98. Політико-правові погляди я.Козельського.

Яків Ковельський (близько 1728-1795)-українськийіросій-ський філософ-просвітник.

У поглядах надержаву та право мислитель стояв на таких позиціях:

• дотримувався теорії природних прав людини;

• виділяв три різновиди права: божественне (від самого Бога, вічне, необхідне для всього живого); загальне (поділяв на натураль­не (природне) та всесвітнє (право народів)); громадянське (між громадянами та суспільством для їхньої взаємної користі);

• під законом розумів правило чи веління, обов'язкове для виконання. Правило без зобов'язання вчений називав порадою. Вважав, що громадяни повинні знати закони, при цьому зауважу­вав: чим менше законів, тим легше їх знати та виконувати;

• вважав, що в упорядкованому суспільстві всі люди мають допомагати одне одному, ставитися до інших, як кожний бажав, аби ставилися до нього;

• з-поміж відомих форм правління (демократії, аристократії, монархії, деспотії) перевагу віддавав демократії;

• у кримінально-правовій теорії основну увагу'звертав на причини злочинів (вбачаючи їх не тільки у рисах певної людини, але й у неналежній побудові суспільства);

• основною метою покарання вважав запобігання новим злочи­нам. Покарання має бути невідворотним, співмірним і визнача­тися правосудцям. Смертна кара можлива лише за вбивство. За допомогою тільки покарань неможливо запобігати злочинам. Для цього потрібний такий суспільний лад, який унеможливлю­вав би вчинення злочинів;

• зовнішню безпеку держави пов'язував із внутрішнім добробутом;

• критикував схоластику, ідеалізм і теологію;

• не підтримував кріпосництво.

44-45. Утопічні і політико-правові ідеї Т.Мора і Т.Кампанелли. Формування соціалістичної ідеології (ідей утопічного соціалізму) пов’язано з творами двох видатних мислителів та письменників-гуманістів — англійця Томаса Мора трактат «Утопія»(утопія-місце,якого немає) та італійця Томмазо Кампанелли твір «місто сонця» .Творцем літературної утопії (після «Держави» Платона) був Томас Мор (1478–1535), де він уперше змалював детальну картину суспільного ладу майбутнього, заснованого на засадах колективної власності. Кампанелла багато раніше за ідеологів нацизму запропонував застосовувати методи євгеніки: в особисті стосунки люди вступають не з власної волі, а за наказом начальників, з тим «щоб поєднання чоловіків та жінок давало найкраще потомство».

Томас Мор (головне зло приватна власність):1)визначав загальну рівність людей;2)джерелом зла є приватна власність;3) обрання народом всіх посадових осіб;4)головне завдання держ.- організація виробництва та розподіл результатів праці; 5)обов’язком держави є боротьба зі злочинністю та забезпечення для громадян мирних умов життя;6)закони видаються тільки для того,щоб нагадати кожному про його обов’язок.

Томазо Кампанелла: 1)приватна власність є головним джерелом всіх негараздів;2)ідеальним устроєм визнавав теократичну республіку;3)виступав за загальнообов’язкову трудову повинність,колективну працю,4-ри годинний робочий день та розподіл матеріальних благ;4)наголошував на необхідності публічного виховання дітей і доступності освіти;5)вибір професії за здібностями і покликаннями;6)осн. функція держави-організація виробництва та управління вихованням громадян.

46. Теорія природного права і договірного походження держави Гуго Гроція. Гуго Гроцій (1583—1645) ототожнює поняття права і справедливості («правом є те, що не суперечить справедливості») і поділяє право на природне і волевстановлене. Гроцій розглядає право в трьох аспектах, як суб’єктивне право, як систему відносин приватного і публічного характеру і як систему загальнообов’язкових норм.Джерелом природного права є природа людини. Існування природного права не суперечить волі Бога, оскільки він є творцем людини і всіх її властивостей. Гроцій відмежовує юриспруденцію від політики, оскільки предметом права є справедливість, а предметом політики — корисність і доцільність.Волевстановлене право в свою чергу поділяється на божественне і людське. Джерелом божественного права є воля Бога, але при цьому воно не збігається з природним правом. Бог , на думку Гроція, не встановлює нічого, що суперечить природному праву, але може обмежувати сферу дозволеної поведінки.Людське право — це право внутрішньодержавне і міжнародне (право народів). Його джерелом є угода між людьми, народами і державами, яка надає йому загальнообов’язковості. Людське право пов’язане з користю й інтересами тих, хто його встановлює. Це стосується і міжнародного права, норми якого встановлюються «в інтересах не кожного об’єднання людей окремо, а в інтересах великої сукупності таких об’єднань». Разом із тим, Гроцій не протиставляє природне право, що втілює справедливість, людському праву, яке пов’язане з корисністю, а, навпаки, вважає, що вони взаємодоповнюють один одне Держава є «досконалим союзом вільних людей, який укладений заради дотримання права і загальної користі», вважає Гроцій і характеризує її такими ознаками: «наявність власних законів, судів і посадових осіб». Сфера діяльності держави обмежена публічними справами, в приватні справи вона може втручатися «лише тією мірою, в якій це необхідно для підтримання громадського спокою».Державна влада є суверенною, тобто це «така влада, дії якої не підпорядковані іншій владі і не можуть бути скасовані чужою владою на її розсуд». Він погоджується з думкою, що метою держави є користь підданих, але «опіка, встановлена заради підопічних, є правом і владою над останніми».

47. Обгрунтування демократії у політико-правовому вченні Б.Спінози. Бенедикт (Барух) Спіноза (1632–1677)нідерландський філософ і політичний мислитель, запропонував оригінальне вчення про суспільство, державу, право та інші соціальні інститути, що розвиваються за законами, які походять від законів природи.. Закон в абсолютному значенні це те, що змушує кожного індивіда, всіх або кількох діяти певним чином і залежить або від природної необхідності, або від людського бажання. Природне право — це природна необхідність, яка визначається самою природою або її частиною. Позитивне право залежить від волі людей, які встановлюють його для того, щоб жити якомога безпечніше і краще.Під правом, писав Спіноза, я розумію не що інше, як правила природи для кожного індивідуума, згідно з якими ми розуміємо кожну людину природно-визначеною до її існування і діяльності. Держава, таким чином, є продовженням природного права, але вже іншої якості — не окремого індивіда, а їх об’єднання, тому в державі природне право не припиняється, а лише змінює форму вираження. Сфера діяльності держави є значною, але не безмежною. На думку Б. Спінози держава повинна діяти в межах права. На думку Спінози, держава обов’язково повинна нести відповідальність за свою діяльність. Якби держава не була підпорядкована ніяким законам або правилам, то на неї варто було б дивитися не як на природну річ, а як на химеру. Б. Спіноза віддає перевагу демократичній державі перед іншими формами, оскільки вона є найбільш наближеною до свободи, яку природа надає кожному. У демократичній державі кожен переносить своє природне право не на іншого, позбавивши себе права голосу у майбутньому, а на велику частину всього суспільства, одиницею якого він є. Демократія є найкращою формою правління, тому що, по-перше, в демократії усі без винятку підпорядковані національним законам; по-друге, демократія найбільш природно наближається до свободи; по-третє, демократія найкраще забезпечує мир і безпеку громадян.Мислитель критикує абсолютну монархію, де панують рабство, варварство і порожнеча, що не можна назвати миром. На його думку , воля монарха повинна бути обмежена волею народу за допомогою системи установ на чолі з урядом, через яку народ може брати участь у реалізації влади.Найбільш розумною формою держави, на думку Спінози, є республіка, оскільки саме в ній «найменше можна чекати безглуздостей». Держава створюється для вирішення конкретних справ, таких як видання нових законів, регулювання питань віри, вирішення спорів між громадянами

48. Вчення Т.Гоббса про державу і право. Томас Гоббс (1588—1679), У основі політико-правового вчення Гоббса — своєрідне уявлення про природу і пристрасті людини. Він стверджує, що споконвічно всі люди створені рівними щодо фізичних і розумових здібностей і кожен має однакове «право на все». Але людина є істотою егоїстичною, жадібною і честолюбною, її оточують заздрісники і вороги. Звідси фатальна неминучість «війни всіх проти всіх», що є «природним станом роду людського». Ці умови є приписами природного розуму, які Гоббс називає природними законами. Головний природний закон вимагає прагнути до миру і слідувати йому. Другий природний закон вимагає від кожного відмовитися від своїх прав тією мірою, в якій цього вимагають інтереси миру і самозахисту. Третійзакон вимагає виконання зобов’язань, що виходять з укладених договорів. У цьому джерело і основа справедливості. Крім зазначених трьох законів існує ще 16 природних (незмінних і вічних) законів, серед яких дев’ятий закон — заперечує гординю, десятий — заперечує марнославство, одинадцятий — стверджує неупередженість, шістнадцятий — необхідність підпорядкування арбітражу («у випадку суперечки сторони повинні підкорити своє право рішенню арбітра»). Усі ці закони поєднує загальне правило: «не роби іншому того, чого ти не бажаєш, щоб було зроблено тобі».Але природні закони встановлюють лише свободу робити або не робити будь-що. Перетворити їх на безумовний імператив поведінки може тільки сила — позитивний закон: припис робити або не робити будь-що. Гарантом миру і реалізації природних законів є абсолютна влада держави, яка шляхом видання громадянських законів забезпечує їх виконання. Мета законів у тому, щоб подібно огорожі визначити правильний напрямок дій людей.Для того щоб покінчити зі станом «війни всіх проти всіх», люди шляхом взаємної згоди відмовляються від природного права «робити усе для самозбереження» і передають його окремій людині або зборам людей (представникам). Так виникає держава, як єдина особа, що виникла шляхом взаємного договору між величезною кількістю людей, для того щоб ця особа могла використовувати силу і засоби всіх так, як вважає за необхідне, для їх миру і загального захисту. Т. Гоббс розрізняє держави залежно від шляхів виникнення. Держави, що з’явилися в результаті добровільної угоди, він відносить до встановлених (політичних держав), а ті держави, що з’явилися в результаті захоплення силою, — до набутих. Перевагу віддає встановленим. Він визначає три форми держави: монархію, народоправство і аристократію, що відрізняються залежно від придатності реалізувати мету, заради якої вони встановлені. Найкращою формою правління вважає необмежену монархію, оскільки «право спадкування надає державі штучне вічне життя». У будь-яких формах держави влада суверена є завжди абсолютною, необмеженою, міцною настільки, наскільки це взагалі можливо собі уявити.Абсолютна влада, на думку Гоббса, належить до сфери публічного, політичного права. Відсутність прав у народу щодо суверена Гоббс тлумачить як правову рівність людей в їхніх взаємних відносинах, що гарантує король: непорушність договору, захист у суді, рівні податки, забезпечення приватної власності. Політи-ко-правовим ідеалом Гоббса було громадянське суспільство, в якому поєднуються необмежена влада монарха в публічній сфері і гарантовані права підданих у приватних відносинах.

49. Вчення Дж.Локка про право і державу. Джон Локк (1632—1704), використовуючи теорію природного права і суспільного договору для визна-чення найважливіших принципів громадянського суспільства.За Локком Кожен має природні права, до яких належить право приватної власності, право на індивідуальність, право на власну працю та її результати. Власність, за Локком, те, що людина здобула з предметів, створених і наданих їй природою, поєднала зі своєю працею, є таким що їй невід’ємно належить і тим самим робить це її власністю.У природному стані усі люди рівні, вільні і наділені власністю, там панує мир, доброзичливість, безпека. Природне право забезпечує режим суспільних відносин, коли кожен охороняє свої інтереси. Держава створюється для досягнення «великої і головної мети» Вона має право видавати закони, використовувати силу суспільства для їх забезпечення, відати відносинами з іншими державами. На відміну від Гоббса, Локк вважає, що право на життя, володіння майном, свободу і рівність людей є не відчужуваними. Саме ці невідчужувані цінності є межами державної влади, переступити які нікому не дозволено. За інших умов, а також у разі тиранічного правління народ вправі «переглянути угоду».На думку Локка, головна небезпека свободи людей криється в привіле-ях влади. Абсолютна монархія — один з випадків вилучення носія влади з-під влади закону. Абсолютна монархія — завжди тиранія, тому що немає ніяких гарантій природних прав, оскільки над нею немає законів. Обстоюючи режим законності, Локк наполягав на положенні: хоч хто б мав верховну владу, йому необхідно «правити згідно з встановленим постійним законом, проголошеним народом і відомим йому, а не шляхом імпровізованих указів». При цьому закони повинні виконуватися. Така позиція Локка передбачала ідею «правової держави».Реалізація «головної і великої мети» неодмінно вимагає, за Локком, щоб публічно-владні повноваження держави були чітко розмежовані і поділені між різними органами. Вища (але не абсолютна) влада належить законодавчому (представницькому) органу, що обирається народом і відповідальний перед ним. Виділяє Локк і федеративну владу, яка відає правом війни і миру, правом брати участь у коаліціях і союзах, так само як і правом вести справи з усіма особами і об’єднаннями поза межами держави.Виконавча влада (уряд на чолі з монархом) не має права видавати закони. Монарх може розпустити парламент, накласти вето, має право законодавчої ініціативи, але не має права перешкоджати скликанню парламенту. Порушення цього правила є підставою до зміни монарха. Будь-яка форма державної влади, за Локком, повинна визначатися суспільним договором і мати належну «структуру правління». Розуміючи, що ідеальних форм не буває, він припускав можливість появи деспотичної влади і тоді народне повстання буде цілком правомірним.

50. Політико-правова програма Вольтера. У своїх роботах Вольтер значну увагу приділяє проблемам пошуку найкращого державного устрою, що забезпечив би людині її природні права, захистив її свободу, рівність і власність. Таке справедливе та прогресивне правління, за Вольтером, теоретично могла б забезпечити й монархія, але тільки «просвітницька» Перешкоду для встановлення такої монархії мислитель бачить у середньовічних обмеженнях, насамперед церкві, аристократії, судах магістратів. Тривалий час під впливом вражень від англійського врядування Вольтер вважав найкращою формою правління конституційну монархію, а взірцем державотворчого прогресу в Європі — англійський державний лад. Згодом пошуки найкращої форми правління приводять філософа до думки, що досконалого устрою не існує, але «найбільш стерпним з усіх безсумнівно є республіканський, оскільки він більше інших наближає людину до природної рівності», краще забезпечує свободу, захищає право приватної власності. Саме рівність, свободу й приватну власність мислитель вважає невід’ємними складовими природного життя людини, які мають бути забезпечені державою.Людську рівність Вольтер розглядає в дусі ліберальної традиції: рівний правовий статус громадянина, рівний захист його прав, рівну залежність від закону, але не майнова рівність. Поділ людей на бідних та заможних філософ вважає природним.Свободу мислитель вважає природно властивою людині. Свобода «полягає в тому, щоб залежати виключно від законів», створених вільними людьми. Саме такими законами мають бути усунені феодальні пережитки, закріплені невідчужувані природні права людини на приватну власність, особисту недоторканність, гарантовані свободи віросповідання, слова, друку («немає у людей ніякої свободи без свободи висловлювати свої думки»).Право приватної власності, на переконання Вольтера, також відповідає людській природі, отже, є невідчужуваним, не підлягає обмеженню з боку держави. Воно забезпечує високу продуктивність праці, є запорукою добробуту країни.Низка робіт Вольтера присвячена проблемам кримінального права й судочинства. Тут філософ піддає нищівній критиці існуючу судову систему Франції, інквізиційний судовий процес, теорію формальних доказів, активно пропагує необхідність розбудови системи правосуддя на засадах законності, рівності, гласності, справедливості, оперативності, захисту прав підсудних за допомогою професійних захисників (адвокатів).

51. Вчення Ш.Монтеск’є про політичну свободу і чинники, які впливають на характер законів. Шарль Луї Монтеск’є (1689–1755). За Монтеск’є, політичною свободою є можливість і необхідність вчиняти не так, як бажаєш, а так, як дозволяють закони: «якщо б громадянин міг робити те, що цими законами забороняється, то в нього не було б свободи, оскільки те ж саме могли б робити й інші громадяни». Він не пов’язує політичну свободу з якоюсь певною формою правління. Головне, щоб у державі закони панували над волею правителів. Форми правління Монтеск’є класифікує за їх природою й принципами. За природою, що визначає юридичну форму держави, вчений виділяє три форми правління: 1) республіку («верховна влада перебуває в руках або всього народу, або його частини» — у першому випадку республіка є демократичною, у другому — аристократичною); 2) монархію («керує один, але за допомогою встановлених незмінних законів»); 3) деспотію («усе поза всяких законів і правил рухається волею та свавіллям однієї особи»). Ці форми, за Монтеск’є, діють на підставі певних принципів — психологічної основи державної влади. Учений визначає, що принципом деспотії є страх, принципом республіки — доброчесність («любов до законів й вітчизни»), принципом монархії — честь.Ш. Монтеск’є зазначає, що на форму правління можуть впливати й об’єктивні чинники. Завдяки Монтеск’є набуває розвитку одна з найвпливовіших конституційних доктрин Нового часу й сучасності — теорія поділу влади. Учений визначає, що в кожній державі є три види влади: законодавча, виконавча й судова. Монтеск’є робить логічний висновок, що всі три види влади мають належати різним органам, особам. Так, законодавча влада має належати всьому народові. Виконавчою владою Монтеск’є пропонує наділити монарха або інших осіб (крім членів законодавчих зборів, оскільки це порушило б принцип поділу влади й призвело до втрати свободи). Що стосується судової влади, то її функції автор пропонує передати особам з народу, що мають обиратися на певний термін і скликатися в разі необхідності для створення суду. Стрижнем механізму поділу влади в концепції Монтеск’є є система стримувань і противаг, що мають діяти всередині цього механізму . Без них механізм навряд чи може вважатися дієздатним, зловживання владою стають неможливими, а політична свобода — захищеною. Отже, законодавчу й виконавчу влади слід врівноважити, але із збереженням підпорядкованості виконавчої влади законодавчій. Це завдання виконує система стримувань і противаг , що складається, за Монтеск’є, з таких юридичних інструментів: 1) надання законодавчій владі права контролювати виконання законів виконавчою владою; 2) надання виконавчій владі права скасовувати рішення законодавчої; остання таким правом щодо виконавчої влади не наділяється; 3) заборона законодавчій владі за будь-яких обставин звинувачувати й судити особу, що здійснює виконавчу владу; 4) заборона законодавчому органу видавати будь-які акти, крім законів; 5) внутрішня противага в самій законодавчій владі шляхом впровадження двопалатної організації законодавчого органу: одна палата є представництвом народу , друга — складається із спадкової знаті (на зразок англійських Палати громад і Палати лордів), кожна палата наділяється правом скасовувати рішення іншої.Головною метою Монтеск’є є забезпечення не стільки рівноваги видів влади, скільки впровадження дійового юридичного механізму рівноваги суспільних сил. І поділ влади таку рівновагу забезпечує.