46. Поняття та склад конституційних правопорушень (деліктів).

Оскільки конституційна відповідальність є одним з елементів охорони Конституції, тому формулювання цілісної, внутрішньо не суперечливої концептуальної основи цього інституту виявляється завданням першорядного значення.

Підставою настання відповідальності визнається вчинення правопорушення, тобто фактична поведінка суб’єкта правовідношення, що відхиляється від встановленої правової моделі. Як відомо, кваліфікація того або іншого діяння як правопорушення проводиться на основі розробленої юридичною наукою моделі правопорушення (склад правопорушення), що включає чотири елементи: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона.

Розкриємо послідовно всі елементи складу конституційного правопорушення (делікту).

Загальним об’єктом конституційного правопорушення є суспільні відносини, що здійснюються у повній відповідності до вимог Конституції України і забезпечують самим фактом свого існування конституційний правопорядок на території всієї держави.

Безпосереднім об’єктом протиправного посягання у сфері конституційно-правового регулювання є ті конкретні суспільні відносини, на які безпосередньо спрямовано протиправне діяння (дія або бездіяльність) суб’єкта права й яким, відповідно, завдається шкода або створюється загроза її спричинення. З огляду на різноманітні сфери взаємовідносин і суб’єктний склад у рамках предмета конституційного права безпосереднім об’єктом конституційного делікту у кожному конкретному випадку можуть бути, зокрема, порушення прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів організацій, порушення меж предметів ведення і повноважень різних рівнів публічної влади (наприклад, нецільове використання бюджетних коштів, невиконання планів економічного розвитку будь-якої території, прийняття нормативних актів, які суперечать вимогам Конституції України, та ін.).

Об’єктивною стороною конституційного делікту є діяння (дія або бездіяльність), що суперечить правовим приписам.

Протиправність як ознака делікту полягає не тільки в посяганні на конкретні норми права, що забезпечені можливістю застосування санкції до правопорушника, але й у відсутності чітко виражених критеріїв для оцінки поведінки, якщо формально таких критеріїв немає, однак поведінка суб’єкта конституційно-правових відносин суперечить загальним принципам і суті Конституції України. Інакше кажучи, визнається, що підставою конституційно-правової відповідальності можуть бути не тільки правопорушення, але й інші обставини, зокрема правомірна поведінка у передбачених законодавством випадках . Причина цього криється в особливостях механізму регулювання суспільних відносин нормами конституційного права, які не завжди детально регламентують правила поведінки учасників суспільних відносин. Тому порушенням правових приписів потрібно вважати не тільки передбачені в законодавстві склади конституційних деліктів, але й порушення норм, що визначають можливу і належну поведінку, тобто межі правомірної поведінки. І насамкінець, специфіка і різноманіття суспільних відносин, що входять до предмета правового регулювання галузі конституційного права (політизованість конституційно-правових відносин), зумовлюють ту обставину, коли неможливо у принципі передбачати і встановити в законодавстві конкретно-формальні вимоги до поведінки учасників суспільних відносин.

У правовій літературі висновок щодо питання про державу як суб’єкта конституційного делікту не є однозначним.

Водночас більшість сучасних вчених схиляється до думки про можливість застосування конституційно-правової відповідальності до вказаної категорії суб’єктів конституційно-правових відносин. Доводами при цьому є посилання на те, що суб’єктами конституційно-правової відповідальності слід визнавати всіх суб’єктів правовідносин, що мають права й обов’язки

Суб’єктами конституційних деліктів можуть бути й інші учасники конституційно-правових відносин (наприклад, суспільні та релігійні об’єднання, громадські об’єднання та організації, політичні партії).

Нарешті, громадяни (іноземні громадяни, особи без громадян-ства) також цілком можуть бути визнані суб’єктами конституційно-правової відповідальності. Про це свідчить конституційне законодавство різних держав, що встановлює санкції за протиправні посягання цих учасників відносин на конституційний правопорядок.

Ще одним дискусійним моментом для цієї проблеми є визначення змісту суб’єктивної сторони правопорушення. Виникає питання: чи є наявність вини обов’язковою умовою настання несприятливих правових наслідків за вчинене діяння чи ні?

Одні автори посилаються на структуру підстави відповідальності, що включає і правопорушення, й інші аспекти поведінки. Стосовно делікту наявність винного відношення до вчиненого діяння є необхідною умовою настання відповідальності, в інших же випадках вина не складає обов’язкової ознаки підстави відповідальності (наприклад, відповідає як політик).

Аналіз наведених позицій свідчить про те, що обґрунтування можливості настання відповідальності без вини випливає з констатації факту політизованості конституційно-правових відносин у сфері здійснення публічної влади, а також особливостей правового статусу суб’єктів, наділених владними повноваженнями, їх підвищеною відповідальністю.

Решта дослідників, проектуючи загальнотеоретичну модель правопорушення на сферу конституційних правовідносин, визнає необхідність встановлення винного відношення суб’єкта до свого діяння як необхідна умова притягнення до відповідальності.

Безумовно, специфіка предмета галузі конституційного права накладає своє тлумачення на зміст суб’єктивних ознак конституційного делікту. Це пояснюється, зокрема, і тим, що характер конституційно-правових відносин, які за своєю природою є політичними, зумовлює перенесення акценту в рамках психологічних форм вини на необережність. При цьому, як правило, суб’єкт у своїй діяльності може керуватися цілком добрими намірами, що об’єктивно йдуть всупереч букві закону. Цю обставину характеризує необережне ставлення суб’єкта до вчиненого ним діяння (використовуючи категорію теорії юридичної відповідальності, можна говорити про недбалість: не усвідомлює протиправність своєї діяльності, проте міг і повинен був усвідомлювати). З цієї причини виявлення в діянні всіх інших елементів складу делікту вказує на наявність вини.

Разом із тим викликає інтерес питання про те, як слід кваліфікувати об’єктивну нездатність суб’єкта права належним чином виконувати свої обов’язки. Відповідь вимагає з’ясування можливих причин виникнення такої ситуації. На нашу думку, ними можуть бути:

1) зовнішня обставина (надзвичайна ситуація природного або техногенного характеру), що перешкоджає належному виконанню обов’язків;

2) професійна некомпетентність суб’єкта;

3) сучасний рівень складності завдань не дозволяє успішно виконувати обов'язки;

4) стан здоров’я, психічна недієздатність (неадекватність).