33. Тнк: її ознаки та роль у світовій економіці

Узагальнення суто економічних критеріїв ТНК дає можливість виділити параметри їх вимірювання, критерії оцінки. ТНК можна об'єднати у дві групи:

1) група кількісних характеристик;

2) група якісних характеристик.

Групу кількісних характеристик утворюють три підгрупи. Перша з них дає загальну кількісну характеристику діяльності компанії за кордоном. Вона містить такі показники: 1) число іноземних держав, у яких діють ТНК; 2) відсоток грошової маси, що виплачується за кордоном; 3) відсоток іноземних капіталовкладень; 4) число зайнятих за кордоном; 5) відсоток прибутку, який компанія отримує з інших країн; 6) відсоткове співвідношення продукції та отримуваного прибутку в країнах базування і за кордоном; 7) загальний рівень продажу за кордоном. Друга група - розрахункові коефіцієнти, які дають змогу уточнити висновок про транснаціональний характер компанії. Вони розраховуються, по-перше, як співвідношення (1) зарубіжного і всього продажу, (2) зарубіжного і всього прибутку, (3) зайнятих за рубежем і всіх зайнятих; по-друге, як дані про (1) збільшення і скорочення майна і внесків за рубежем, (2) збільшення і скорочення прибутку за рубежем; по-третє, як співвідношення вищеназваних даних з аналогічними показниками країни, в якій розміщені ТНК. З огляду на це визначальна якісна характеристика ТНК охоплює не лише кількісне зростання транснаціонального монополістичного капіталу - збільшення числа ТНК, їх активів, оборотів (що є характеристикою кількісного розвитку), - а й поступове підвищення зацікавленості компаній у глобальних операціях, тобто у створенні власних глобальних мереж науково-технічної-та виробничо-збутової діяльності в усьому світі. Суть цієї стратегії полягає в такій організації виробництва, закупівлі, збуту, планування, управління, технологічної та фінансової політики, за якої діяльність всіх елементів інтернаціонального економічного комплексу ТНК підпорядковується інтересам фірми як єдиного механізму, що функціонує в глобальному масштабі.

33. Економічна природа зовнішнього фінансування

Зовнішнє фінансування - це кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства. До них належать:

1) кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку:

· продаж акцій, облігацій;

· кредит;

· операції з валютою та дорогоцінними металами;

· проценти і дивіденди за цінними паперами інших емітентів.

2) кошти, які підприємство одержує в порядку перерозподілу:

· державні бюджетні субсидії;

· страхові відшкодування;

· фінансові ресурси, що поступають від галузевих структур, асоціацій, концернів.

В сучасній економічній літературі розгляд і аналіз комплексу проблем, пов'язаних з міжнародною системою зовнішнього фінансування, що розвиваються і "перехідних" країн, що традиційно переплітається з дослідженням наслідків такого фінансування у формі зовнішньої заборгованості країн-реципієнтів. У даному випадку загальновизнаним є той факт, що основною причиною, що змушує що розвиваються, і перехідні до ринку країни брати позику у інших держав та у міжнародних фінансових організацій, є необхідність фінансування розширеного відтворення, тобто такого господарського розвитку, яке забезпечило б перехід до нормальних ринкових відносин і вступ до світових валютно-фінансові відносини на рівних з промислово розвиненими країнами умовах.

З цієї точки зору логічно розглядати систему міжнародного зовнішнього трудящих і постсоціалістичних країнах не створено ефективної системи збору податків, у них є більше можливостей піти від оподаткування, ніж у промислово розвинених країнах. Висока вартість обслуговування зовнішнього боргу щодо бюджетних доходів знижує можливості державного інвестування. Паралельно, у зв'язку із слабкою національною базою накопичень і заощаджень, а також через ризикованості капіталовкладень в нестабільній економіці, приватні інвестиції також скорочуються. Таким чином, очікування швидкого ефекту при залученні зовнішнього фінансування в економіку обертається при наявності зовнішнього боргу або економічної стагнацією, або спадом. Зниження життєвого рівня населення, зростання соціальної напруженості та економічної нестабільності провокує не інвестування, а "втеча" капіталів з країни, що погіршує платіжний баланс і ще більше ускладнює обслуговування боргу. Звуження ж національного виробництва неминуче призведе до скорочення податкових надходжень, з'явиться чинником зростання дефіциту держбюджету, який, у свою чергу, змусить уряд звернутися до чергової порції зовнішнього фінансування.

Цей замкнуте коло впливу зовнішніх ресурсів на національний економічний ріст покликані були розірвати адаптаційні і стабілізаційні програми МВФ. Ці програми були націлені на рівноважний поєднання при фінансуванні економічного зростання у що розвиваються та "перехідних" країнах внутрішніх і зовнішніх ресурсів. Для розширення внутрішньої бази накопичень і заощаджень пропонувався комплекс заходів щодо фінансової стабілізації, економічної лібералізації та приватизації національних економік, які, однак, не дали належного ефекту. Таким чином, проблема зовнішнього фінансування економічного зростання і тісно пов'язана з нею проблема платоспроможності країни-реципієнта не були оптимально вирішені в 90-х роках. На думку автора, в найближче десятиліття зовнішнє фінансування, що розвиваються та "перехідних" країн залишиться серед основних джерел фінансування економічного зростання, але паралельно необхідно максимально розвивати власні джерела інвестування, чому можуть сприяти і спеціальні міжнародні програми.