Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
світлична.docx
Скачиваний:
6
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆
  1. Київська Русь (іх-хіі ст.)

Утворення Київської Русі

Як Ви вже знаєте, Новгородський князь Олег захопив київський престол. Два політичних центри — Київ і Новгород — об’єдналися в одну державу, яка отримала назву Київська Русь. Першим князем Київської Русі став Олег. Його наступник — Ігор заснував правлячу на Русі династію Рюриковичів.

Ядром формування київської держави стали поляни, які пере­брали ім’я одного з племен “рос” або “рус”.

Теорії походження Київської Русі

В історичній науці склалося декілька теорій утворення Київської Русі. Найпоширенішими вважаються:

  1. Історш України

Ф Норманська теорія: варяги (нормани) відіграти вирішальну роль у створенні Давньоруської держави, східнослов’янські племена були нездатні без зовнішньої допомоги заснувати могутню державу.

Норманську теорію започаткували німецькі історики Г. Баєр та Г. Міллер, які працювали в другій половині XVIII ст. в Росії.

о Теорія автохтонного походження Київської Русі: з варягами чи без варягів східні слов’яни були в змозі утворити свою державу, бо:

~’І для цього у східних слов’ян існували всі необхідні внутрішні соціально-економічні передумови;

-Ф процес державотворення розпочався у східних слов’ян ще до приходу варягів;

-> варяги, просуваючись у східнослов’янські землі, керувалися, перш за все, не державотворчою, а торговельною метою і здобуван­ням. Вони прагнули підкорити дніпровський торговельний шлях (т. зв. “шлях із варяг у греки”), обкласти даниною місцеве населення.

Цю теорію сповідували українські історики XIX — початку XX ст. М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій та ін.

Антинорманської теорії дотримується і сучасна українська історіо­графія.

Дійсно, держава виникає лише тоді, коли стає історичною необ­хідністю — на стадії розпаду первіснообщинного та формування класового суспільства. Саме на такій стадії суспільного розвитку знаходилися східні слов’яни у VIII—IX ст.

Устрій Київської Русі

Ранньофеодальний характер Київської Русі

Київську Русь характеризують як ранньофеодальну державу: стрім­ка її феодалізація відбувалася зі збереженням помітних залишків родоплемінного ладу. Серед них, перш за все, виділяються такі:

  • збереження до X ст. (до адміністративної реформи Володими­ра Великого) племінних князівств;

  • збереження таких форм родоплемінного ладу як віче, народне ополчення.

Щоб зрозуміти, що являла собою Київська Русь, слід дати харак­теристику її економічного, соціального, політичного та територіаль­ного устрою.

Економіка

Загальновизнаним є той факт, що Русь мала розвинені для свого часу продуктивні сили і багату економіку.

  • Землеробство — провідна галузь, практикувалася 2-3- пільна система. Основними зерновими культурами були жито, пшениця, просо, ячмінь, овес. Вирощували також бобові та технічні культури, городину. Із землеробських знарядь використовували переважно рало, плуг, соху.

  • Скотарство — набуло значного поширення, особливо в сте­повій зоні. Розводили велику і малу рогату худобу, коней, свиней, птахів.

  • Ремесло — існувало до 60 спеціальностей. Найважливішими його галузями були: чорна металургія, гончарство, ткацтво, ювелір­не та деревообробне виробництво.

  • Торгівля — як внутрішня, так і зовнішня — мала велике зна­чення в господарському житті. Експортували хліб, худобу, сіль, хутро, ремісничі вироби. Імпортували тканини, вино, прянощі, ви­роби мистецтва тощо. У X ст., з часів Володимира Великого, з’яв­илася власна монета — злотники й срібляники. З XI ст. основною грошовою одиницею стає гривня — злиток срібла різної ваги (до 200 г).

в Допоміжні галузі ~ мисливство, рибальство, бджільництво, бортництво.

Соціальна структура

Суспільство Київської Русі еволюціонувало у напрямі до ранньо­феодального, у зв’язку з чим відбувалися відповідні зміни в його соціальній структурі.

У соціальній структурі давньоруського суспільства XI ст. можна виділити такі основні групи населення:

в Князі (представники правлячої та племінних династій), бояри (місцеві родовиті землевласники) та князівські дружинники. Воло­діли князівствами та місцевими вотчинами.

  • Основна група — селянство (смерди), які спочатку були віль­ними і економічно самостійними, але поступово потрапили в еконо­мічну залежність від князів і бояр: платили їм данину, виконували примусові роботи.

  • “Холопи” — раби — використовувалися в домашньому госпо­дарстві.

  • Міщанство — складало багаточисельну верству. За приблиз­ними підрахунками, у містах проживало до 15% усього населення. Найбільшими містами були Київ (до 50 тис. осіб) і Новгород (до 30 тис. осіб).

  • Духовенство — формується із прийняттям християнства.

Посилення експлуатації панівною верхівкою безпосередніх ви­робників у містах і селах викликало опір народних мас, що часто виявлялося у формі збройних повстань. Повстання охоплювали чи­малу територію Київської Русі, і в них брали участь різні прошарки населення. Помітним виявом народного руху, зокрема, було по­встання 1113 р. у Києві. Повстання киян спричинилося невдоволе­ністю політикою великого князя Святополка Ізяславовича, за прав­ління якого Південна Русь зазнала численних братовбивчих між­усобних війн, що призводили до голоду й зубожіння трудового люду. Так, у результаті гострих сутичок правлячої династії з феодалами Галицької землі до Києва припинилися поставки солі. Цією обста­виною швидко скористалися місцеві лихварі й сам князь, монополі­зувавши торгівлю сіллю. Вістря народного гніву було спрямоване не тільки на безпосередніх торговців-спекулянтів, але й на князівську адміністрацію, світських та церковних феодалів. Повстанці розгро­мили і пограбували двір київського тисяцького Путяти й збиралися вчинити напад на будинки інших феодалів та монастирі. Побоюю­чись розростання конфлікту, київські “мостиві мужі” звернулися до переяславського князя Володимира Мономаха з проханням посісти великокнязівський стіл і вгамувати повстання в Києві.

Форма правління

Київська Русь була ранньофеодальною монархією: київський князь зосереджував у своїх руках усю адміністративну, воєнну, су­дову владу й управляв державою за допомогою найближчого ото­чення — особистої дружини, удільних князів (управляли підлеглими їм князівствами), намісників (управляли невеликими містами).

Віче існувало як орган місцевого самоуправління.

Територіально-політичний устрій

Територіально Київська Русь не була єдиною і монолітною дер­жавою. Вона складалася приблизно з 15 удільних князівств, які ха­рактеризувалися значною самостійністю у внутрішньому житті. В оцінках територіально-політичного устрою Давньоруської держави існують розбіжності. Її називають і конфедерацією, і суперсоюзом. і співдружністю князівств.

До адміністративної реформи Володимира Великого (близько 988 р.) влада в удільних князівствах належала місцевим племінним династі­ям, які протистояли київському князю в його прагненні об’єднати під своєю владою племінні князівства. Володимир же замінив пле­мінних вождів своїми синами (а їх він мав 12), вірними боярами, зміцнивши тим самим владу київського князя.

Утвердження християнства

Х ристиянізація Русі роз­почалася за часів Аскольда.

Але вчені-історики вважають, що знайомство слов’ян із християнською релігією від­булося ще в антську епоху.

Цілком достовірним є факт хрешення слов’янського кня­зя Бравлина наприкінці VIII

  • поч. IX ст. у м. Сурож, опи­саний у “Житії св. Стефана Сурозького”. Багато зусиль Хрещення Русі

для поширення християнства на Русі доклала велика княжна Ольга, яка сама була християнкою. Та остаточно воно стало офіційною державною релігією після хрещення Володимира, яке відбулося в Херсонесі 988 р.

Історичний розвиток Київської Русі

В історії Київської Русі можна виділити чотири якісно відмінних періоди. Зміст і особливості цих періодів наведено нижче.

І період

Охоплює князювання

Олега (882-912 рр.)

Ігоря (912-945 рр.)

Ольги (945-964 рр.)

Святослава (964-972 рр.)

Це період швидкого територіального зростання Русі і поступової консолідації держави.

Князі об’єднали майже всі східнослов’янські племена, підпоряд­кували собі найважливішу торговельну артерію по Дніпру. Консолі­дації племен сприяла боротьба з кочівниками і Візантійською імпе­рією. Відповідно східний і південний напрямки були головними в зовнішньополітичній діяльності київських князів.

За князювання Олега та Ігоря до складу держави увійшли поля­ни, сіверяни, древляни, кривичі, радимичі, уличі, ільменські слове­ни, а також неслов’янські племена — чудь і меря. Здійснюючи похо­ди на схід — до Каспію та проти Візантії, князі зміцнювали кордони Держави та забезпечували Русі ринки збуту.

Дружина Ігоря — Ольга, ь зовнішній політиці віддавала перевагу дипломатії. Вона здій­снила податкову реформу (пер­шу на Русі), чітко визначивши ^ розміри дані та місця її збору. ' Ольга першою серед великих київських князів прийняла хри­стиянство.

С ин Ігоря і Ольги — Свято­слав збільшив територію держа­ви, поширивши владу на вяти- чів, що мешкали в межиріччі Волги й Оки. Князь здійснював надзвичайно активну зовнішню політику, приєднавши території ^ „ Дунайської Болгарії та Північ- ного Кавказу (пізніше ці тери- Київська Русь за князів Ігоря, Ольги та -Горії були втрачені). Святослав Святослава (912-972 рр.) розгромив Хозарський каганат,

але місце хозарів зайняли більш войовничі печеніги.

  1. період

Охоплює князювання