31. Прийняття, структура, оцінка Веймарської конституції Німеччини 1919 р.

11 серпня 1919 р. вступила в силу прийнята установчими Національними зборами у Веймарі нова німецька конституція. її проект був розроблений особливим комітетом зборів під керівництвом Г. Пройса, відомого юриста і засновника Демократичної партії. Зрозуміло, що внутрішньополітична обстановка в Німеччині та зовнішньополітичні умови країни мали визначальний вплив на роботу комітету по розробці конституції.

Німеччина проголошувалася буржуазно-демократичною республікою. В ст. 1 вказувалося, що державна влада виходить від народу. Конституція проголосила недоторканність приватної власності, рівність громадян перед законом незалежно від статі і походження, недоторканність особи, житла, таємницю листування, свободу слова, друку, зібрань, скасування цензури. Конституцією вводилися загальні, прямі і таємні вибори народного представництва. Право голосу отримували всі громадяни у віці від 20 років. За швейцарським зразком конституція вводила референдуми, а також пропорційне представництво партій у парламенті відповідно з усією сумою набраних на виборах голосів.

Вищим представницьким і законодавчим органом Німеччини став двопалатний (рейхстаг та рейхсрат) парламент. Головою держави ставав президент, який обирався загальнонародним голосуванням на 7 років. Високе місце в державній ієрархії займав канцлер. Йому конституція надавала право «формулювання керівних принципів політики». Загалом схема президент - канцлер - двопалатний парламент дещо нагадувала імперську Конституцію 1871 р., за тим винятком, що місце імператора посідав обраний населенням на 7 років президент.

32. Державний устрій Німеччини за Конституцією 1919 р.

Вищим представницьким і законодавчим органом Німеччини став двопалатний (рейхстаг та рейхсрат) парламент. Нижня палата обиралася терміном на 4 роки, її депутат оголошувався представником усієї нації і був не відповідальний перед своїми виборцями. Верхня палата -рейхсрат формувалася з членів урядів земель, пропорційно чисельності їхнього населення. Усього земель було 15-18 республік та 3 вільних міста. Кожна з земель мала власну конституцію, власний законодавчий ландтаг, власний уряд та поліцію. У віданні центру залишалися зовнішні зносини, військова справа, митниці, карбування монети, зв'язок, залізничний та водний транспорт тощо. Право імперії у всіх випадках мало перевагу над правом земель. Верхня палата могла своєю незгодою затримати прийняття закону, але не скасувати його.

Головою держави ставав президент, який обирався загальнонародним голосуванням на 7 років. В його руках зосереджувалася вища виконавча влада: верховне головнокомандування армією і флотом, представництво у зовнішніх зносинах, право помилування. Він призначав канцлера і міністрів, які не могли одночасно бути депутатами парламенту. Президент міг достроково розпускати парламент і призначати нові вибори. Рейхстаг формально міг ставити питання про імпічмент президента, однак жодного разу цим правом не скористався. У разі необхідності президент міг видавати надзвичайні укази в обхід парламенту, йому ж надавалося право введення надзвичайного стану в країні. Останнє було пов'язане з призупиненням дії громадянських свобод.

Високе місце в державній ієрархії займав канцлер. Йому конституція надавала право «формулювання керівних принципів політики». Загалом схема президент - канцлер - двопалатний парламент дещо нагадувала імперську Конституцію 1871 р., за тим винятком, що місце імператора посідав обраний населенням на 7 років президент. Однак нова історична доба наклала свій суттєвий відбиток на Конституцію 1919 р. в плані гарантії соціальних прав населення: профспілки отримали згідно з конституцією право укладати колективні договори та проводити страйки на підприємствах. В територіальних округах та у загальноімперському масштабі мали бути сформовані виробничі ради з числа представників адміністрації та робітників. До компетенції цих рад належали питання умов праці, заробітної плати, соціального страхування. Конституція встановлювала 8-годинний робочий день.