35. Судові рішення як допоміжні джерела.

Статья 38 Статута Международного Суда ООН гласит: «Суд, который обязан решать переданные ему споры на основании международного права, применяет ... « c оговоркой, указанной в ст. 59, судебные решения и доктрины наиболее квалифицированных специалистов по публичному праву различных наций в качестве вспомогательного средства для определения правовых норм » (п. d ст.38 Статут Международного Суда ООН). Статья 59 Статута закрепляет, что «решение Суда обязательно лишь для участвующих в деле сторон и лишь по данному делу ». Итак, судебное решение названо вспомогательным средством для определения правовых норм, однако из содержания ст.38 Статута нельзя сделать однозначного вывода, что судебное решение является прецедентом – источником права, а также какие-либо условия относимости тех или иных решений к таковым. Вышесказанное позволяет одним авторам относить судебные решения международного суда к источникам права, постольку, поскольку это вытекает из положения Статута. Другие исследователи констатируют, что судебные решения не признается в качестве источника права, они - не более чем справочны, общеориентирующи [3], рекомендуют их называть «свидетельствами существования обычных норм» [4] , или «вспомогательными средствами (источниками) при толковании норм. Такие средства ни при каких условиях не могут рассматриваться как источники международного права»» [5].

36. Проблема ієрархії джерел мп.

Зазначимо, що в доктрині сучасного міжнародного права немає єдності думок щодо точного переліку джерел міжнародного права, а також щодо питання про існування певної ієрархії між ними.Одним з перших міжнародних документів, в якому було зафіксовано перелік формальних джерел міжнародного права, стала нератифікована дванадцята Гаазька конвенція 1907 року про створення Міжнародного призового суду, в ст. 7 якої викладався такий перелік джерел, які мав використовувати даний Суд у разі створення: «Якщо правове питання, що вирішується, передбачене чинною угодою між воюючими державами, що здійснюють захоплення неприятельської власності, і державою, яка сама є стороною в спорі, або чий громадянин виступає такою стороною, Суд дотримується положень вказаної угоди.

За відсутності таких положень Суд застосовує норми міжнародного права. У разі відсутності загальновизнаних норм Суд виносить рішення на підставі загальних принципів справедливості».

Як бачимо, ця Конвенція встановлює певну ієрархію джерел міжнародного праваУ цій ієрархії на першому місці стоять чинні міжнародні договори, на другому – «загальновизнані норми» міжнародного права, тобто міжнародні звичаї, а на останньому місці – загальні принципи справедливості.

Однак більш важливою для визначення переліку джерел міжнародного права вважається стаття 38 Статуту Міжнародного Суду ООН.

. Суд, який зобов’язаний вирішувати передані йому спори на основі міжнародного права, застосовує:

1. міжнародні конвенції як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, явно визнані державами, які є сторонами спору;

2. міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як правовою нормою;

3. загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

4. із застереженням, вказаним у ст. 59, судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів з публічного права різних націй як допоміжного засобу для визначення правових норм.