2.5. Юридична природа інтелектуальної власності

Поняття «інтелектуальна власність» іноді ототожнюють з її складовими, такими як: літературна і художня власність (існува­ло в XIX — на початку XX ст., у Російській імперії в 1911 р. замінене поняттям «виключні права»); промислова власність (існує донині). Юридична природа інтелектуальної власності покликала до життя багато теорій, які з більшим чи меншим успіхом намагали­ся проникнути в її суть. Особливо повчальною є еволюція понят­тя природи інтелектуальної власності у Франції. Тут у XIX ст. літе­ратурну та художню власність, за невеликими винятками, роз­глядали як матеріальну власність і відносили її до категорії рухомого майна. Такою ж спочатку була позиція і Касаційного суду, концепція якого згодом змінилася: він перестав, зокрема, вживати термін «власність,» замінивши його поняттями «моно­полія» та «виключні права».

Рішучий крок до розробки нового поняття природи авторсь­кого права зробив Пуіле, який розглядав його як «власність особ­ливу», що вимагає спеціального регулювання через її нематері­альний характер¹.

На думку інших спеціалістів, авторські права є правами sui generis (особливими правами), або інтелектуальними правами, що перебувають поза класичними концепціями речових і особистих прав. Прихильники цієї теорії Ескарра, Рольт і Хепп, зважаючи на специфічний характер авторських прав як прав нематеріаль­них, які неможливо віднести ні до категорії речових прав, ні до категорії особистих прав, пропонують створити третю категорію прав, так звані інтелектуальні права, які можуть бути лише при­власнені, але не є інтелектуальною власністю.

Дійсно, якою б ця категорія не була привабливою, однієї на­зви «інтелектуальна власність» замало для того, щоб усунути по­двійну, змішану природу авторських прав. Останні включають і особисте немайнове, і майнове право, а якщо ідея власності співвідноситься з природою майнових прав автора, то вона не може пояснити природу особистого немайнового права, яке є невідчужуваним і безстроковим. Визнання пріоритету за одним із цих прав для обґрунтування єдиної природи авторських прав при­звело б до спотворення їхньої складної будови, але не допомогло б з'ясувати їхню справжню правову природу.

Сучасна французька доктрина визнає подвійну природу ав­торських прав. Так, згідно з Дебуа², «від моменту опублікування твору виникає виключне право, яке можна регулювати договір­ним способом; разом із тим від морального права не можна відмо­витися, бо воно супроводжує проблеми грошового порядку і навіть відіграє в них головну роль».

Для Клода Коломбе³ моральне право автора по суті становить право особи, тому що твір є породженням особи. Разом із правом власності особа створює і немайнові права. Це дозволяє зробити висновок про змішану природу авторських прав, які включають до свого складу право власності, що належить до категорії майно­вих прав, а також право особи, що належить до категорії немайнових прав.

2.6. Правова охорона інтелектуальної власності

Інтелектуальна власність є досить гострою проблемою сучас­ного суспільства у зв'язку з великою кількістю випадків неправо­мірного використання результатів інтелектуальної діяльності, які охороняє закон, та інших порушень прав інтелектуальної власності.

Наявність ефективної правової охорони інтелектуальної діяль­ності визнано важливою умовою динамічного розвитку економі­ки будь-якої країни, оскільки правильна державна політика в цій галузі стимулює творчу діяльність.

На відміну від звичайних товарів продукти творчої діяльності, якщо їм не забезпечено спеціальну правову охорону з боку держа­ви, не в змозі приносити їх володільцям гарантованого прибутку. Після того як продукти творчості стають відомими суспільству, вони перестають бути об'єктами володіння однієї або кількох осіб. За відсутності спеціальної правової охорони кожний член суспіль­ства, маючи необхідні економічні ресурси, міг би використати їх для одержання прибутку, тому засобом запобігання такій ситуації є інститут виключного права на продукти творчої діяльності.