50.Граматична форма слова

Граматична форма слова - єдність граматичного значення і засобів його вираження; співвіднесеність певного граматичного змісту з певним граматичним способом у їх єдності.

Так, у фразах на крилах пісні і вдихнути нове життя цій пісні маємо дві різні форми — пісні та пісні, бо в них реалізовані різні значення (значення родового відмінка в першій формі і значення давального відмінка у другій). Форми читатиму і буду читати також слід інтерпретувати як різні, бо, хоч тут однакове значення (значення майбутнього часу, першої особи однини), але різне граматичне вираження (проста і складна форма майбутнього часу).

Різні форми слова становлять його парадигму. Наприклад: читати, читаю, читаєш, читає, читаємо, читає-

те, читають, читав, читала, читало, читали, читатиму, читатимеш, читатиме..., буду читати, будеш чита-

ти..., читав би, читали б, читай, читаймо, читайте, хай читає, хай читають, читаючи і т.д.

Розрізняють синтетичні (прості) й аналітичні (складні) форми слова.

1.СИНТЕТИЧНІ ФОРМИ — форми, в яких граматичне значення виражене в межах слова, тобто лексичне й граматичне

значення синтезовані в одній формі. Наприклад: праця (граматичне значення називного відмінка однини жіночого роду виражене закінченням слова -а), важкіший (граматичне значення вищого ступеня виражене в межах слова за допомогою суфікса -іш), англ. foot "нога" — feet "ноги" (граматичні значення однини й множини виражені в межах слова за допомогою чергування звуків [и] й [і:].

2.АНАЛІТИЧНІ ФОРМИ — форми, в яких лексичне і граматичне значення виражені різними словами: лексичне — са-

мостійним словом, а граматичне — службовим. Наприклад: буду писати (лексичне значення виражене словом

писати, а граматичне значення першої особи однини майбутнього часу — службовим дієсловом буду); писав би (лек-

сичне значення виражене дієсловом писав, а граматичне значення умовного способу — за допомогою частки би).

Пор. ще: нім. Ich werde schreiben "Я буду писати"; англ. І shall write "Я буду писати", / am writing "Я пишу (в даний

момент)", / was writing "Я писав"; more difficult "важкіший". Як бачимо, в аналітичних формах службові слова виконують роль словозмінного афікса.

Говорячи про форму слова, слід зазначити, що є слова одноформені (учора, над, знов, вчасно, підтюпцем тощо)

й багатоформені (див. вищенаведені форми дієслова читати). У багатоформеному слові виділяють його постійну частину, яку називають основою слова, і змінну частину, яку називають формантом:

учен-ий

учен-ого

учен-ому

учен-им - форманти

учен-ім

учен-і

учен-их

Трапляються випадки, коли багатоформене слово не має єдиної основи для всіх словоформ, і різні словоформи

цього слова утворюються від різних коренів. Наприклад: йде — йшов, я — мене, поганий — гірший, англ. good

"добрий" — better "кращий", нім. du "ти" — dich "тебе", лат. bonus "добрий" — optimus "найкращий". Це явище

називається суплетивізмом (від лат. suppleo "доповнюю", suppletivus "доповнювальний").

Завдання № 51-52

Способи вираження граматичних значень: афіксація, фузія, аглютинація. Способи вираження граматичних значень: чергування, редуплікація, складення, наголос, суплетивізм.

Граматичні значення виражаються різними матеріальними засобами (суфіксами, префіксами, закінченнями тощо). Ці засоби об'єднуються на основі спільних характеристик у групи, які називаються способами. Для всіх мов світу граматичні способи зводяться до таких: 1) афіксація; 2) чергування; 3) наголос; 4) повтори; 5) словоскладення; 6) суплетивізм; 7) спосіб службових слів; 8) спосіб порядку слів; 9) спосіб інтонації. Способи, які виражають граматичні значення засобами, що знаходяться у межах слова, називають синтетичними, а способи, які виражають граматичні значення засобами, що знаходяться поза словом, — аналітичними.

АФІКСАЦІЯ (належить до синтетичних способів вираження граматичних значень) — це вираження граматичних значень за допомогою афіксів (суфіксів, префіксів, закінчень тощо). Оскільки в мовах світу використовуються різноманітні афіксальні засоби, то в афіксальному способі виділяють такі його різновиди:

а) суфіксація — вираження граматичних значень за допомогою суфіксів. Це один із найбільш поширених способів вираження граматичних значень в індоєвропейських і семітських мовах.

Пор. укр. перечитати — перечитувати (недоконаний вид), спати — спатоньки (значення пестливості), гарний — гарніший (вищий ступінь);

рос. стучать — стукнуть (доконаний вид), веселый — веселее (вищий ступінь), солома — соломина (значення одиничності);

нім Arbeit "робота" —Arbeiter "робітник" — Arbeiterin "робітниця", hrank "хворий" — Krankheit "хвороба";

англ. write "писати" — writing "який пише";

б) префіксація — вираження граматичних значень за допомогою префіксів. Це основний спосіб вираження лексико-граматичних значень дієслів у індоєвропейській мовній родині:

укр. нести — занести, внести, принести, піднести, перенести;

рос. читать — прочитать, писать — написать; нім. gehen "йти"— vergehen "проходити", entgehen "відходити";

болг. червен "червоний" — почервен "червоніший";

в) конфіксація — вираження граматичних значень комбінацією з двох афіксів — префікса й суфікса, які, хоча й являють собою дві морфеми, але діють сукупно, разом.

У німецькій мові за допомогою конфіксації творяться пасивні дієприкметники: machen "робота" — gemacht "зроблений", schreiben "писати" — geschrieben "написаний",fahren "їхати" — gefahren "який приїхав";

г) інфіксація — вираження граматичних значень за допомогою інфіксів, тобто морфем, вставлених у середину кореня.

Лат. vici "переміг" — vinco "перемагаю", fidi "колов" — findo "колю", тагальськ. sulat "письмо" — sumulat "писати";

ґ) трансфіксація — вираження граматичних значень за допомогою трансфіксів, тобто афіксів, котрі, розриваючи корінь, що складається з одних приголосних, самі розриваються і служать "прошарком" голосних серед приго-

лосних, визначаючи словоформу й оформляючи її граматично. Трансфіксація характерна для семітських мов.

Давньоєвр. гноб "красти" — ганаб "крав", гонеб "той, що краде;злодій", гануб "украдене";

араб, катаба "написав",кутіба "написаний", катібу "той, що пише", кітабу

"написання", уктуб "пиши";

д) нульовий афікс, тобто відсутність афікса в одній з форм

парадигми за наявності афіксів в інших формах.

Укр. стіна — стін, робота — робіт;

рос. бел — бела, вода — вод, крестьянин — крестьяне.

У тюркських мовах нульовий афікс є показником називного відмінка однини іменників: бала "дитина", балага "дитині", балада "на дитині", бала-

лар "діти"*, балаларга "дітям", балаларда "на дітях".

Говорячи про афіксацію, потрібно розрізняти фузію та

аглютинацію.

При ФУЗІЇ афікси неоднозначні (пор. стіна, вола, рукава, де закінчення -а виражає називний відмінок однини жіночого роду, родовий відмінок однини чоловічого роду і називний відмінок множини чоловічого роду), нестандартні (стіни, пісні, імена; тут закінчення -и, -і, -а виражають одне й те саме значення називного відмінка множини), основи без афіксів, як правило, не вживаються (двері, грабл-і,ручк-и, червон-ий), відбувається ніби сплав основи й афікса (козацький із козак+ськ(ий); рос. проездить — проезжать, лисий — лисьего), причому корінь може змінюватися у фонетичному складі (сон — сну,

друг — друзі).

При АГЛЮТИНАЦІЇ, що є притаманною тюркським та фінно-угорським мовам, афікси однозначні (-га завжди позначає давальний відмінок, -лар — множину тощо), стандартні, вони механічно приклеюються до основи, причому основа вживається без афікса (at "кінь", бала "дитина", баш "голова") і ніколи не змінює свій фонетичний склад.

ЧЕРГУВАННЯ (ВНУТРІШНЯ ФЛЕКСІЯ) — засіб вираження граматичних значень, характерний для індоєвропейських мов.

Так, зокрема, в українській та російській мовах за допомогою чергування виражається граматичне значення виду (зібрати — збирати, нарвать — нарывать), в англійській та німецькій — часу та числа (sing "співати","співаю" — sang "співав", drink "пити", "п'ю" — drank "пив"; foot "нога" — feet "ноги", tooth "зуб" — teeth "зуби";

Mutter "мати" — Matter "матері", Bruder "брат" — Briider"брати").

Чергування як спосіб вираження граматичних значень часто виступає в слові в поєднанні з афіксацією. Наприклад: рос. спросить — спрашивать, укр. ходити — ходжу; нім. Hand "рука" — Hаnde "руки", Gast "гость" — Ga'ste "гості", singen "співати" — gesungen "заспіваний".

НАГОЛОС — фонетичний засіб вираження граматичного значення. Таку функцію він може виконувати лише тоді, коли він рухомий і нефіксований. Таким він є в українській, російській, білоруській, болгарській та інших мовах.

У цих мовах зміна місця наголосу в парадигмі слова є способом розрізнення форм цього слова.

Наприклад: рукиʹ (род. відм. однини) — руʹки (наз. відм. множини), вирізаʹти, насипаʹти, виносиʹти (недоконаний вид) — виʹріза-

ти, насиʹпати, виʹносити (доконаний вид). Наголос як граматичний спосіб може поєднуватися з афіксацією: (руки — рукам, ліс — ліси) і з чергуванням: (кричати — крикнути, рос. стучать — стукнуть).

РЕДУПЛІКАЦІЯ — повне або часткове повторення кореня, основи або цілого слова без зміни звукового складу або з частковою його зміною. Вона використовується для вираження множини імен у китайській, японській і корейській, а також в індонезійських, палеоафриканських, австронезійських мовах.

Так, наприклад, в індонезійській мові orang "людина" — orang-orang "люди", sedulur "друг" — sedulur-sedulur "друзі", kuda "кінь" — kudakuda

"коні"; у китайській жень "людина" — жень-жень "люди", сін "зірка" — сін-сін "зірки". В українській та російській мовах чітко вираженим граматичним способом повтори зрідка виступають для передачі видових відтінків дієслова (тривалість дії): говориш-говориш, работаешь-работаешь.

У тюркських мовах редуплікація служить засобом вираження найвищого ступеня прикметників. Казахське кызыл "червоний" — кызыл-кызыл "найчервоніший", жаксы "гарний" — жаксы-жаксы "найкращий". Подібне ма-

ємо і в слов'янських мовах, хоча це явище інтерпретується тут як підсилення ознаки. Пор. укр. чистий-чистий, світлий-світлий; великий-превеликий (з префіксацією); рос. белый-белый, синий-синий тощо.

У деяких мовах (переважно тюркських) для вираження збірності використовуються неповні повтори (перший приголосний заміщується губним б, п або м).

Наприклад:казахське туйё "верблюд" — туйё-муйё "верблюди та інша скотина", кулак "багач, кулак" — кулак-мулак"кулачня". Таке ж явище спостерігається в українській та російській мовах, однак повтори тут не виступають засобом вираження граматичних значень: тари-бари, шури-мури, фіглі-міглі, ҐОҐОЛЬ-МОҐОЛЬ, шурум-бурум.

Зауважимо також, що в сучасних мовах редуплікація найчастіше використовується у звуконаслідувальних словах: укр. і рос. ку-ку, хрю-хрю, тук-тук, хлоп-хлоп; перські хор-хор "хрюкати", таг-таг "стукати"; тамільські кубу-кубу "булькати", сала-сала "шльопати, ляскати".

СЛОВОСКЛАДЕННЯ — поєднання кореневої морфеми з кореневою, внаслідок чого з'являється нове слово.

Воно нагадує афіксацію, бо тут і там поєднуються морфеми, але при словоскладенні поєднуються тільки кореневі морфеми. Поєднуватися можуть повні корені й усічені, основи й цілі слова. У мовах світу простежуються дві тенденції складення:

1) механічна (аглютинативна), коли значення складного слова дорівнює сумі значень складових його частин (наприклад укр. стінгазета, рос. профработа, нім.Kopfschmerz "головний біль", Augenapfel "очне яблуко") і

2) органічна (фузійна), коли значення цілого не дорівнює сумі значень складових частин (англ. typewriter = не "шрифт" + "писець", а "друкарська машинка", killjoy = не "убий" + "радість", а "людина, яка псує всім настрій", франц. cachnez = не "ховай" + "ніс", а "шарф, кашне").

Не для всіх мов однаковою мірою характерне складення.

Вирізняється зі всіх мов багатством складень німецька мова:

Taschenwdrterbuch "кишеньковий словник", Kaufmann

"купець".

З історичним розвитком мови один із складових елементів складного слова може втратити своє лексичне значення, перетворитися на суфікс або префікс. Так, німецький суфікс -heit (Schonheit "краса", Wahrheit "правда" тощо) ра-

ніше був іменником зі значенням "вид, спосіб".

Англійські суфікси -ful (useful "корисний", beautiful "гарний"), -less (helpless "безпорадний",endless "безкінечний”, ще й тепер мають омонімічні повнозначні слова full "повний", less "менший". В українській мові суфікс –ин (киянин, міщанин, селянин тощо) колись був займенником инъ із значенням "той, один", через що цей суфікс не виступає в формах множини (кияни, міщани, селяни).

СУПЛЕТИВІЗМ — утворення граматичних форм одного й того ж слова від різних коренів або від різних основ.

Наприклад: брати (недоконаний вид) — взяти (доконаний вид), говорити (недоконаний вид) — сказати (доконаний вид);

рос. садиться (недоконаний вид) — сесть (доконаний вид), класть (недоконаний вид) — положить (доконаний вид), человек (однина) — люди (множина); нім. Der Mensch "людина" — die Leute "люди".

Суплетивізм як єдиний спосіб вираження граматичних значень характерний для парадигми особових займенників в індоєвропейських мовах: укр. я — мене, вона — її, ми — нас; нім. ich — mich, sie — ihr, wir — uns, англ. I — me, she — her, we — as; фр. je — me.

В індоєвропейських мовах спосіб суплетивізму використовується також при творенні ступенів порівняння прикметників зі значенням "гарний" і "поганий": укр. добрий — кращий, рос. хороший — лучше, нім. gut — besser,

англ. good — better.

Завдання № 53 Службові слова, порядок слів та інтонація як засіб вираження граматичних значень.

До аналітичних способів належить вираження граматичного значення за допомогою службових слів, інтонації та порядку слів. СПОСІБ СЛУЖБОВИХ СЛІВ.

Службовими словами, які виражають граматичні значення, є артиклі, прийменники, післяйменники, допоміжні дієслова, слова ступеня, "пус-

ті слова", сполучники та частки.

Артиклі вживаються в арабській, романських та германських мовах. Вони виконують такі функції:

а) виступають засобом частиномовного позначення.

Приєднання артикля до неіменних слів і форм переводять неіменні слова в іменники (явище конверсії): нім. Schreiben "писати" — das Schreiben "письмо", англ. to play "грати" — the play "гра";

б) розрізняють граматичні категорії означеності/неозначеності: нім. der Knabe "визначений, певний хлопець" — ein Knabe "якийсь хлопець", англ. the man "певна людина" — а man "якась людина";

в) виражають категорію роду: нім. der Deutsche "німець" — die Deutsche "німкеня", das Fenster "вікно";

г) виражають категорію числа: das Fenster "вікно" — die Fenster "вікна";

ґ) служать способом вираження відношень між словами в реченні, тобто мають функцію вираження категорії відмінка: нім. наз. відм. der Tisch, род. des Tisches, дав. dem Tisch.

Прийменники виражають відношення між словами в мовленнєвому ланцюжку, тобто вказують на відмінок іменнника. Напр. їду в метро (місцевий відмінок), піду до метро (родовий відмінок).

Таку ж функцію виконують післяйменники. Відмінність між прийменниками й післяйменниками в тому, що післяйменники знаходяться не перед іменником, а після нього. Післяйменники — один з найважливіших граматичних показників у тюркських, фінноугорських, монгольських і японській мовах. Наприклад:

азерб. Йер балалар учун "місце дітей для", татар. Мин трамвай белэн барам "я трамвай на їду";

У російській мові як післяйменник вживається слово ради в деяких сполученнях: шутки ради, потехи ради тощо.

Допоміжні дієслова служать для творення складних (аналітичних) дієслівних форм і використовуються як граматичний спосіб вираження категорії особи, числа, часу, стану і способу в сучасних індоєвропейських мовах.

Наприклад: укр. я буду читати, ти будеш читати, ми будемо читати; англ. I shall read "я буду читати", нім. ich bin gegangen "я пішов".

Слова ступеня виступають як спосіб творення ступенів порівняння якісних прикметників і прислівників у мовах різних родин. Такими словами в українській мові є більш, менш, дуже, вельми (зручний — більш зручний,

вигідний — менш вигідний, цікавий — дуже, вельми цікавий), у російській — более, менее, очень (красивый — более красивый, удачный — менее удачный, большой — очень большой), в англійській more, most (interesting "цікавий" —

more interesting "цікавіший" — most interesting "найцікавіший").

Пусті слова — це повнозначні слова, які супроводжують інші повнозначні слова, беручи на себе вираження їх граматичних значень.

Наприклад: англ. he-cat (він-кіт), she-cat (вона-кіт, "кішка"), укр. рись-самець, рись-самка, рос. ворон-самец, ворон-самка.

Сполучники виражають граматичні відношення між словами в реченні і між предикативними частинами речень.

Частки передають різні модальні значення, а також деякі інші відтінки граматичних значень (запитання, заперечення, оклик, невизначеність та ін.). Частка би в українській та російській мовах використовується для творен-

ня (і вираження) умовного способу (читав би, пел бы).

СПОСІБ ІНТОНАЦІЇ.

Інтонація є засобом вираження граматичних значень на рівні синтаксису. За допомогою інтонації виражаються:

а) модальність речення (впевненість, запитання, сумнів, наказ або особисте ставлення мовця до того, що він говорить тощо).

Напр.: Він прийшов. Він прийшов? Він прийшов!

б) групування членів речення.

Напр.: Читати довго/не міг. Читати/довго не міг. Казнить, /нельзя помиловать.

Казнить нельзя, /помиловать;

в) розрізнення простого й складного речення.

Напр.: Бачу матір в садочку. Бачу: /матір — в садочку;

г) розрізнення сурядності й підрядності.

Напр.: Хмариться, дощ буде – Хмариться — дощ буде (у першому ви-

падку сурядність, у другому — безсполучникове речення з різнотипними частинами);

ґ) актуальне членування речення

д) виділення вставних слів і речень.

Напр. Він безперечно має рацію – Він, безперечно, має рацію; Он может

быть здесь – Он, может быть, здесь.

СПОСІБ ПОРЯДКУ СЛІВ.

Цей спосіб у деяких мовах у певних випадках розрізняє:

а) підмет і додаток. Напр.: Буття визначає свідомість і Свідомість визначає буття; Якір зачіпає ланцюг і Ланцюг зачіпає якір; рос. Мать любит дочь і Дочь любит мать; Дом загораживает флигель і Флигель загораживает дом;

б) означення й означуване. Напр.: глухі вчені та вчені глухі.;англ. stone wall "кам'яна стіна", wall stone "стінний камінь", table tennis "настільний теніс", tennis table "тенісний стіл".

Завдання № 54

Поняття граматичної категорії. Класифікація граматичних категорій.

ГРАМАТИЧНА КАТЕГОРІЯ - система протиставлених одна одній однорідних граматичних величин (граматичних форм із однорідним значенням).

Для того щоб констатувати, що в якійсь мові є певна граматична категорія, потрібно, щоб був ряд форм, об'єднаних якимсь спільним значенням, щоб усередині цього об'єднання було протиставлення і щоб ті протиставлені

значення мали формальне вираження.

Формальне вираження — дуже важлива ознака граматичної категорії, бо саме її наявність чи відсутність є основним критерієм виділення граматичної категорії. Річ у тім, що певне значення в одній мові може існувати як граматичне, а в іншій мові як лексичне. Звідси розрізняють граматичні й поняттєві категорії.

У мовах світу найчастіше трапляються граматичні категорії роду, відмінка, числа, означеності/неозначеності, ступеня якості, часу, виду, стану, способу й особи.

Категорія роду — граматична категорія, яка полягає в розподілі слів або форм за двома чи трьома класами, традиційно співвідносними з ознаками статі або їх відсутністю.

Вона є в більшості сучасних індоєвропейських мов. Немає її в англійській, фінно-угорських, тюркських, японській та деяких інших мовах. В українській мові категорію роду (чоловічого, жіночого або середнього) має кожен

іменник. У прикметниках, порядкових числівниках, присвійних, вказівних, питальних займенниках, дієприкметниках і дієсловах у формі минулого часу ця категорія є залежною від іменника, з яким названі класи слів поєднуються.

В італійській, французькій, іспанській і датській мовах іменники мають два роди — чоловічий і жіночий. Категорія роду має формальне вираження. В слов'янських мовах — це закінчення, в романських і німецькій —артиклі.

Категорія відмінка — граматична категорія імені, яка виражає його синтаксичні відношення до інших слів висловлювання.

Кількість відмінків у різних мовах неоднакова. Є мови, в яких відмінків зовсім немає: болгарська, італійська, французька, таджицька, абхазька та ін.

Категорія числа — граматична категорія, яка виражає кількісні характе-ристики предметів думки.

У мовах світу категорія числа не збігається. Є мови, в яких, крім однини і множини, є двоїна і троїна. Двоїна була в давньоукраїнській мові (дъва стола, дъвЪруцЬ, дъвЪ

селі;) Троїна є в деяких папуаських мовах на острові Нова Гвінея. У давніх індоєвропейських мовах — санскриті, давньогрецькій, давньогерманських було три числа: однина, двоїна і множина.

Категорія означеності/неозначеності (детермінації) - граматична категорія, яка вказує на те, чи мислиться ім'я предмета як єдине в описуваній ситуації (означеність) чи як таке, що належить до класу подібних йому феноменів (неозначеність).

Як уже зазначалося, ця категорія характерна для германських, романських, болгарської, македонської та інших мов і виражається за допомогою артиклів. Означеними є англійський артикль the, німецькі der, die, das, а неозначеними

відповідно a; ein, eine, ein. У болгарській, македонській, румунській і скандинавських мовах існують постпозитивні артиклі, тобто артиклі, які стоять після слова, приєднуючись до нього як постфікси. Напр.: болг. стол "якийсь стілець" — столът "певний стілець", маса "якийсь стіл" — тасата "певний стіл"; село "якесь село" — селото "певне село".

У тих мовах, де немає артиклів, значення означеності/неозначеності виражається лексично і контекстуально. Наприклад, в українській мові для цього використовують вказівні займенники цей, ця, це, ці, топ, та, те, ті, частки тільки, ще (Тільки учитель цього не знав. Ще чашку!), неозначені займенники якийсь, якась, якесь, якісь, прикметники певний, цілий, невідомий, незнайомий, числівник один, порядок слів (перед присудком — означеність, після — неозначеність: Хлопчик вийшов на вулицю; На вулицю вийшов хлопчик), фразовий наголос (Ось зошит; Ось зошит).

Найсильнішим засобом вираження значення означеності/неозначеності є контекст. Як бачимо, в українській мові категорія означеності/неозначеності є не граматичною, а поняттєвою, оскільки тут немає морфологічних засобів її вираження.

Категорія ступеня якості (порівняння) - граматична категорія, яка

виражає ступінь якості, що характеризує предмет чи дію.

Розрізняють звичайний, вищий і найвищий ступінь.

У деяких мовах є тільки два ступені порівняння — звичайний і елатив, який поєднує значення вищого і найвищого ступенів.

Вищий ступінь указує на наявність в об'єкті якоїсь якості більше, ніж в іншому, найвищий — більше, ніж у всіх інших. Звичайний ступінь означає якість безвідносно до ступеня.

Ступені порівняння мають прикметники і прислівники (важкий, важчий, найважчий; темно, темніше, найтемніше). У деяких мовах ступені порівняння мають також іменники й дієслова. Наприклад, у мові комі кужд

"вміє", кужоджик "більше вміє". Ступені порівняння виражаються афіксами (цікавий — цікавіший — найцікавіший; англ. large "великий" — larger

"більший" — largest "найбільший", нім. interessant "цікавий" — interesanter "цікавіший" — interesantest "найцікавіший") і аналітично (відомий — більш відомий —найбільш відомий, англ. difficult "важкий" — more difficult "важкіший", (the) most difficult "найважчий").

У слов'янських, германських і романських мовах є декілька співвідносних за значенням прикметників та прислівників, які творять ступені порівняння від інших основ: укр. добрий — кращий — найкращий; рос. хороший — лучше — наилучший; англ. good — better — best.

Категорія часу - граматична категорія дієслова, яка є специфічним мовним відображенням об'єктивного часу і служить для темпоральної локалізації події або стану, про які йдеться в реченні.

Ця категорія вказує на одночасовість, передування чи наступність події щодо моменту мовлення. У більшості мов є три часи: теперішній, минулий і майбутній. Це абсолютні часи. Крім них, у деяких мовах є спеціальні

"відносні" часи, які позначають події відносно якоїсь точки відліку, яка, в свою чергу, визначається відносно моменту мовлення (передминулий час, передмайбутній час, майбутній у минулому тощо). Категорія виду (аспектуальності) - граматична категорія дієслова, яка узагальнено вказує на протікання дії в часі.

У слов'янських мовах граматично протиставлені доконаний і недоконаний вид. Доконаний вид вказує на досягнення межі, тобто показує обмежену дію або її результат (зашумів, написав). Недоконаний вид не вказує на граничність дії (шумів, писав). У германських і романських мовах, на думку більшості мовознавців, граматичної категорії виду немає, бо там немає формальних

морфологічних засобів (спеціальних суфіксів, префіксів) її вираження. Категорія стану - граматична категорія дієслова, що виражає суб'єктно-об'єктні відношення.

У мовознавстві поки що немає загальноприйнятої класифікації станів, однак у всіх класифікаціях згадується активний, коли носій дієслівної ознаки відповідає суб'єкту (Учні виконують пісню), і пасивний, коли носій дієслівної ознаки відповідає об'єкту (Пісня виконується учнями)

Категорія способу - граматична категорія, яка виражає відношення названої дієсловом дії до дійсності з погляду мовця.

Це оцінка мовцем дії як бажаної, можливої, передбачуваної (припущення) тощо.

Різні мови мають різний набір форм способу. В усіх мовах є дійсний (представляє дію як реальний факт), умовний (представляє дію як можливу, бажану, передбачувану, обумовлену) і наказовий (служить для передачі нака-

зу, спонукання або прохання) способи. Західноєвропейські мови, крім того, витворили особливі форми кондиціонала для позначення обумовлених дій і для вираження допущення, можливості, бажаності і некатегоричного твердження (нім. Ich wiirde es gerne tun "Я охоче зробив би це"). У балканських мовах є ще переповідний спосіб (коментатив), що виражає дію, яку мовець безпосередньо не спостерігав, а переказує її з уст інших. Цим способом передають відтінок недовір'я, сумніву.

В аглютинативних мовах (наприклад, тюркських) налічують від чотирьох до дванадцяти способів, які виражають повинність, підтвердження, намір, згоду тощо.

Категорія особи - граматична категорія дієслова, яка позначає відношення суб'єкта дії до мовця.

Виконавцем дії може бути мовець, його співрозмовник або особа, яка не бере участі в розмові. Відповідно розрізняють першу, другу і третю особу (пишу, пишеш,пише).

Категорія особи належить до узгоджувальних, словозмінних. Вона виражається особовими закінченнями (я працюю, він працює; англ. I work, he works). У деяких мовах (самодійських, палеоазіатських) категорія особи характерна не тільки для дієслів, а й для імен у позиції присудка. Так, у коряцькій мові нытуйгым "молодий-я",нытуйгыт "молодий-ти", нытуйкын "молодий-він".

Однак є й такі мови, в яких категорія особи загалом не виражена. До них належать японська, китайська, індонезійська та деякі інші.

Білет №55