4. Державні символи і відзнаки України.

У Конституції (ст. 20) закріплені державні символи Украї­ни — Державний Прапор України, Державний Герб України і Держав­ний Гімн України.

Державні символи є сукупністю конституційно за­тверджених знакових, образних чи музикальних творів, що юридично уособлюють державу.

Державний Прапор України — це національний прапор, який поєднує два притаманних українській національній тра­диції кольори (синій та жовтий) і являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорозького. Головним його елементом є малий Державний Герб України. Держав­ний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького зі словами, затвердженими Законом України «Про Державний Гімн Укра­їни» від 6 березня 2003 р.

Опис державних символів України та по­рядок їх використання має бути встановлено законом, який прийма­ються не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Крім цього існують державні атрибути, до яких відносять столицю України – місто Київ, спеціальний статус якої визначається законом «Про столицю України — місто-герой Київ» під 15 січня 1999 року; назву держави, державну печать; державну грошову одиницю та ін.

Тема 4. Конституційно-правовий статус людини, громадянина

1. Поняття, принципи та конституційно-правові основи правового статусу людини та громадянина.

2. Громадянство України як конституційний інститут.

3. Конституційно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні.

4. Система конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні та обов’язки громадян України.

5. Конституційно-правові гарантії здійснення прав і свобод людини та громадянина в Україні.

1. Поняття, принципи та конституційно-правові основи правового статусу людини та громадянина.

Людина розумна (Homo Sapiens) — вид живих організмів, що на сучасному етапі існування живого перебуває на найвищому щаблі розвитку і зайняв його в результаті довгого і складного процесу історико-еволюційного прогресу (антропогенезу).

Громадянин — людина яка належить до певної територіальної спільноти — міста, країни тощо. Ця приналежність є формально юридично оформленою. Як член певного соціуму громадянин має певні права та обов'язки, щодо цього соціуму і підпорядковується певним (прийнятим в громаді) нормам поведінки.

У системі конституційного права України як галузі права особливе місце належить інституту основ правового статусу особи, сутність якого викладена в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина».

Правовий статус особи – це відносини між особою і державою та суспільством, передбачені та гарантовані Конституцією та законами України.

У літературі вирізняють кілька видів правового статусу: 1) загаль­ний або конституційний статус людини і громадянина; 2) спеціальний або родовий статус окремих категорій громадян; 3) індивідуальний статус, який характеризує стать, вік, сімейне положення тощо; 4) статус фізичних і юридичних осіб; 5) статус іноземців, осіб без громадянства, осіб із подвійним громадянством, біженців; 6) галузеві правові стату­си (адміністративно-процесуальний, кримінально-процесуальний тощо); статус осіб, які працюють у різних сферах.

Загальний (конституційний) правовий статус — це статус осо­би як громадянина держави, члена суспільства. Він визначається на­самперед Конституцією держави і не залежить від різних поточних обставин, наприклад сімейного стану, посади, освіти тощо. Цей статус є єдиним і однаковим для всіх, характеризується відносною статичністю, узагальненістю. Змістом такого статусу є головним чином ті права й обов'язки, які надані й гарантовані всім Конституцією. Сюди не входять численні суб'єктивні права і обов'язки, які постійно виникають залежно від трудової діяльності людей, характеру правовідносин, у які вони вступають, від інших чинників. Загальний правовий статус є базовим, вихідним для всіх інших.

Крім Конституції України, норми інституту основ правового статусу особи закріплені також нормативно-правовими актами поточного законодавства, у яких де­тальніше розкривається зміст і порядок реалізації закріплених у Кон­ституції України основних прав і свобод людини і громадянина.

Структуру конституційного статусу особи в Україні утворюють такі елементи: 1) громадянство; 2) правосуб'єктність, яка включає правоздатність і дієздатність; 3) основні права і свободи; 4) конститу­ційні обов'язки; 5) правові принципи; 6) гарантії правового статусу людини і громадянина. Основу правового статусу особи становлять її права, свободи, законні інтереси і обов'язки. У єдності вони є базою для всіх інших прав і свобод, які мають людина і громадянин.

Держава через закони, і насамперед Конституцію, закріплює права і свободи людини, які є мірою можливої поведінки для особи. Таким чином, права людини виникають із природного права, а права громадянина — з позитивного.

Права громадянина — це своєрід­не обмеження рівності між людьми, оскільки іноземці і особи без громадянства не мають усього комплексу прав і свобод, насамперед політичних, якими в повному обсязі володіють громадяни України.

Основні права і свободи закріплюються за кожною людиною і гро­мадянином. Усі інші (неосновні) права і свободи пов'язані з різними статусами, яких набуває особа впродовж життя. Так, якщо галузеве законодавство, характеризуючи учасників правовідносин, звертається до них як до працівників, депутатів, покупців тощо, то конституційно-правова норма, присвячена правам і свободам, адресована кожній людині і громадянину України незалежно від того, реалізують чи ні нони ці права в конкретних правовідносинах.