80. Визначіть суб'єктів - учасників правовідносин за договором міжнародного франчайзингу (як вони називаються, їх основні права і обов'язки). Зміст договору франчайзингу полягає в тому, одна сторона (франчайзер) надає іншій стороні (франчайзі) діловий комплекс (фірмове найменування, тов.знак, комерційну інформацію), що має високий імідж на ринку, для здійснення підприємницької діяльності, яка являється аналогічною діяльності франчайзера, та оплачуючи йому за це певну компенсацію (дохід). Поширеність міжнародного франчайзингу не призвела до виникнення універсального міжнародного регулювання цих відносин. Тому при врегулюванні відносин між сторонами та захисті їх прав за договорами міжнародного франчайзингу зазвичай використовуються положення міжнародних конвенцій, що регулюють промислові та авторські права. До таких конвенцій можна віднести: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, Всесвітня конвенція про авторське право, Паризька конвенція про охорону промислової власності. Відносини в договорі міжнародного франчайзингу загалом регулюються умовами підписаного договору, а також нормами національного законодавства сторін. Права сторін за договором франчайзингу. Кожна сторона має право на укладення договору франчайзингу, а також право на укладення договору на новий термін. Користувач, який користувався франшизою належним чином і належним чином виконував свої обов'язки, має право на укладення договору, укладеного на певний строк, на новий термін на тих же умовах. Таким чином, франчайзер не має права, наприклад, збільшувати розміри франчайзингових платежів при укладенні договору на новий термін. Якщо термін дії договору франчайзингу не встановлений, то кожна зі сторін має право розірвати договір в односторонньому порядку, попередивши про це іншу сторону. Обов `язки франчайзера: Основний обов'язок франчайзера - передати користувачеві не тільки предмет Договору, а й комерційну документацію та надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором франчайзингу, а також проінформувати користувача та його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав. Крім цього, якщо в договорі франчайзингу не встановлено інше, франчайзер зобов'язаний: - забезпечити державну реєстрацію договору франчайзингу; - надавати користувачеві постійне технічне та наукове сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників; - контролювати якість товарів, що виробляються користувачем на підставі договору. Франчайзі зобов'язаний: - використовувати предмет Договору та інші позначення франчайзера визначеним в договорі способом; - виконання інструкцій та розпоряджень франчайзера; - плата за користування ліцензією; - забезпечення відповідності якості вироблених ним на підставі договору товарів, робіт чи послуг якості аналогічних робіт товарів і послуг що виробляються чи надаються безпосередньо самим виробником; - інформувати покупців найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень франчайзера; - не розголошувати секрети виробництва франчайзера, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію.

81. Який порядок допуску до здійснення підприємницької діяльності на своїй території встановлюють держави для іноземних приватних підприємців?

Визнання державою првосубєктності іноз юр і фіз. осіб являється необхідною умовою для можливості цими особами здійснення угод із суб’єктами даної держави , а також здій ними діяльності та території цієї держави. При цьому по відношенню до фіз. Ос. Законодавство практично всіх держав надає даним суб’єктам такі ж громадянські права (на відміну від політичних), як ігромадянам цієї держави, встановлюючи все-таки певні умови при здій іноз фіз. Особами угод визначеної категорії. Якщо дана фіз. Особа планує здійсн господарську діяльність та території відпов держави, більшість націон прав-х систем вказують на не обхідн дозвіл на постійне проживання чи перебув в даній державі, а ткож обов’язок реєстрації в якості купця (комерсанта). В деяких державах ( ВБ і США) іноз юридичні особи визн лиш в тому випадку, коли вони отримали статус юрид особи в даній державі. В других державах ( Франція) – визн лише на основі уклад міжн договору з цією державою. В третіх державах питання про визнання іноз юрид особи лише в залежності від дотримання принципу взаємності.

Визнання шляхом держ реєстрації здійснюється такими органами: франція –торгові суди і Мінекономіки, ФРН – суди 1-ї інстанції, Велика Британія –міністерство торгівлі. В основі державної реєстрації лежить 1)принцип дозвільної реєстрації ( принцип свободи підприємницької діяльності), 2)принцип явочної реєстрації - надійність торгових операцій ( інформація про платоспроможність, доступ до такої інформації контрагентів)3) презумпція знання відомостей вказаних при реєстрації, презумпція дійсності цих відомостей.

Визнання правосубєктоності фіз. Особи –визнання цієї особи комерсантом . Підхід до визнання комерсанта повинен переважати: 1) ситуативний ( анг.амер правова сімя) – доведення того, що осба є комерсантом не потребується для одноразової операції.2) субєктний підхід ( ром герм) – якщо одна сторона є підприємцем, то договір є комерційним. Правосуб’єктність юр особи- держава може визнати юр особу як юр особу, якщо вона була ств за з-вом ін. країни, якщо: 1) на підставі визнання суверенітету д-ви, де була ств юр особа;2) на підставі двосторон угод; 3) за принципом взаємності. Процедура допущення: анг-амер прав с – не передб ств юр.особи на своїй території. Вистачає того, що вона була ств і ін. країні, але отрим статус компанії США( ВБ)

80. Визначіть поняття міжнародної уніфікації торгового права.

Уніфікація зазвичай визнається найбільш ефективною і розповсюдженою формою зближення національних правових систем. В літературі переважає позитивна оцінка уніфікації як процесу прогресивного розвитку права. Про особливу увагу до уніфікації свідчить той факт, що деякі дослідники навіть пропонують виділити науку уніфікації права в якості наукового напрямку. У вузькому або власному сенсі слова уніфікація права як результат означає одноманітне нормативне регулювання у різних країнах тих або інших суспільних відносин. Нині у тлумаченні змісту уніфікація простежується дві тенденції: з одного боку під цим терміном розуміється процес створення уніфікованих норм, а з іншого – процес їх застосування. Що ж стосується уніфікації в міжнародній торгівлі, то необхідність уніфікації продиктована тим, що в міжнародній торгівлі істотну участь беруть юридичні особи. Юридичною базою діяльності цих осіб є різні національні правові системи. Ці системи далеко неоднозначні в регулюванні однотипних питань міжнародної торгівлі, і до того ж, вони нерідко дуже істотно розходяться з положеннями міжнародного торговельного права в таких питаннях. У зв'язку з цим, із мстою усунення складностей, пов'язаних із розбіжністю в регламентації аналогічних ситуацій, і спрощення міжнародно-правових відносин у торгівлі, прийнято, в міру можливості, усувати суперечності в різних правових положеннях шляхом їхньої уніфікації. Під такою уніфікацією розуміється "створення за допомогою міжнародних договорів однакових норм, що підлягають сприйняттю правом держав і таким чином забезпечують подолання розбіжностей у регулюванні міжнародних торговельних зв'язків". У цьому плані уніфікація міжнародних і національних правових норм, що регулюють міжнародну торгівлю - це сфера міжнародного приватного права. Питаннями уніфікації займається ряд міжнародних організацій. Серед них - Гаазька конференція з міжнародного приватного права. У 1955 р. нею була підготовлена й ухвалена Гаазька конвенція про право, застосовне в міжнародному купівлі-продажу товарів. У 1986 р. ця Конвенція була замінена іншою - Конвенцією про право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів. У 1966 р. під егідою ООН була заснована Комісія ООН із права міжнародної торгівлі "ЮНСІТРАЛ". Основними завданнями Комісії є гармонізація й уніфікація права міжнародної торгівлі і сприяння кодифікації міжнародних торговельних звичаїв. ЮНСІТРАЛ підготувала ряд проектів міжнародних конвенцій із різних питань міжнародної торгівлі, що були ухвалені.