81. Проблеми держави і права в соціології Герберта Спенсера

"Прогрес, його закон і причина"

- розглядав суспільство як своєрідний організм, який роз­вивається за загальними законами еволюції, а тому саме біологія здатна дати ключ до пізнання загальних принципів його органі­зації, функціонування та розвитку;

• конструюючи теоретичну модель людського суспільства за аналогією з біологічним організмом, чітко вказував на відмін­ності між ними, основним з яких є те, що в живому організмі елементи існують заради цілого, а в суспільстві - навпаки (ціле заради елементів);

• визначав державу як "акціонерне товариство для спільного захисту і взаємодопомоги", а уряд як його агента;

• називав сучасну йому державу "недосконалою" та "перехідною";

• обстоював відокремлення церкви від держави, політичну рівноправність жінок, надання виборчих прав робітникам, скасу­вання всіх обмежень свободи (зокрема слова та друку);

• вважав, що всі особисті права та свободи громадян за своїм походженням природні й належить людин і незалежно від політич­но організованого суспільства та діяльності законодавця. Держава не може їх скасовувати чи вилучати. Вона лише визначає їхню юридичну форму та забезпечує захист;

• наголошував, що поняття свободи в умовах політично організованого суспільства визначається формулою: "Кожен вільний робить все, що захоче, за умови, що він не порушує такої ж свободи іншого".

59 Томас Пейн (1737–1809) — один з найрадикальніших представників демократичної течії американської політико-правової думки. Він першим дійшов висновку про доцільність і економічну вигідність відділення колоній від Британської імперії та створення незалежної держави, запропонувавши її назву — Сполучені Штати Америки.Як представник природно-правової теорії Пейн у своїй праці «Права людини» розрізняв природні та громадянські права людини. У природному стані людина має «усі інтелектуальні права, або права духу, а також право досягати благополуччя і щастя, оскільки це не применшує природних прав інших». На його думку, люди об’єднуються в суспільство заради того, щоб краще забезпечити свої права. Тому держава не може посягати на ці права; її єдиний обов’язок — сприяти людям в їхньому житті, збереженні свободи і статків. Громадянські права (тобто права, що стосуються безпеки і захисту) випливають із природних прав і належать людині як члену суспільства.Т. Пейн висловлював оригінальні думки щодо конституції. Він зазначав, що «конституція... передує державній владі; державна влада — це лише дітище конституції. Конституція будь-якої держави є актом не державної влади, а народу, який створює її. … Тому щодо державної влади конституція відіграє ту ж саму роль, яку виконують щодо суду закони …». У сучасному західному конституціоналізмі такий підхід є загальновизнаним.Т. Пейн розрізняв суспільство і державу (уряд), пояснюючи, що перша інституція створюється потребами людей, є їхнім захисником, а друга породжується пороками і є їхнім карателем; перша завжди є благом, друга — злом (у найкращому випадку необхідним (для забезпечення безпеки), у найгіршому — нестерпним). Отже, «кращим є той уряд, який менше урядує». Проте у другій частині праці «Права людини» і роботі «Аграрна справедливість» Пейн викладає доводи на користь держави загального добробуту.На його думку, найкращою формою правління є республіка, в якій владні повноваження спираються на принципи обрання і представництва. Вони найкращим чином забезпечують інтереси суспільства, створюючи кращі гарантії прав громадян, захист особистості, власності тощо. Спадкова влада (монархія і аристократія) спирається на неосвіченість та забобони людей:

«Ідея спадкових законодавців … настільки ж абсурдна, як і ідея спадкового математика чи спадкового мудреця».

60 Томас Джефферсон (1743–1826) є автором Декларації незалежності США, де вперше на рівні юридичного акта народний суверенітет було проголошено основою державного життя: «Влада урядів походить із згоди тих, ким вони управляють … коли якась форма правління стає згубною для такої мети, народ має право змінити або скасувати її і встановити новий уряд, спираючись на такі принципи та організовуючи його владу в такі способи, які видаються народу найдоцільнішими для осягнення своєї безпеки і щастя».Надзвичайно важливим є внесок Джефферсона в практичний розвиток ідеї прав людини. Всесвітню відомість набули його слова, увічнені в Декларації: «Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невід’ємними пра-вами, до яких належать життя, свобода і прагнення до щастя; що уряди встановлюються між людьми на те, щоб забезпечувати ці права».Джефферсон вважав, що «не існує нічого, чого б неможливо було змінити, окрім вроджених і невід’ємних прав людини»; ці права «жодна держава, яка має вірні і справедливі засади, не повинна заперечувати». Крім того, він опосередковано брав участь у створенні тексту Французької декларації прав людини 1789 р. і був одним із найактивніших ініціаторів прийняття Біллю про права 1791 р. як поправок до Конституції США.Кожна людина і кожна людська спільнота, на його думку, мають право на самоврядування, для чого волею людей засновуються держави: «вони отримують його разом із життям з рук природи». Для того щоб забезпечити кожному громадянину право висловлюватися щодо управління і особисто виконувати певну частину управлінських функцій, Джефферсон наполягав на поділі держави на невеликі адміністративні райони. Звідси стає зрозумілим, що найприйнятнішою для США є республіканська форма державного правління із розподілом компетенцій трьох влад, заснована на

• загальному виборчому праві,

• рівному представництві в законодавчих установах,

• виборності виконавчих органів влади, суддів і присяжних,

• широкому місцевому самоврядуванні.

Т. Джефферсон передбачав можливість зміни чи доповнення Конституції кожні 19–20 років, адже перед кожним поколінням постають нові проблеми і завдання і воно має право самостійно обирати ту форму державної влади, яка, на його думку, найбільше сприятиме його щастю і найкраще пристосується до існуючих умов. Розглядаючи право як волю нації, він сподівався, що воно зможе обмежувати владу і корупцію як результат владних зловживань.

61 До числа найбільш впливових лідерів федералістів, які відда­вали перевагу федеративному устрою США, належав Олександр Гамільтон(1755—1804). Він був з числа тих значних політичних діячів, хто найбільш вплинув на зміст Конституції. Як член Кон­ституційного конвенту, брав діяльну участь у її розробці.Федерація, стверджував Гамільтон, буде бар´єром, що пере­шкодить внутрішнім розбратам і народним повстанням. Феде­ральні закони — вищі закони країни, вище законодавчих актів штатів. Жоден їх законодавчий акт, що суперечить федеральній Конституції, не може мати сили. На думку федералістів, тільки сильна центральна влада здатна створити міцну авторитетну дер­жаву, призупинити демократичний рух у країні, що розрісся.В основу Конституції Гамільтон пропонував покласти мо­дель конституційного ладу Англії з його чітким поділом влади. Смирившись із необхідністю визнання республіканського ладу, обов´язковою умовою вважав створення сильноїпрезидентської влади, мало чим відмінної від влади конституційного монархаСуди, за Гамільтоном, служать проміжними органами між народом і законодавчою владою. Федеральна судова влада по­винна мати процедуру призначення суддів на необмежений те­рмін (за умови їх бездоганної поведінки), що робить їх незалеж­ними й охороняє судову владу від зазіхання інших влад.Лідер федералістів був упевнений: три гілки влади не можуть зберегти на практиці той ступінь роздільності, що передбачає Монтеск´є. Вони «зв´язані і злиті з тим, щоб кожна здійснювала конституційний контроль над двома іншими». За схемою Га-мільтона, виконавча влада має тільки меч, конгрес має у своє­му розпорядженні гаманець, а в суддів одна лише мудрість