48. Поняття органу держави, його ознаки і конституційний статус.

Основним структурним елементом державного механізму, першоосновою державного апарату є державний орган. Це окремий службовець чи структурно організований державою або безпосередньо народом колектив державних службовців, наділений владними повноваженнями, відповідним матеріально-технічним забезпеченням, створений на законних підставах для виконання конкретних завдань і функцій держави.

Він володіє рядом загальних ознак, що відрізняють його від органів недержавних громадсько-політичних організацій. Зокрема, тільки державний орган виступає у межах своєї компетенції як офіційний виразник інтересів усього суспільства.

Всі державні органи обов'язково створюються і функціонують відповідно до норм права й на їх підставі, наділяються владними повноваженнями, які дають змогу здійснювати політику заходами не тільки переконання, а й державного примусу.

Крім того, за ознаками спеціалізації державні органи в механізмі держави структурно відокремлені. Вони реалізують свої повноваження, функціонально взаємодіючи між собою.

Існує також ряд специфічних ознак державних органів:

1) формування їх безпосередньо державою чи населенням і здійснення ними функцій від імені держави;

2) наявність організаційної структури, територіального масштабу діяльності, спеціального положення, що визначає місце і роль у державі, а також порядок їхніх взаємовідносин з іншими державними органами й організаціями;

3) надання державним органам і виконання ними чітко визначених повноважень державно-владного характеру.

Незважаючи на те, що державні органи є складовою державного апарату, вони мають відмінності, і їх можна поділити на певні види за різними критеріями:

s за змістом діяльності (органи законодавчої влади, органи державного управління чи виконавчі органи, судові органи, контрольно-наглядові органи, глава держави);

s за місцем у системі державного апарату (первинні; вторинні, що походять від первинних та підзвітні їм);

s за способом створення (виборні, призначувальні, ті, що можуть успадковуватися);

v за часом функціонування (постійні, тимчасові);

s за складом (одноособові, колегіальні);

s за масштабом діяльності (центральні, місцеві та локальні).

Уся діяльність державного апарату - функції, повноваження - юридичне закріплена у системі законодавства кожної держави. Такий підхід є запорукою реалізації одного із загальнодозвільних принципів -"державним органам дозволено робити тільки те, що дозволено законом". В Україні діяльність більшості державних органів регламентована Законами України "Про Конституційний Суд України", "Про міліцію", "Про Міністерство юстиції України" та ін. і чинною Конституцією.

48. Структура чинного законодавства про державні органи України.

Структура законодавства України складалась протягом останніх 20-ти років, за умови існування різних редакції Конституції, до того ж чинним сьогодні є ціла низка актів УРСР та СРСР.

Тому умовно все законодавство України в часовому вимірі можна поділити на декілька періодів чи груп:

1. Законодавство СРСР, яке формувалося не тільки на юридичному, а й ідеологічному грунті Конституції СРСР до 24 серпня 1991 року, й несе на собі відбиток тих часів і має застосовуватися в Україні, якщо нема українського закону чи урядової постанови, проте в частині коли воно не порушує Конституцію та інші закони України.

На сьогодні в першу чергу тут мова йде про різноманітні стандарти, оскільки закони СРСР у своїй більшості навіть в часи СРСР дублювались в республіках через прийняття власних законів. Якщо в СРСР був закон наприклад «Про основи законодавства про культуру», то в республіках на його базі ухвалювались власні закони «Про культуру». Показово, що в 2010 році керівник управління Одеської міської ради, аби відмовити ініціаторам проведення пікету, послався на Указ Президії Верховної Ради СРСР, яким передбачався дозвільний принцип, коли орган влади надавав дозвіл на проведення громадських акцій, і це в той час коли Конституція України передбачає повідомний принцип і орган влади не може відмовити у проведенні акції самостійно, а може спробувати через суд заборонити її проведення.

Цей приклад показує, що формула, яка встановлює можливість застосування законодавства СРСР за умови відсутності українського законодавства у цій сфері та за умови не суперечності норм законодавства СРСР Конституції України є вразливою щодо її застосування. Адже тут значна роль суб’єктивізму, як суб’єкт визначає цю не суперечність.

2. Законодавство Української РСР до 16 липня 1990 року, коли Україна ухвалила Декларацію про державний суверенітет України й визначила принцип верховенства українських законів над союзними.

Що стосується цього періоду, то тут мова йде про акти власне Української РСР, які ухвалювались Верховними Радами УРСР та їх Президіями до 12-го скликання(15 травня 1990) та акти, які ухвалила Верховна Рада Української РСР, до ухвалення Декларації про державний суверенітет України, яка встановила верховенство українського законодавства над законодавством Радянського Союзу.

Проте з цього періоду в Україні діє досить багато важливих і сьогодні законів.

Для прикладу: Кримінально-процесуальний кодекс від 28.12.1960 року, Кодекс законів про працю від 10.12.1971 року.

3. Законодавство Української РСР періоду 16 липня 1990 року - 24 серпня 1991 року, тобто до ухвалення Акта про незалежність України.

За цей , досить короткий період Верховною Радою Української РСР було ухвалено досить багато законів, які в подальшому, після проголошення Незалежності, а особливо після прийняття Конституції України та формування реально багатоукладної економіки зазнали багато змін чи були прийняті у новій редакції.

Частина законів, ухвалених у той період досі є чинною. Деякі з законів, досі регулюють дуже важливі суспільні відносини, чи визначають повноваження органів влади.

Для прикладу тут можна назвати закони «Про міліцію» від 30.12.1990 №565-XII, «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 №509- XII, «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803- XII, «Про свободу совісті та релігійні організації» від 24.04.1991 №987- XII, «Про освіту» від 23.05.1991 №1060- XII, тощо.

4. Законодавство України від 01 грудня 1991 року до 28 червня 1996 року, сформоване до ухвалення нової Конституції України.

За цей період було ухвалено дуже багато законодавчих актів, первинних, значна частина їх діє до сьогодні. Варто відмітити, що значна частина актів цього періоду, які стосувались в першу чергу економічної сфери, не мали серйозних суперечностей із прийнятою Конституцією України і продовжували діяти, до них вносили поточні зміни, які випливали із практики їх застосування. Низка законів, якими визначались повноваження органів чи посадових осіб, регулювались питання виборів чи судівництва після ухвалення нової Конституції були суттєво відкореговані, або ухвалені в новій редакції.

Наприклад це стосувалось закону про місцеве самоврядування, про місцеві державні адміністрації, про вибори народних депутатів України, про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних міських голів…

5. Законодавство після 28 червня 1996 року, сформоване на основі правових норм Конституції України.

Фактично після ухвалення Конституції України 28 червня 1996 року для формування системного законодавства відкрились нові можливості. Якщо в період від 16 липня 1990 року до 28 червня 1996 року, закони ухвалювались  в умовах, коли низка статей Конституції були зупинені, або коли зміни до Конституції вносились лише після ухвалення закону, то з прийняттям Конституції, ситуація суттєво змінилась. Тут варто сказати, що і запровадження поста Президента України стало певним стабілізуючим фактором для поліпшення якості законів, адже Президент отримавши право вето, зміг змусити парламент до більш виваженого ставлення до формулювання юридичних норм закону. Після прийняття Конституції, з’явилась не тільки можливість порівняння правових норма закону із приписами Конституції, але й нова інституція Конституційний Суд України, який міг визнати не конституційними цілі статті закону чи окремі правові норми.

Правда, 8 грудня 2004 року Верховна Рада України, ухваливши закон про внесення змін до Конституції України за №2222, знову додала проблем у застосування законодавства, що було раніше сформовано , оскільки з набуттям чинності змін з 01 січня 2006, а потім з 01 вересня того ж року, суттєво змінились повноваження в системі координат Президент - Уряд - Верховна Рада України.

Правда ці зміни знову ж не стосувались прав людини та не торкались законів, які регулювали економічні правовідносини.

30 вересня 2010 року рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) закон № 2222-IV визнано таким, що не відповідає Конституції і не чинним.

Фактично судовим рішенням відновлено дію Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року.

Тому від 30 вересня 2010 року ми маємо ще один масив законодавства із застосуванням якого можуть бути проблеми, а саме тим, який ухвалено в період дії закону 2222.

Як видно з цього переліку, наявність архаїчного законодавства є однією з проблем, що ускладнює застосування усієї системи законодавства в Україні. Проте ситуація тут виправляється, з кожним роком число правових актів законодавства СРСР та УРСР, що є чинними, зменшується, оскільки триває їхня заміна на правові акти, ухвалені на підставі Конституції та законів України органами державної влади України відповідно до їхньої компетенції.

Завдання і функції Української держави реалізуються через діяльність відповідних державних органів, правовий статус яких закріплюється в Конституції України, інших нормативно-правових актах.

За ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених конституцією межах і відповідно до законів України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада.