4. Методологія конституційної науки.

Якщо визначення об'єкта і предмета науки дозволяють зрозуміти, що вивчає дана наука, то з'ясування її методу, як відомо, спрямоване на спільне розуміння того, як, яким чином, якими способами вона це робить. Як і інші науки, наука конституційного права використовує не один, а цілий ряд методів. Говорячи про метод науки конституційного права, необхідно завжди пам'ятати, що, як і інші науки, вона спирається у своїх дослідженнях на загальнофілософських і загальнонаукову методологію, а також на методи інших, в тому числі і неправових, наук (наприклад, системний метод, метод структурно -функціонального аналізу, статистичний метод та ін.)

Кожна наука, виділяючи для себе особливу область пізнання, виробляє і свій метод дослідження, яким вона користується поряд з загальфілософських, загальнонауковими та іншими методами. Специфічність методу науки конституційного права, як і методу кожної науки, визначається насамперед особливостями її предмета. Ця специфічність може виражатися і в тому, що хоча тим чи іншим конкретним методом можуть користуватися й інші науки, тим не менше в даній науці цей метод займає особливо важливе місце і відіграє, наприклад, визначальну роль. Стосовно до науці конституційного права все це означає наступне.

По-перше, наука конституційного права широко використовує, як і інші юридичні науки, метод формально-логічного (або формально-юридичного) аналізу досліджуваного нормативного матеріалу, що складається в з'ясуванні суті і значимості закону чи іншого нормативного акта, виходячи з його власного змісту. Цей метод іноді називають ще й формально-догматичним, оскільки він спрямований на розкриття догми права. Обмеженість, недостатність використання лише цього методу, необхідність залучення і інших методів не повинні призводити до відмови від даного методу. Інша справа, що недопустима абсолютизація ролі і значення цього методу, властива юридичній позитивізму. Цей метод може і повинен застосовуватися в поєднанні з іншими методами дослідження.

По-друге, дуже важливу роль в науці конституційного права відіграє широко використовуваний в ній порівняльний (компаративний) метод. Оскільки в цілому немає всесвітнього конституційного права (якщо не рахувати деяких загальновизнаних принципів і норм міжнародного права), а є лише національні конституційно-правові системи окремих країн з їх специфічними особливостями і індивідуальною своєрідністю, то одним з найважливіших завдань науки конституційного права (насамперед її загальної частини) є виявлення загального та особливого в розвитку цих систем. І досягається це в першу чергу шляхом порівняльного зіставлення конституційно-правового ладу різних країн. За допомогою цього методу полегшується і об'єктивна оцінка місця і ролі досвіду кожної країни у розвитку конституційного права і науки про нього. На цій же основі наука конституційного права має можливість виробляти практичні рекомендації щодо вдосконалення конституційного законодавства у відповідній країні. Недарма в народі кажуть, що все пізнається в порівнянні.

По-третє, порівняльний метод доповнюється порівняльно-історічним методом, значення якого полягає насамперед у тому, що він вимагає зіставлення національних конституційно-правових систем не тільки в статиці, тобто з точки зору досягнутого на даний момент, але і в історичній динаміці, з точки зору їх виникнення та розвитку. Звичайно, наука конституційного права надає першорядне значення вивченню того, що досягнуто на сучасному етапі розвитку конституціоналізму в світі і окремих країнах. Але вона, безсумнівно, включає в якості дуже важливого компонента дослідження того, який історичний шлях пройшло це розвиток. Саме на цій базі найкраще виявляються загальні тенденції та закономірності такого розвитку та особливості їх прояву.

По-четверте, важливе значення в науці конституційного права має і метод конкретного соціально-правового дослідження, особливо коли необхідно досконально, з урахуванням унікального своєрідності відобразити конституційно-правовий досвід конкретної країни або специфічні особливості якого-небудь її конституційно-правового інституту. Наука конституційного права це не тільки її «скелет» (теоретичні схеми, принципи, класифікації, категорії, закони і т.д.), але і «плоть» і «кров» (конкретна характеристика конституційно-правової системи даної країни і її окремих елементів ).

Методологія науки конституційного права - це вчення про методи, які використовуються в науці конституційного права для пізнання конституційно-правових властивостей об'єкта цих досліджень. Методологія науки сучасного конституційного права формується і за рахунок методів, які раніше практикувалися тільки в зарубіжних країнах і були досягненнями різних правових шкіл. Методологія має системний характер, вона бере за основу систему разнопорядочних за змістом і формою методів. Першоосновою методології є метод.

Метод науки конституційного права - це сукупність принципів, правил, прийомів і способів пізнання конституційно-правових явищ. Метод науки конституційного права є шляхом юридичного пізнання від об'єкта конституційного права до його предмету, від емпіричних знань про конституційну відносинах і інститутах конституційного права та інших конституційно-правових явищ до теоретичних знань про ці об'єкти. Методи можна умовно поділити на загальнофілософські, загальнонаукові, спеціальні методи конституційного права.

Загальнофілософські методи характеризуються вихідними для філософії пізнання, положеннями про діалектику, об'єктивізмі, історизм досліджень і т.д. Загальнонаукові методи мають універсальний характер і властиві всім наук в цілому. До них можна віднести індукцію, дедукцію, моделювання, аналіз, синтез, прогнозування і т.д.

Найбільш рельєфно методи науки конституційного права проявляються на рівні системи спеціальних методів пізнання, тобто тих, які властиві тільки науці конституційного права. У теж час номенклатура спеціальних методів науки конституційного права - системний, порівняльно-правовий, історичний, метод конкретних соціологічних досліджень, статистичний, формально-логічний, структурно-функціональний, синтезу та аналізу - у своїй переважній більшості властиві не тільки конституційному праву, а й іншим наукам, а значить, не можуть вважатися спеціальними методами науки конституційного права.

Системний метод визначає роль і місце кожного з елементів системи галузі конституційного права та їх характер їх взаємин. Цей метод дає розуміння взаємозв'язків між системою галузі, системою законодавства, системою науки і системним утворенням в галузі конституційного права. Він дуже важливий у дослідженні окремих інститутів і норм конституційного права, оскільки дає можливість визначити їх правові властивості в комплексі, враховувати дифузійні властивості елементів системи та їх взаємну деформацію.

Перспективним здається і порівняльно-правовий метод, тобто метод конституційної компаративістики, що дає можливість визначати загальні тенденції розвитку тих чи інших конституційно-правових явищ на основі порівняльного аналізу їх розвитку в різних країнах світу. Іншим методом науки конституційного права є метод конкретно-соціологічних досліджень, який дає можливість виявити думка громадян щодо розвитку конституційного процесу взагалі і конституційно-правової реформи зокрема. Цей метод є ефективним за умови існування гармонійно розвиненого громадянського суспільства, коли громадянська думка, навіть коли вона виражається не на референдумі або виборах і має характер імперативного рішення, є важливим чинником впливу на нормативно-правову та організаційно-правову, конституційну практику. На сьогоднішній день в Україні цей метод не набув належного вживання в юридичної науки через мало ефективності соціологічних опитувань. Значить, соціологічний метод в перспективі повинен отримати широке застосування в науці конституційного права. Схожа ситуація склалася і зі статистичним методом науки конституційного права. Статистичні дані державних установ та різноманітних недержавних організацій і фондів не відповідають один одному, що не дає можливості об'єктивно використовувати статистичні дані в проведенні наукових досліджень. Втім, статистичний метод повинен сприяти науковим дослідженням проблем виборчого права, парламентаризму, місцевого самоврядування та інших.

Методом науки конституційного права є і формально-догматичний метод. Цей метод дає можливість пізнавати зміст і властивості конституційно-правових явищ, виходячи з принципів формальної логіки. Становлення, розвиток і припинення конституційно-правових відносин, а також генезис інститутів конституційного права відбувається переважно логічно послідовно, тому знання законів логіки дає можливість прогнозувати основні моделі генезису конституційно-правових явищ.

Наведений перелік методів, що використовується в науці конституційного права, не є вичерпним, оскільки методологічна система, якій притаманний динамізм, перебуває на стадії формування і постійно поповнюється новими методами. Науково-методологічне забезпечення конституційних нормотворчих і правотворчих процесів стало невід'ємною вимогою розвитку сучасного конституційного права.