7. Коло розуміння (герменевтичне коло)

Герменевтичне коло – метафора, яка описує взаємозумовленість пояснення й інтерпретації з одного боку, і розуміння - з іншої [6, 89]. Поняття введене Ф.Шлеєрмахером і на час звернення до нього Г.-Г. Гадамера вже мало певну традицію у потрактуванні. У розробці концепції герменевтичного кола Гадамер виходить з герменевтичного правила, що «ціле слід розуміти на підставі окремого, а окреме – на підставі цілого», яке бере початок ще в античній риториці. Гадамер у праці «Актальність прекрасного» пояснює це положення: «Все це нам відомо, відколи ми вивчали іноземні мови. Спочатку нам доводилося «конструювати» пропозицію, а вже потім намагатися зрозуміти окремі частини, їхнє значення. Однак і процесом конструювання вже керує очікування змісту, що випливає із усього попереднього контексту. Правда, і в це очікування доводиться вносити виправлення, коли того вимагає текст. Так рух розуміння постійно переходить від цілого до частини й від частини до цілого. І завдання завжди полягає в тому, щоб, будуючи концентричні кола, розширювати єдність змісту, що ми розуміємо» [9,72]. У цьому безперервному процесі критерієм правильності розуміння є взаємна узгодженість окремого й цілого.

Особливу увагу Гадамер звертає на проблему розуміння (потрактування) тексту. «Коли ми намагаємося зрозуміти текст, ми не переносимося в душу автора, у її… конституцію, і вже якщо говорити про те, щоб «переноситися», то ми переносимося в… зміст» [9,73].

Г.-Г.Гадамер застерігає, що у тлумаченні слід остерігатися сторонніх впливів, обмеженості, стереотипів, які можуть бути майже непомітними, але спотворюватимуть розуміння суті справи. Той, хто хоче зрозуміти текст, має постійно займатися проектуванням змісту: як тільки в тексті з'являється перший проблиск змісту, інтерпретатор має «накидати», спроектувати зміст цілого. А проблиск змісту у свою чергу з’являється лише завдяки тому, що під час прочитання тексту у тлумача є певні очікування від тексту. «І розуміння того, що зафіксоване на папері, полягає, власне кажучи, у тому, щоб розробляти попередню проекцію змісту, яка… постійно переглядається залежно від того, що випливає при подальшому заглибленні у зміст» [9,76]. Це зумовлено тим, о той, хто хоче зрозуміти текст, завжди готовий до того, щоб щось почути. Водночас необхідно усвідомлювати свою власну упередженість, тільки тоді текст розкриється у всій своїй іншості.

Отже, процес розуміння, згідно з позицією Ганса Георга Гадамера, постає у вигляді концентричних кіл, радіус яких змінюється залено від рівня розуміння суті справи.

ВИсновКи

Отже, слово для Гадамера існує лише в однині (sіngulare tantum), ті ж одиниці, які зафіксовані в словнику, він називає значимими моментами мовлення. Слово (sіngulare tantum) – це прояв, витвір мови («єдності думки всіх людей") й істинний спосіб його існування. Слово є тим ідеальним змістом, який мова адресує л.дям за допомогою матеріального мовлення, а також мовчання, міміки, жестів і іншиз знаків. Розуміти, інтерпретувати звернене до неї слово, входити у світ «герменевтичного звершення» – це завдання, яке повсякчас постає перед людиною, тому ці уміння є необхідними для її існування.

Розглядаючи відповідно до християнської традиції аналогію між словом і Словом божественним, їхню подібність у творчості й втіленні, Г.-Г.Гадамер робить висновок, що за словом стоїть Слово Нового Завіту («За цим sіngulare tantum слова соїть врешті-решт мова Нового Завіту. Бо що б не малося на увазі під «Словом», над яким бився Фауст, перекладаючи Євангеліє від Іоанна, цю діяльне слово, яке випромінює силу, є для Ґете не окремим словом-заклинанням, а вказує – без будь-якого натяку на таїнство втілення – на невіддільну від людського розуму «спрагу буття») (див. АП, 53). Саме єдине Слово Божие є коренем мови-традиції, відгалуженнями якого є етнічні традиції.

Мова у Гадамера, як «єдність думки всіх людей», становить «дім і істину Буття», містить у собі все те від Буття, що підвладне людському розумінню й існує. Все це вона виявляє кожній людині за посередництвом рідної мови й мовлення. Рідна мова, за Г.-Г.Гадамером, – це лише одне з безлічі світобачень. Але цим понятя мови у концепції Гадаера не обмежується. Як і слово, поняття мови має у ній омонімічний характер. Мова для Гадамера - переважно розмовна мова, тобто мова діалогу, у якому інтерпретатор зустрічається не тільки з интерпретованим, але й з іншими інтерпретаціями й інтерпретаторами.

Розуміння починається з того, що хтось (щось) звертається до нас і нас зачіпає. Це найголовніша герменевтична умова Розуміння – мовний процес. У філософській герменевтиці Ганса Георга Гадамера є колом, структурою, у якій кожна нова інтерпретація посилається на попередні розуміння й вертається до них. Філософ наголошує, що розуміння є відкритим історичним процесом, у якому будь-який інтерпретатор і будь-яке интерпретоване вже включені в традицію розуміння. Гадамер підкреслює, що відношення інтерпретатора до традиції завжди діалогічное і мовне («Те, що може бути зрозумілим, - це мова»). На відміну від догматичного, герменевтичне тлумачення – тлумачення відкрите, воно подекуди не зупиняються навіть перед такою інтерпретацією, яка веде до неузгодженості і негарантованого тлумачення. Філософська герменевтика припускає ситуативні зміни у полі смислів сказаного (або написаного), що веде до “розширення” змісту інтерпретованого навіть орівняно з тим, що в нього закладав сам мовець.