Регулювання міжнародної торгівлі послугами
Система протекціоністських заходів у сфері міжнародної торгівлі послугами зазвичай набагато складніша: захаращена численністю обмежень, що тягне за собою значне зростання зловживань.
Складність і численність інструментів державного регулювання міжнародної торгівлі послугами пояснюється тим, що торгівля послугами, як правило, супроводжує або торгівлю товарами або рух капіталу.
Будь-яка зовнішньоторговельна угода з купівлі-продажу товарів не може бути здійснена без міжнародної купівлі-продажу послуг, передусім транспортних, фінансових, страхових (зокрема транспортно-експедиторські операції, обслуговування суден в іноземних портах, здійснення міжнародних розрахунків, міжнародне кредитування тощо). Крім того, традиційні зовнішньоторговельні операції не можуть здійснюватись без міжнародного обміну послугами у сфері зв´язку, ділових поїздок, реклами, юридичних послуг, консалтингу, оподаткування, аудиту та інших видів послуг.
Таким чином, ця сфера міжнародних економічних відносин регулюється інструментами зовнішньоторговельної політики, які використовуються у сфері міжнародної торгівлі товарами та міжнародного руху капіталу.
А. Кірєєв пропонує класифікувати інструменти торгової політики у сфері торгівлі послугами, розділивши їх на дві групи.
1. Заходи регулювання доступу на ринок — включають інструменти торгової політики, які обмежують чи забороняють іноземним фірмам — виробникам послуг оперувати на місцевому ринку. До цих заходів, які в основному набувають форми кількісних обмежень, належать:
а) обмеження на торгівлю послугами. Наприклад, вимога про те, щоб всі імпортні вантажі страхувались лише місцевими страховими компаніями;
б) введення кількісних квот на імпорт іноземних послуг. Наприклад, встановлення кількості іноземних фільмів, які можуть бути закуплені та показані на національних каналах телебачення протягом певного періоду часу;
в) обмеження на створення на внутрішньому ринку філій іноземних компаній, що надають послуги. Наприклад, заборона на законодавчому рівні створення філій банків, страхових, туристичних іноземних компаній або встановлення переліку послуг, які вони можуть надавати місцевим покупцям;
г) обмеження на пересування виробників послуг у формі державного ліцензування імпорту робочої сили. Наприклад, обов´язкове ліцензування та тестування у багатьох країнах іноземних лікарів, ветеринарів та юристів до того, як вони отримають дозвіл займатись лікарською, ветеринарською та юридичною практикою відповідно;
д) обмеження на пересування споживачів послуг. Наприклад, лімітування кількості в´їзних віз, які можуть видаватись протягом обмеженого часу.
2. Заходи вилучення із національного режиму — включають інструменти внутрішньої економічної політики, які дискримінують на внутрішньому ринку іноземних виробників послуг порівняно з місцевими. До цих заходів відносять:
а) надання цінових переваг місцевим виробникам. Наприклад, прямі цінові субсидії з державного бюджету місцевим виробникам послуг — страховим, туристичним та іншим компаніям;
б) створення місцевим виробникам більш сприятливих умов, ніж іноземним. Наприклад, іноземні авіаперевізники можуть не отримати доступу до національної системи резервування авіаквитків або до кращих аеропортів країни.
На рис. 1.6.2 зображено сукупність інструментів протекціонізму та рівні лібералізації міжнародної торгівлі послугами.
