16 Поняття типологічної класифікації мов

Типологічна класифікація мов — класифікація, яка ґрунтується на виявленні подібності й відмінності будови мов незалежно від їх генетичної спорідненості (на основі подібності й відмінності не в самому мовному матеріалі, а в принципах його організації).

Типологічна класифікація поділяє мови за ознаками їх структури безвідносно до їх походження й розташування в просторі. Уперше типологічну класифікацію розробили й обґрунтували німецькі мовознавці Фрідріх і Август Шлегелі. В. Гумбольдт поділив усі мови на чотири типи: ізолюючі (кореневі), аглютинативні, інкорпоруючі і флективні. Ця класифікація не втратила своєї цінності до нашого часу.

Ізолюючі (кореневі) мови — мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів. Класичними зразками цього типу мов є писемна давньокитайська і в'єтнамська. До них також належать і тибетська, бірманська, малайська, тагальська, яванська, бамана, сучасна китайська мова та ін.

Аглютинативні мови (від лат. gluten "клей", agglutino "приклеюю") - мови, в яких граматичні значення виражаються особливими афіксами - приклейками. До аглютинативних мов належать усі тюркські, фінно-угорські, ескімоська, грузинська, японська, корейська, банту, суахілі, монгольські, тунгусо-маньчжурські та інші мови Африки, Азії та Америки.

Інкорпоруючі (полісинтетичні)(від лат. incorporatio "включення до складу"), або полісинтетичні (від rp. polys "багато" і synthesis "поєднання"), мови —мови, в яких різні частини висловлювання у вигляді аморфних слів-основ (коренів) об'єднані в єдині складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами. До полісинтетичних мов належать чукотська, ітельменська, коряцька і більшість мов корінного населення Північної Америки

Флективні мови — мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення). До флективних мов належать індоєвропейські та семіто-хамітські.

Закінчуючи огляд типологічної класифікації мов, слід зробити два важливих застереження:

1. Чистих типів мов не існує.

Типологічна класифікація будується на переважанні якихось структурних рис. Так, скажімо, в аглютинативній турецькій мові в низці дієслівних форм поряд із приклейками використовуються закінчення, які поєднують значення особи і числа (okuyor-um "читаю", okuyor-uz "читаємо"). В українській, російській і німецькій флективних мовах є риси аглютинативності (укр. вчить-ся, рос.

трудящий-ся, нім. Kinder-chen "діточки", де після закінчення йде однозначний афікс-приклейка) та ізольованості

(Рано вранці тут тепло; Иду вот быстро домой). В аналітичних і синтетичних мовах поєднуються риси аналітизму і синтетизму (укр. важніший і більш важкий, читатиму і буду читати; англ. nicer "гарніший" і more beautiful "красивіший").

З історичним розвитком мови може змінюватися її тип. Так, англійська і болгарська мови були синтетичними, а стали аналітичними. Англійська мова поступово втрачає ознаки флективності й швидко посилює ознаки кореневого (ізолюючого) типу.

2. Жодному з типів мов не можна надавати перевагу.

В. Гумбольдт, який остаточно виділив кореневі, аглютинативні, полісинтетичні й флективні мови, вважав, що ці чотири типи відображають сходження народного духу від низьких до вищих форм, і намагався представити різні структурні типи мов як етапи єдиного процесу розвитку мови загалом, як рух від менш досконалого до більш досконалого стану. Типологія Гумбольдта, таким чином, мала оцінний характер, оскільки поділяла мови на примітивні й розвинені. Різні типи мов, за Гумбольдтом, відображають різний культурний рівень розвитку народів. Флективні мови, на його думку, є вершиною мовної творчості.

Ця оцінка різних типів мов була піддана нищівній критиці М.Г. Чернишевським (1828—1889). Чернишевський, зокрема, вказав, що, за Гумбольдтом, виходить так, ніби аморфні (кореневі) мови — це "мови глупих народів", "аглютинативні — це мови не зовсім глупих, але й не розумних народів", а флективні — це "мови народів дуже розумних". На думку Чернишевського, така оцінка типів мов є абсолютно неправильною, і річ не в тому, які форми мови, а в тому, який розумовий рівень народу, що розмовляє тією чи іншою мовою. Та й, зрештою, всі спроби мовознавців дослідити перехід кореневих мов у аглютинативні,

а аглютинативних у флективні виявилися безуспішними.

Стара схема розвитку типів мов (кореневі —≫ аглютинативні —> флективні) є неправильною. Отже, типологічна класифікація не є історичною, тому не можна говорити про закономірності переходу одного типу мов у інші.

17 Флективні мови — мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення).

До флективних мов належать індоєвропейські та семіто-хамітські.

На відміну від аглюнативних мов, де афікси (приклейки) є однозначними, стандартними і механічно приєднуються до повних слів, у флективних мовах закінчення є багатозначним (у слові стол-a закінчення -а має три значення: чоловічий рід, однина, родовий відмінок), не стандартним (значення родового відмінка можуть виражатися й іншими закінченнями: eod-u, земл-і, стол-ie, сім-ей), приєднується до основи, яка зазвичай без флексії не вживається (земл-я, чорний, зв-емо), і органічно зливається зосновою, утворюючи єдиний сплав, внаслідок чого на стику морфем можуть відбуватися різні зміни (рук-а, руц-і; роб-ити — робл-ю; киянин — киян-и). Формальне взаємопроникнення контактуючих морфем, яке призводить до стирання меж між ними, називають фузією (від лат. Fusio "сплавлення"). Звідси друга назва флективних мов — фузійні.

Флективні (фузійні) мови поділяють на синтетичні та аналітичні.

СИНТЕТИЧНІ МОВИ (ВІД гр. synthesis "поєднання") — мови, у яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення виражається за допомогою флексій і формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму).

АНАЛІТИЧНІ МОВИ (ВІД гр. analysis "розчленування") характеризуються тенденцією до окремого (аналітичного) вираження лексичних і граматичних значень (лексичне значення виражене повнозначними словами, а граматичне — службовими словами, порядком слів, інтонацією).

Пор.: українські синтетичні форми стіл, стола, сто-лу і т.д. І французькі та англійські аналітичні форми de la table "стола", a la table "столу", sur la table "на столі"; to the table "до стола", under the table "під столом"; укр. читатиму, іди, книжка студента й англ. shall read, let go, the booh of the student; укр. Собор Паризької Богоматері і фр. Notre Dame de Paris.

До синтетичних мов належать українська, російська, білоруська, польська, чеська, литовська, німецька, старослов'янська, санскрит, давньогрецька, латинська, готська та ін.

Аналітичними мовами є всі романські, англійська, датська, таджицька, новоперська, гінді, урду та ін. Із слов'янських до аналітичних належать болгарська та македонська мови (див. болг. Майката на Ботев "мати Ботева", да пием "випиймо", сегашно време на глаголите от първо спрежение "теперішній час дієслів першої дієвідміни").

Як бачимо, аналітизм — це відсутність у повнозначних словах показників зв'язку між ними, а синтетизм — наявність таких формальних показників. Вираження граматичних значень у синтетичних мовах при узгодженні повторюються в різних членах речення. Пор. нім. Die kleinen Kinder laufen, укр. Маленькі діти біжать, англ. The little children run. У німецькому реченні множина виражена чотири рази: один раз аналітично за допомогою артикля die і три рази синтетично за допомогою закінчень (усі ці засоби в тексті виділені). В українському реченні еквіваленті множина виражена тричі синтетично, в англійському — один раз синтетично.

У мовах синтетичної будови вилучене з речення слово зберігає всю граматичну характеристику (біжать — третя особа, множина, теперішній час), тоді як в аналітичних мовах граматично охарактеризувати слово можна лише в складі речення (run визначити особу, число і час неможливо).