Соціально-класова структура

Соціально-класова структура, ґрунтуючись на соціальному факторові поділу людей на соціальні спільності, розкриває цілісну картину соціальної неоднорідності і соціальної нерівності в суспільстві.

Теоретичною базою для виникнення концепції класів стали Праці К. Маркса і В. Леніна.

Класи – це великі групи людей, що відрізняються за їх місцем в історично обумовленій; системі суспільного виробництва, за Їх відношенням до засобів виробництва, за їx роллю в суспільній організації праці, а також за способами отримання й розмірах тієї долі суспільного багатства, якою вони володіють.

Виходячи з марксистсько-ленінської теорії, класи – явище історичне. Вони виникли в період розпаду первіснообщинного ладу і змінились настільки, наскільки змінилися засоби виробництва. Кожній суспільно-економічній формації відповідає свій клас.

Основними критеріями, за якими В. Ленін поділяв суспільство на класи, були такі:

• організація суспільного виробництва;

• володіння засобами виробництва;

• використання найманої робочої сили.

На основі цих критеріїв розподіляється рівень доходів між класами. В. Ленін на основі вище зазначених критеріїв виділяє такі класи:

• буржуазію;

• пролетаріат (робітничий клас);

• селянство.

Крім класів, як вважав В. Ленін, в суспільстві існують ще й міжкласовий прошарок – інтелігенція та так звані декласовані елементи.

Інтелігенція – це соціальна група, що складається з осіб професійно зайнятих творчою працею, що потребує спеціальної освіти (лікарі, науковці, діячі культури та мистецтва, педагоги, тощо).

Інтелігенція не має ніякого відношення до виробництва, тому не є класом, але покликана обслуговувати інтереси класів.

Декласовані елементи – це соціальні верстви населення, у яких відсутня будь-яка власність і стабільне джерело доходу (безробітні, жебраки, бомжі, повії, тощо).

В сьогоднішньому українському суспільстві в тій чи іншій мірі існують всі вище вказані суспільні групи.

Класична теорія В. Леніна, давала збої вже в радянські часи, де незважаючи на прийняту модель 2+1 (два класи – селянство і робітники, та прошарок – інтелігенція, всі приблизно рівні за умовами праці та рівнем доходів) існувала відчутна соціальна нерівність. Та й якщо пригадати, що і буржуазія за Леніним, поділялась на велику, середню і дрібну, існувала так звана група середняків, яка, між іншим, була багаточисельною, то чіткі грані між класами вловити було надто складно, адже дрібна буржуазія за рівнем доходів часто-густо могла прирівнюватися не до буржуазії, а до середняків, а іноді навіть до пролетаріату. Тому, для більш чіткого розуміння класової теорії, слід використовувати поняття «соціальні верстви», які складають внутрішню структуру класів і великих соціальних груп (наприклад, згадані вище велика і дрібна буржуазія; робітники високої, середньої» і низької кваліфікації).

Соціальної верства – сукупність індивідів, зайнятих економічно й соціально рівноцінними видами праці, які отримують приблизно рівну матеріальну та моральну винагороду.

Таким чином, доцільніше говорити не просто про класову, а про класово-верствову структуру суспільства.

Соціальні верстви, в свою чергу, також мають внутрішні структурні підрозділи, якими є малі соціальні групи.

Мала соціальна, група – невелика за чисельністю група людей, які об'єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому соціальному контакті між собою.

Отож, головними ознаками малих соціальних груп е те, що вони невеликі за чисельністю (від двох до кількох десятків осіб), та їх члени знаходяться у безпосередньому і стійкому контакті один з одним.

Незважаючи на малочисельність своїх членів, малі соціальні групи відіграють значну роль в соціально-класовій структурі, оскільки завдяки безпосередньому спілкуванню своїх членів між собою, вони мають можливість доносити норми, цінності та інтереси свого класу чи верстви до всіх членів цього класу або верстви.