21. Реформа єс у зв’язку з розширенням єс. Ніццька угода 2001 року. Мета, предмет і зміст Ніццького договору.

Он является результатом открывшейся в феврале 2000 г. Межправительственной конференции, которая должна была заниматься проблемами адаптации функционирования европейских институтов ввиду вступления в ЕС новых членов.

Ниццкий договор проложил путь институциональным реформам, необходимым вследствие расширения Европейского Союза и включения новых восточно- и южноевропейских стран. Некоторые положения были адаптированы в рамках подписанного в апреле 2003 г. в Афинах договора о вступлении десяти новых государств и подписанного в апреле 2005 г. Люксембургского договора о вступлении Румынии и Болгарии. С момента последнего расширения, то есть 1 января 2007 г.,Европейский Союз, таким образом, основывается на Договоре о Европейском Союзе и Договоре о создании Европейского Сообщества в последней редакции, основанной на последних добавлениях, сделанных в рамках Ниццкого, Афинского и Люксембургского договоров. Изменения, связанные с Ниццким договором, затрагивают в первую очередь ограничение количества членов и определение состава Комиссии, расширение квалифицированного большинства, новый подсчет голосов в Совете и гибкий механизм расширенного сотрудничества. «Декларация о будущем Европейского Союза», прилагающаяся к договору, описывает шаги, необходимые в настоящий момент для дальнейшей реализации институциональных реформ; Ниццский договор должен стать лишь этапом в этом общем процессе.

Подписанный в октябре 2004 г. проект Конституции должен служить продолжением процесса институциональных реформ, начало которому положено Ниццким договором.

Для вступления в силу Конституционный договор должен быть ратифицирован всеми государствами ЕС согласно их конституционно-правовым предписаниям (ратификация в парламенте или референдум). В результате выявившихся в ходе ратификации в отдельных государствах ЕС проблем главы государств и правительств на заседании Европейского Совета 16–17 июня 2005 г. приняли решение о необходимости введения «периода обсуждения» будущего Европы.

22. Загальна характеристика Ліссабонського Договору 2007 р. Структура та загальний зміст.

Договір реформування або Лісабонська угода — нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу. Офіційно іменується Проект договору, що поліпшує Договір про Євросоюз і Договір про становлення Європейського Співтовариства" (англ. Draft Treaty amending the Treaty on European Union and the Treaty establishing the European Community).

Конституційний комітет Європейського парламенту дав "зелене світло" процесу ратифікації Лісабонської угоди. Передбачається, що дана угода спростить механізм прийняття рішень в ЄС. Разом з тим, норми Євросоюзу не стануть більш чіткими та зрозумілими для його громадян.

Європарламентарі наполягають на необхідності ратифікації Лісабонської угоди усіма країнами-членами до кінця цього року. Це дасть змогу громадянам ЄС отримати чітке уявлення про інституційну структруру Євросоюзу та усвідомлено проголосувати на виборах до Європейського парламенту у червні 2009 року. [19]

Саме тому конституційний комітет 23 січня політично "благословив" доповідь представників Європарламенту - іспанського правоцентриста І. Мендеса де Віго та британського лейбориста Р. Корбетта (20 голосами "за" та 6 "проти").

Лісабонська угода демократизує Євросоюз завдяки посиленню ролі Європарламенту та національних парламентів, а також удосконаленню механізмів захисту прав людини через приєднання до угоди Хартії фундаментальних прав ЄС.

Разом з тим, депутати Європарламенту критикують особливі умови для Великобританії та Ірландії в сферах візової та іміграційної політики, а також незастосування положень Хартії фундаментальних прав на території Великобританії та Польщі.

Також європарламентарі шкодують, що Лісабонська угода не набула форми конституції на зразок Європейської конституційної угоди (яка не була ратифікована на референдумах у Франції та Нідерландах у 2005 році).

Представники Європарламенту вважають норми Лісабонської угоди менш чіткими та зрозумілими за норми Європейської конституції. [23]

Для вирішення цієї проблеми парламентарі пропонують урядам країн підготувати свою коротку доступнішу версію Лісабонської угоди у межах інформаційного забезпечення процесу ратифікації.

Новий договір повинен замінити європейську конституцію, прийняття якої практично провалилося. Угода містить положення про інституційну реформу в Євросоюзі. Передбачається створення посади президента ЄС, який обиратиметься на 5 років і презентуватиме ЄС на міжнародних заходах. Договір містить положення про скорочення кількості єврокомісарів і депутатів Європарламенту. [20]

Європейські керівні інституції отримають більшу повноту влади у вирішенні загальних питань. До них відносять безпеку, боротьбу зі зміною клімату та міграційні проблеми. Всі дипломатичні функції опиняться в руках верховного представника Євросоюзу з зовнішньої політики.

Формально новий договір не є конституцією — у ньому немає згадки про гімн чи прапор. Але документ зберіг всі ключові постанови про реформи, що були в первинному документі — євроконституції. Договір повинен допомогти врегулювати кризу, що почалася в 2005 році, після того, як Франція та Нідерланди на своїх національних референдумах не підтримали європейську Конституцію. Для введення в дію нової Лісабонської Угоди провести референдум планує лише Ірландія. [22]

Офіційне підписання Лісабонської сталось 13 грудня 2007 року, після чого документ повинен бути ратифікований національними парламентами 27 держав Євросоюзу.