Зміст та характер праці.

Предмети, засоби та продукти праці визначають зміст праці окремих індивідів, зайнятих у суспільному трудовому процесі.

Зміст праці вимірюються за допомогою таких показників як на робочі функції, фізична важкість праці, розумові вимоги, нервове навантаження, змінність роботи, технологічна та особистісна комунікація тощо.

Всі зазначені показники можна розробити на дві умовні групи, які виступають компонентами змісту праці:

а) техніко-організаційний компонент: планування, організація виробництва, розподіл виробничих функцій, обумовлених рівнем розвитку техніки, предметом праці, майстерністю працівника;

б) соціально-економічний компонент: характерні риси соціальних відносин, всередині яких здійснюється трудовий процес.

Зміст праці, і насамперед соціально-економічна сторона залежить від характеру праці.

Характер праці – це зв’язки і відносини, які відбивають ступінь розвитку суспільної природи праці, і те як вона проявляється, безпосередньо чи опосередковано.

Соціально-психологічна структура праці

На думку російського соціолога А.І. Кравченка, соціально-психологічна структура праці включає в себе такі елементи, як мета праці стимули та мотиви праці, цінності та ціннісні орієнтації трудової діяльності, ставлення до праці.

Мета праці – це усвідомлений образ визначеного наперед результату праці, ідеальний план дій.

Стимули праці – це зовнішні фактори, які спонукають до трудової діяльності.

Мотиви праці – це внутрішні фактори, що спонукають людину до трудової активності, в їх основу покладено певні потреби людини, котрі треба задовольнити.

Цінність – це аспект об’єктів оточення, що визначаються не його реальними властивостями, а тими якостями, що приписує йому суспільство.

Ставлення до праці – це поняття, що виражає зв’язок між працівниками і працею. Вона характеризує прагнення людини (або його відсутність) максимально проявити свої фізичні і духовні сили, використовувати свій досвід і знання, здібності і вміння для досягнення певних якісних і кількісних результатів праці.

Соціальні аспекти зайнятості та безробіття

В контексті проблеми зайнятості соціологія праці вивчає такі питання як:

• структура населення з точки зору зайнятості;

• динаміка рівня зайнятості; причини, обсяг і наслідки безробіття.

Все населення поділяється на дві великі групи: активне і неактивне населення.

Серед активного населення можна виділити дві соціальні групи – зайняте і незайняте населення. Зайнятість означає, що працездатні члени суспільства здійснюють будь-який вид суспільно корисної діяльності, завдяки якій вони забезпечують себе коштами для задоволення власних потреб і потреб суспільства.

Безробітні – це та частина незайнятого населення, яка з незалежних від неї причин не має роботи і активно шукає її.

У Законі України “Про зайнятість” до зайнятого населення в Україні відносять всіх найманих працівників і тих, хто самостійно забезпечує себе роботою (індивідуальна трудова діяльність, підприємство); тих, хто направлений на виконання оплачуваних громадських робіт; учнів у навчальних закладах різних рівнів проф. освіти; зайнятих вихованням дітей або доглядом за старими хворими.