Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
сведенные.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

37. Основні напрямки стабілізації національної грошової одиниці

В процесі грошових реформ можуть використовуватися такі методи стабілізації національної грошової одиниці:

Демомінація – це обмін всіх старих грошових знаків на нові у певній пропорції цін, тарифів, заробітної плати, та інших чинників.

Нуліфікація – це оголошення державою знецінених грошових знаків не дійсними.

Девальвація – це знецінення грошової одиниці порівняно з іноземною валютою.

Ревальвація – це підвищення курсу національної грошової одиниці відносно іноземної валюти.

Є кілька ключових позицій, які визначатимуть зміцнення грошової стабілізації не лише у короткостроковій, а й у середньостроковій перспективі. Це насамперед валютно-курсова політика центрального банку.

Інструментами валютно-курсової політики є:

• Регулювання валютного курсу

Основою стабільності національної грошової одиниці є забезпечення на валютних ринках відповідності між пропозицією та попитом на валюту.

• Управління резервами

З цією метою центральний банк(ЦБ) може викуповувати надлишкову пропозицію валюти для поповнення своїх валютних резервів і за їх рахунок задовольняти недостатню пропозицію валюти.

• Валютне регулювання

Через нормативно-правову базу ЦБ встановлює норми та обмеження на валютному ринку.

Для підтримки стабільності національної грошової одиниці використовуються також монетарні інструменти центрального банку, операції на відкритому ринку. Отже, проведення валютно-курсової політики має такі складові, як:

• операції на відкритому ринку

• зміна ставки рефінансування

• режим курсоутворення

Головним методом регулювання валютного курсу є валютна інтервенція.

Валютна інтервенція - зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством іноземної валюти. Центральний банк купує валюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким чином обмежуються коливання курсу національної валюти.

Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація - зниження та підвищення валютного курсу. Причинами їх є інфляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю національних валют, цілеспрямована політика ЦБ.

Зміцнення валютних позицій національної грошової одиниці вигідне для України. Йдеться, по-перше, про здешевлення критичного імпорту енергоносіїв, що посідає дуже важливе місце в нашому торговому балансі. По-друге, ми здешевлюємо технологічний імпорт машин та обладнання, що повною мірою відповідає стратегії інноваційного розвитку української економіки на наступне десятиріччя. По-третє, поступова ревальвація гривні, що нині відбувається, здешевлює обслуговування зовнішнього боргу. По-четверте, стабільний валютний курс — це надійна основа зниження інфляції. По-п’яте, ревальвація — важливий чинник підвищення не лише реальних доходів населення, а й вартості активів підприємств та фінансових (зокрема банківських) установ, номінованих у доларах. Нарешті, по-шосте, сильна гривня — це важлива передумова зміцнення інвестиційного потенціалу, зокрема залучення в національну економіку іноземних капіталів.

Дійовість грошово-кредитної політики визначається здатністю Національного банку регулювати грошові потоки та структуру грошового ринку. Наші проблеми у цій площині також не становлять жодної таємниці. Зрозуміло, по-перше, що грошово-кредитна політика не може бути ефективною, коли поза банками обертається понад 30% грошової маси (кінець 2012 – 28%). Ці гроші фактично не піддаються регулятивним діям НБУ. По-друге, грошово-кредитна політика не може бути ефективною, коли фактично не діють механізми дисконтного регулювання. Йдеться про механізм облікової ставки, яка поки що не виконує у нас регулятивної функції. Нині у нас облікова ставка становить 7,5%, а в Росії — 8,25%, однак кредитні ставки комерційних банків в Україні в 6,0—6,2 разу вищі, ніж у Росії. По-третє, грошово-кредитна політика не може бути ефективною і в умовах існуючої доларизації, коли гривня лише частково виконує функцію нагромадження та міри вартості. Іноземна валюта у досить значних обсягах залишається основним товаром на ринку грошей.

Існують й інші не менш гострі проблеми, без розв’язання яких говорити про надійність грошової стабілізації було б передчасно.

У контексті проблеми, що розглядається, дуже важливе удосконалення немонетарних інструментів грошової стабілізації. Нині це має стати головною турботою уряду, його економічного блоку. По-перше, збереження політики бездефіцитного і водночас збалансованого бюджету. У нас немає альтернативи цьому. Бездефіцитний бюджет — не лише основа стабільності гривні, а й головний інструмент зниження боргового навантаження на економіку. По-друге, відчутне зниження податкового тягаря. Податкова складова в структурі витрат, а відтак і в ціновій динаміці, залишається надзвичайно високою. По-третє, створення ефективного антимонопольного конкурентного середовища і насамперед — подолання свавілля природних монополій, які весь час штучно завищують тарифи. По-четверте, детінізація української економіки та ін.

За висловом Дж.М.Кейнса, не існує і не може існувати «надійнішого» засобу, здатного повністю розвалити не лише економіку, а й усю суспільну структуру держави, ніж розладнана грошова система.