52. Вчення Жан-Жака Руссо про причини виникнення держави. Народний суверенітет ж.-ж. Руссо."Листи з гори"

1. Походження держави. У природному стані всі люди були вільні та рівні, не було майнового розшарування, державного апарату й приватної власності. Однак з розвитком цивілізації люди поступово переходять із "природного стану" у стан "суспільний". Сім'ї об'єднуються в роди, а ті - у племена. Встановлюється приватна власність, а разом з нею відбувається поділ суспільства на багатих і бідних, між якими розгортається запекла боротьба. Природний стан суспільства розпадається. Багаті запропонували бідним укласти, так званий, суспільний договір про створення державної влади та законів, яким підпорядкуються всі члени суспільства. Отже, держава є результатом загальнолюдського договору на засадах розуму.

2. Суспільний стан людства. У нього люди вступають з виник­ненням держави, що вирішується несправедливістю та гноблен­ням. З огляду на це, ідеалом майбутнього є повернення до природ­ного стану, але за умов збереження всього позитивного, чого досягло суспільство. Нове суспільство має стати суспіль­ством незалежних, вільних, рівноправних людей, котрі мають спільну волю, що реалізується як народний суверенітет.

3. Народний суверенітет. Суть цієї ідеї полягає в тому, що, укладаючи суспільний договір, усі його учасники отримують рівні права та перетворюються на асоціацію рівних і вільних громадян, уособленням яких є республіка. Підпорядковуючи себе спільності, індивід не підпорядковує себе нікому конкретно й лишається таким же вільним, яким був раніше. Свобода та рівність учасників договору забезпечують об'єднання народу в єдине ціле - колективну особу, інтереси якої не можуть супере­чити інтересам окремої особи ("неможливо, щоб тіло бажало шкоди всім своїм членам"). Суверенітет народу проявляється в здійсненні ним законодавчої влади, адже політична свобода можлива тільки в державі, в якій законодавцем є народ. Основ­ними ознаками народного суверенітету є невідчужуваність і неподільність.

4. Форми правління. Залежно від того, кому суверен (народ) доручає правління, можливі такі форми правління: демократія (всій або більшій частині народу; властива для малих держав), аристократія (певній групі осіб; придатна для середніх держав), монархія (одній особі; властива великим державам). Найкращою формою правління є республіка, під якою потрібно розуміти будь-яку державу (навіть монархію), що управляється за допомогою законів.

5. Правова концепція. Життя державі дає суспільний договір, а волею та рухом її наділяє законодавство, метою якого є збере­ження свободи й рівності. Поміж законів виокремлює: політичні (основні), громадянські, кримінальні закони, а також звичаї.

39. Політико-правові ідеї середньовічних єресей у Західній Європі. Програми єретичних рухів, які висловили інтереси самих знедолених, плебейсько-селянських мас, закликали віруючих повернутися доранньо християнської організації церкви. Біблія стала в руках єретиків грізним і потужним знаряддям у їх боротьбі проти римсько-католицької церкви. Тоді остання просто-напросто заборонила мирянам читати головну книгу християнства.

Найрадикальніші їх єретичних течій сприйняли ще й деякі ідеї маніхейства. Маніхеі оголошували весь тілесний світ породженням диявола, споконвічним втіленням зла, що заслуговують лише презирства і знищення. Подібне огульне очорнювання світу в цілому, так само як і віднесення чаєм ідеалу до минулого, спотворювало дійсні суспільно -політичні потреби народних мас того часу; воно послаблювало привабливу силу єретичних рухів.

Як вже було сказано, в 14-15 ст. в загальному потоці опозиційних єретичних рухів чітко вимальовувалися два самостійні течії:бюргерська і селянсько-плебейська єресі. Перша відобразила суспільно-політичні інтереси заможних верств городян і примикали до них соціальних груп. Бюргерська єресь тісно стикалася з бюргерським ж концепціями держави, в яких теоретично осмислювалось назрілапотребу утворення єдиної національної державності. Політичний лейтмотив цієї єресі - вимога «дешевої церкви», що означало встановлення на скасування стану священиків, ліквідацію їх привілеїв і багатств,повернення до простого строю ранньохристиянської церкви.

Видатні представники бюргерської єресі - доктор богослов'я іпрофесор Оксфордського університету в Англії Джон Уїкліфа (1324-1384) ічеський теолог Ян Гус (1371-1415).

Селянсько-плебейські єретичні руху 14-15 ст. представлені виступами лоллардів в Англії і таборити в Чехії.

Лолларди, які бажали передачі землі селянським громадам та звільнення хліборобів від пут кріпосництва, намагалися на практиці реалізувати простий, аскетичний спосіб життя ранніх християн сформувався в ході національно-чеської селянської війни, яка розгорілася проти німецького дворянства і верховної влади німецького імператора після жорстокої страти Я. Гуса. Будучи виразниками інтересів селянства,міських низів, збіднілого дрібного лицарства, таборити боролися не тільки з римсько-католицької церкви, а й домагалися також здійснення заходів власне антифеодального характеру. Вони сподівалися на настання

«Тисячолітнього царства» і думали, що в ньому щось утвердиться нарешті рівність і спільні справи стануть вирішуватися людьми спільно. У таборітскомрусі проступала навіть республіканська тенденція. Ні лоллардів, нітаборити не вдалося досягти своїх цілей. Вони були розгромлені об'єднаними зусиллями духовних і світських феодалів.

40. Вчення Н.Макіавеллі про державу і політику. З іменем Нікколо Макіавеллі (1469–1527)пов’язано заснування політичної науки. Він був першим, хто в своєму творі «Государ» реалістично підійшов до об’єкта політики, описавши всю непривабливість політичних засобів, про які самі політики воліли б мовчати. Якщо раніше державу визначали здебільше за формою правління (королівство, князівство), то Макіавеллі вводить нове поняття — «stato» — держава як політично організоване суспільство, певним чином організована влада з наявністю права і юстиції. Це поняття згодом стало загальноприйнятим (state — англ., etat — фр., звідси термін «етатизм»).У трактуванні форм держави Н. Макіавеллі наслідує погляди Арістотеля та Полібія, за якими держава у своєму розвитку здійснює коловорот форм, чергуючи «правильні» (монархія, аристократія, народне правління) із «неправильними» (тиранія, олігархія, охлократія). Розв’язання проблеми переродження «правильних» форм Макіавеллі бачив у «змішаній республіці». Таке утворення передбачає участь в управлінні народу і знаті, їх компроміс, при якому вони «будуть взаємно контролювати один одного». Зразковий змішаний устрій, який втілював таку рівновагу , був установлений Лікургом у Спарті.Утім, Макіавеллі добре розумів, що в тогочасних умовах монархічної Європи змішана республіка — недосяжний ідеал майбутнього. Політична ж дійсність являла собою заплутаний клубок інтриг , зрад та підступів, вимагала зовсім інших правил політичної майстерності, формулюванню яких і присвятив свого «Государя» Макіавеллі. Найбільш доцільною формою організації влади є абсолютна монархія, а основою її довготривалості та успішності є підтримка народу. Політика монархічного уряду має бути спрямована на те, заради чого і виникла держава, — на забезпечення інтересів суспільства. Влада має надати громадянам можливість вільно займатися торгівлею, землеробством та ремеслами, брати під державний захист їх власність та проводити розумну податкову політику. Джерелом хороших законів виступає народна воля, що проявлялася під час смут та невдоволень, — оскільки «вони завжди встановлювали закони порядки для користі громадянської свободи»

41. Теорія державного суверенітету.Політичне вчення Ж.Бодена. Теоретичним обґрунтуванням нової політичної реальності, єдності влади в державі стало вчення про державний суверенітет французького юриста Жана Бодена (1530–1596)Під державою Боден розуміє «здійснення суверенною владою справедливого управління багатьма сім’ями і тим, що перебуває у спільному управлінні».

Боден виділяє три причини виникнення держави: розширення сім’ї (праобраз держави); збирання народу воєдино; виникнення з колонії, що походить від іншої держави. Методами же утворення держави є або примус сильніших, або згода одних людей добровільно передати у підпорядкування інших всю належну їм свободу. У питанні форми держави Боден відкинув традиційний поділ на правильні та неправильні форми: одна і та ж сама форма може тлумачитися різними людьми одночасно як правильна і як неправильна.Оскільки суверенітет є неподільним, Боден вказував на неможливість існування змішаної форми держави, вважаючи, що суб’єктом, який більше володіє владою, і визначається форма держави. Він також критично оцінював демократію та аристократію: демократія погана тим, що законів та влад багато, а користі мало, владу здобувають не найкращі, а найспритніші; за аристократії державу поглинають чвари, а розумних при владі мало. Тому найкращою формою держави для Бодена лишається монархія, за якої принцип суверенітету досягає свого абсолюту. Необмежена влада монарха є максимально можливим уособленням всіх властивостей державного су-веренітету.

42. Політичні і правові ідеї Реформації (М.Лютер, Т.Мюнцер, Ж.Кальвін). М. Лютер (1483–1546). Причину походження держави він бачив у гріховності світу. Лютер наполягав: свободи совісті і думки людини — поза юрисдикції держави. Він вважав природне право основою добрих та справедливих законів. Застосування ж закону має бути гнучким, і де потрібно, його слід використовувати за всією суворістю, а де — пом’якшити, з тим, щоби розум залишався вищим законом та найкращим законознавцем.М. Лютер критикував тогочасний феодальний лад, вважаючи, що «із сотворіння світу мудрий князь — птах рідкісний, та ще більш рідкісний князь благочестивий», але, будучи прихильником божественного походження влади та держави, він заперечує право на спротив християн бодай тиранічній державі: «…Правителі роблять зло, коли вони придушують проповідь Євангелія й гнітять вас у мирських справах. Але ви робите ще більше зло, коли… судите тих і мстите …своїм правителям…». Право ж судити та карати володарів має лише один Бог . Ідейним натхненником і керівником селянського повстання 1524–1526 рр. у Німеччині був

Томас Мюнцер (1490–1525)З його іменем пов’язана ліворадикальна течія Реформації — анабаптизм. Її послідовники жили за зразками ранньохристиянських громад, проповідували відмову від приватної власності та громадянську рівність. Це, в свою чергу, зумовило негативне ставлення до будь-якої державної організації як інституту, заснованого на насильстві. Мюнцер закликав до соціального перевороту на засадах рівності, «християнської справедливості» та повернення влади народу. У «Статейному листі» він закликає до створення «Царства Божого на землі», перебудови суспільства на «християнський союз та братство». До цього союзу мають бути включені всі працездатні особи, які братимуть участь у спільній праці, отримуючи за це рівну винагороду. Всі, хто не захочуть долучитися до будівництва «Царства Божого на землі», автоматично зараховуються до безбожників. На відміну від Німеччини, де Реформація розшарувалася за соціальною ознакою на бюргерсько-дворянське лютеранство та плебейсько-селянський анабаптизм, швейцарський кальвінізм являє приклад середнього шляху , багато в чому зумовленого великою роллю місцевих виборних магістратів.Саме в поглядах

Жана Кальвіна (1509–1564) держава, у розумінні Кальвіна, виступає виконавчим органом церкви, який забезпечує їй захист та матеріальну основу.Засуджуючи феодально-монархічні кола за насильство, сваволю і беззаконня, він обґрунтовував право на спротив тиранії, яке може застосовуватися правом у разі попрання божественних законів чи обмеження волі народу уповноваженими на те органами (магістратами, церквою тощо). І лише при вичерпанні всіх легальних форм спротиву можлива непокора, можна скинути тирана. При порівнянні монархії та республіки симпатії Кальвіна на боці останньої: «найбільш бажане із всіх станів, це коли пастирі обираються та встановлюються загальним голосуванням народу. Тому що там, де одна особа насильством захоплює владу та владарювання, це — варварська тиранія. Там, де царі керуютьза правом спадкування, теж немає свободи. Утім, необмежена демократія його теж не захоплює, оскільки в народі, що не має сталої влади і всі рівні, виникають куди страшніші смути, аніж за тиранії. Тому оптимальнішим з того, що можна обрати, Кальвін називає поєднання аристократії з поміркованою демократією, яке є «правлінням багатьох осіб, влаштоване таким чином, щоби одні допомагали іншим, взаємно спрямовували та наставляли один одного»..