Людина, яка вивчає іноземну мову, не змінює свого ставлення до світу як змінила б його водна тварина, зробившись наземною, але, зберігаючи своє власне ставлення до світу, розширює й збагачує його за рахунок іншого мовного світу» [9, 524].
Рідна мова людини виражає «те, що для людини є світ», «тут-буття миру». Мова, у середовищі якої виростає людина, визначає «її зв'язок зі світом і відношення до світу». Мова етнічний самостійна по відношенню «до окремої людини, яка належить до певного мовного співтовариства». За Гадамером, «не тільки світ є світом лише остільки, оскільки він отримує мовне вираження, але справжнє буття мови в тому тільки й полягає, що в ній знаходить вираження світу» [9, 512-513].
Отже, мова, у вузькому її розумінні, виражає «тут-буття світу». Але мовний світ, у якому ми живемо, тобто світ певної етнічної мови, не є кордоном, який перешкоджає пізнанню бутя як такого. Світи різні для різних мов, культур, але всі вони виражають «світ людини» з мовною природою [Там же], тому будь-який «світ здатний до пізнання іншого, а виходить, і до розширення свого власного образу світу», а значить, він доступний і для інший світів.
Тож окремі етнічні мови спрямовані до загальної Мови, що є «спільністю думки людей» і яка доступна кожній людині. Різні мови передають свої «мовні відтінки» світу (самих речей), при цьому мовна структура досвіду людини потенційно здатна охопити їх усі.
