49. Золотовалютні резерви в механізмі валютного регулювання.

У механізмі платіжного балансу важливе місце займають офіційні золотовалютні резерви (ЗВР), що враховуються по статті "Резервні активи" і слугують офіційним механізмом урегулювання його сальдо. Активне сальдо платіжного балансу сприяє зростанню золотовалютних резервів, а пасивне - їх зменшенню.

Золотовалютні резерви - це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і перебувають у розпорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення.

Ці потреби визначають цілі накопичення золотовалютних резервів.

трансакційне призначення Забезпечення країни достатнім запасом міжнародних платіжних засобів, з тим, щоб держава, її окремі структури та недержавні економічні агенти могли своєчасно розрахуватися за своїми зовнішніми зобов’язаннями. слугують запасом ліквідних коштів, які забезпечують платоспроможність країни на світовому ринку.

інтервенційне призначенняЗабезпечення можливості проводити інтервенції на валютному ринку та ринку грошей, з тим, щоб підтримувати на потрібному рівні попит і пропозицію на них, обмінний курс та купівельну спроможність грошей. підтримують зовнішню та внутрішню цінність грошей (його ще можна назвати регулятивним)

Досягнення цих цілей залежить від достатності обсягу золотовалютних резервів та ефективності механізму їх використання. У зв'язку з цим виникає ряд проблем з використанням цього регулятивного інструменту:

проблема оптимізації обсягу золотовалютних резервів	Занижений їх обсяг погіршує платоспроможність країни на світовому ринку та обмежує регулятивні можливості держави у монетарній сфері, а завищений - призводить до заморожування значної частини національного багатства країни на тривалий період.
	потреба ЗВР у їх трансакційному призначенні	визначаються обсягами платежів за зовнішніми зобов’язаннями, пов’язаними з імпортом товарів та послуг, обслуговуванням зовнішнього боргу держави, експортом капіталу тощо
	потреба ЗВР в їх інтервенційному (регулятивному) призначенні	залежить не тільки від обсягу пропозиції валюти, а й від попиту на неї, який, у свою чергу, залежить від динаміки обсягу пропозиції національних грошей.
проблема використан- ня золотова- лютних резервів	Полягає у втручанні уряду та бюджетної системи в цей процес. Річ у тім, що кошти ЗВР не повинні безпосередньо використовуватися навіть на найгостріші потреби суспільства (наприклад, на ліквідацію наслідків стихійного лиха, боротьбу з епідеміями тощо), які мають фінансуватися з державного бюджету чи інших цільових фондів. І лише, якщо в процесі такого фінансування виникне потреба купити на світових ринках матеріальні цінності чи послуги нерезидентів, відповідні державні структури повинні купити необхідну суму інвалюти у ЗВР і здійснити оплату за кордон. За такого фінансування подібних потреб воно одночасно вплине на: - державні фінанси (збільшаться витрати за відповідними планами, не порушивши рівня їх розбалансованості); - валютний ринок (збільшаться однаковою мірою попит і пропозиція інвалюти і не порушиться обмінний курс); - грошовий ринок (зменшиться грошово маса відповідно до зменшення ЗВР і не порушиться рівень її валютного забезпечення)
проблема розміщення та диверси-фікації золотовалютних резервів	Має важливе значення для страхування їх від знецінення та для одержання додаткових доходів і збільшення обсягів. Тому ЗВР звичайно тримають у кількох найбільш сталих валютах, що найширше використовуються як міжнародні платіжні засоби (долар США, євро, фунт стерлінгів тощо) і періодично конвертують запаси однієї валюти в іншу, якщо очікується падіння курсу однієї чи підвищення курсу іншої. Як правило, найбільша частка ЗВР припадає на ту валюту, яка найширше застосовується резидентами даної країни у розрахунках з нерезидентами.

Резервна позиція в МВФ – це частка в капіталі Фонду, яку внесла країна у вільно конвертованій валюті. Вона становить 25% від квоти країни в капіталі МВФ (решта 75% квоти вноситься у національній валюті). У межах своєї резервної позиції країна може вільно, на першу вимогу, одержати позичку від МВФ на будь які потреби. Кожна країна-учасник МВФ має квоту, виражену в спеціальних грошових одиницях, які отримали назву SDR (українською мовою – СПЗ, спеціальні права запозичення). Розмір квоти визначається з врахуванням економічного потенціалу країни й її питомої ваги у світовій економіці та торгівлі. Залежно від цих важливих економічних параметрів розподіляються квоти між країнами-членами МВФ дуже нерівномірно – у одних квота велика, а у інших – маленька. Але які б масштаби не мала квота, вона завжди є ключовою ланкою у взаємовідносинах між країнами, які входять до складу МВФ. Її радикальне значення полягає в тому, що від неї залежить сума внеску в статутний капітал Фонду, можливість отримання певних розмірів кредитів від МВФ, а також кількість голосів, які має країна при рішенні питань в органах управління Фонду. Розміри квот переглядаються згідно з статутом МВФ через кожні п’ять років. Це робиться з метою встановлення, чи не потрібно збільшити квоти в результаті зростання масштабів світового господарства або збільшення економічного потенціалу країн-учасниць і зростання їхньої ролі у світовій економіці.

Спеціальні права запозичення (СПЗ) – це частка валютного запасу, виражена у створеній МВФ грошовій одиниці. МВФ емітує СПЗ як колективну валюту і розподіляє її між своїми членами пропорційно їх квотам. Обсяги емісії невеликі, тому ця валюта не відіграє помітної ролі у світовому платіжному обороті і частка її у ЗВР країн теж незначна.

ЗВР слід зберігати так, щоб мінімізувати ризики втрат і забезпечити високі доходи. Зазвичай їх розміщують на високодохідних депозитних рахунках у найнадійніших банках-нерезидентах. Певна їх частина розміщується також у високодохідні цінні папери надійних емітентів, зокрема – в коротко- та довгострокові зобов’язання урядів США та інших країн. Незначна частина резерву може зберігатися в готівковій формі для забезпечення поточних потреб у готівці на внутрішньому ринку. Ці активи не дають доходу, і тому розміри їх мінімізуються. Країн-члени МВФ частину своїх резервів зберігають у вигляді резервного внеску у Фонді та у вигляді запасу СПЗ.

Золота складова СПЗ – це високо чисте золото (не нижче 995 проби) у вигляді монет, зливків чи брусків. Золото безпосередньо не є ліквідним активом. Щоб використати для платежів за зобов’язаннями, золото спочатку слід продати за валюту, а це пов’язано з додатковими ризиками. Зберігання золота теж не захищає резервних активів від знецінення, тому що ціни на золото можуть знижуватися, що спричинює відповідні втрати. Цим можна пояснити тенденцію до скорочення золотих запасів державами – найбільшими його власниками. Проте ситуація на ринках золота може в будь-який час змінитися і ціни почнуть зростати. Це зумовлює зберігання багатьма країнами частини своїх резервних активів у золоті.