- •3. Методи
- •5.Функції та джерела
- •25. Політико-правові погляди римських стоїків (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій)
- •30. Теократична теорія Іоанна Златогуста.
- •31. Політико-правові погляди Августина Блаженного.
- •48. Вчення Томаса Гоббса про державу і право.
- •49. Учення Джона Локка про державу та право
- •52. Вчення Жан-Жака Руссо про причини виникнення держави. Народний суверенітет ж.-ж. Руссо."Листи з гори"
- •98. Політико-правові погляди я.Козельського.
- •77 Політико-правові погляди ідеологів соціалізму (Сен-Сімон, Фурьє, Оуен).
- •81. Проблеми держави і права в соціології Герберта Спенсера
- •83. Політико-правова ідеологія анархізму (п.Прудон, м.Штірнер, м.Бакунін)
- •99. Суспільно-політичні погляди Тараса Шевченка
- •100. Політико-правова програма м.Драгоманова.
- •66 Політико-правова теорія г.Фіхте
- •91. Вчення про право і державу г.Шершеневича.
- •73. Погляди Ог’юста Конта на державу та право.
- •84. Неокантіанська концепція права р.Штаммлер.
- •102. Політичні і правові погляди л.Українки
- •69. Французький лібералізм. Б.Констан про громадянську і особисту свободу.
- •89. Позитивістський нормативізм г.Кельзена.
- •92. Неокантівська теорія права б.Кістяківського.
- •2. Періодизація етапів розвитку вчень про державу і право
- •6.Політико-правова доктрина Стародавнього Єгипту
- •14.Вчення Гомера про державу і право
- •15.Вчення Гесіода про державу і право
- •16.Вчення про державу і право Піфагора
- •29.Державно-правове вчення ранього християнства
- •32.Теократична теорія Іоанна Солсберійського
- •33.Вчення про державу і право Данте Аліг’єрі
- •37.Політико-правові погляди Аль-Фарабі
- •38.Вчення про державу і право Ібн Хальдуна
- •43. Політичні і правові ідеї реформації (т.Мюнцер, ж.Кальвін).
- •56.Вчення про договірне походження держави та природнє право Пуфендорфа
- •57.Головні ідеї Хр. Томазія та Дж. Віко
- •58.Політико-правові погляди Франкліна
- •62.Вчення Медісона про представницьке правління
- •63.Політико-правові ідеї Адамса
- •64.Правові погляди Маршала
- •72.Вчення Мілля про свободу особи та представницьке правління
- •75.Вчення Токвілля про демократичну державу
- •94.Аналітична юриспруденція Харта
- •95.Теорія еліт Парето та Моска
- •103. Політико-правове вчення Винниченка
43. Політичні і правові ідеї реформації (т.Мюнцер, ж.Кальвін).
Більш радикальну програму Реформації, ніж Мартін Лютер, запропонував Томас Мюнцер (1490-1525). Участь у боротьбі селян і бідних міщан з монахами-францисканцями змусила Т. Мюнцера підтримати М. Лютера. Крім народного сектантства та містики, в проповідях Т. Мюнцера отримали відображення й погляди чеських таборитів, тим паче, що він багато мандрував Чехією й саме в Празі опублікував свій "Маніфест" (1521 р.) чеською, латинською та німецькою мовами. Повернувшись до Німеччини, Т. Мюнцер проповідував у містечку Гарц, землях Саксонії й Тюрінгії, де його застала Селянська війна. На весну 1525 р., коли народ вільного міста Мюльхаузена в Тюрінгії повстав під керівництвом Т. Мюнцера, той уже склав свою програму — "Статейний лист".
Вона містила вимоги:
- скасування приватної власності;
- усуспільнення майна;
- ліквідація станових відмінностей;
ліквідація ворожої щодо народу державної влади ("царства диявола");
запровадження загальної рівності;
повернення до демократичної церкви, "Божої справедливості" правосуддя;
придушення опору панівних класів за допомогою озброєного народу тощо.
Керуючись цією програмою, Т. Мюнцер конфіскував землі духовенства та знаті на користь бідняків, створив у місті комуністичну громаду й розіслав у всі кінці своїх учнів із завданням піднімати на повстання селян і міщан. Спроби Т. Мюнцера організувати виступ так загострили ситуацію в Німеччині, що М. Лютер виступив з вимогою його страти. 15 травня 1525 р. союзні армії чотирьох німецьких князів оточили та розгромили загін Т. Мюнцера поблизу міста Франкенхаузена. 27 травня 1525 р. проповідника було страчено.
Жан Кальвін (1509-1564) - один із вождів європейської Реформації, засновник кальвінізму.
За допомогою консисторії, що очолювала церкву, та, фактично, підпорядкувала собі світську владу, Ж. Кальвін скасував розкішний католицький культ. Як радник уряду, він домігся від магістрату встановлення суворого нагляду за громадянами, обов'язкового відвідування церкви, заборони розваг, танців, яскравого одягу (навіть гучний сміх у громадських місцях заборонявся та суворо карався). Жан Кальвін відзначався надзвичайною релігійною нетерпимістю як щодо католиків, так і стосовно інших народних реформаційних рухів. За його наполяганням усіх супротивників його вчення було вигнано, засуджено до смертної кари й інших покарань. Наприкінці життя Ж. Кальвін очолював могутню та численну партію своїх прибічників з багатьох західноєвропейських країн. Кальвінізм поширивсь у Франції, Нідерландах, Англії, Шотландії, став одним з провідних напрямів п роте станти зму.
Основною роботою Ж. Кальвіна був трактат "Настановлення в християнській вірі" (1536 р.). У ньому він засудив феодально-монархічні кола за насильства, свавілля та беззаконня, котрі вони вчинили, пророкував за це правителям Божу кару, знаряддям якої можуть стати їхні власні піддані. Одночасно будь-яку владу він оголошував божественною.
Право на спротив тиранії Ж. Кальвін визнавав тільки за підпорядкованими державі органами влади, церквою, представницькими установами. До того ж, на його думку, відкрита непокора та ліквідація тирана допустимі лише тоді, коли вичерпано всі способи пасивного супротиву та легальні форми боротьби.
Найгіршою формою правління для Ж. Кальвіна була демократія. Перевагу він віддавав олігархічній організації управління державою. Проповідував набожність, доброчесність, працьовитість, покірність владі, дотримання морального закону.
