31. Визначте засади ідей г.С.Сковороди, їх наукове та культурологічне значення.

Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в с. Чорнухах Лубенського полку на Полтавщині у казацько-селянській родині. З дитячих років Сковорода виявив схильність до літератури та музики. Здобувши початкову освіту у сільського дячка в рідному селі, наділений неабияким розумом Сковорода 1734 р. вступив до Києво-Могилянської академії. З цим учбовим закладом пов’язано понад десять років його життя. Перебування в Академії Сковорода завершив1753 р. Цей важливий етап у філософському розвитку мислителя був позначений не лише здобуттям широкої освіти, ґрунтовної філософської ерудиції, що її він одержував в учбових аудиторіях й в бібліотеці Академії. Навчання тричі переривалось. У 50 – 60-і роки Сковорода працював домашнім вчителем, викладав у Харківському колегіумі. Цей час позначено активною поетичному творчістю, розробкою власної філософської та життєвої позиції.

З 1769 р. мислитель рішуче відмовляється від будь-яких офіційних посад, обираючи долю мандрівного філософа. Протягом 70 – 80-х років Сковорода перебував у багатьох містах і селах Слобідської та Наддніпрянської України і поза її межами. На цей час припадає період його активної філософської творчості.

Центральне місце у філософському вченні Г.С.Сковороди посідає принцип самопізнання. У самопізнанні, з погляду Сковороди, полягає сенс людського життя. У процесі його людина розкриває саму себе, повертається до глибинних основ свого існування.

Основними положеннями філософської системи Сковороди є вчення про дві натури та три світи. Вихідним для нього є погляд на світ, що складається з двох натур. ″Весь мір, – пише він в діалозі ″Наркісс″, – состоит из двух натур: одна – видимая, другая – невидима. Видима – называется тварь, а невидимая – Бог. Сія невидимая натура, или Бог, всю тварь проницает и содержит; везде и всегда был, есть и будет″. Вчення про дві натури органічно пов’язане з наступним основоположним для філософії Сковороди вченням про три світи. Все існуюче, на думку Сковороди, розподіляється на три специфічні види буття (″світи″) – великий (макрокосм), малий (мікрокосм) і символічний (Біблія). Людина, мікрокосм для Г.С.Сковороди – це центр, в якому сходяться і набувають свого значення усі символи макрокосму і Біблії. Вчення про малий світ, або людину, є стрижнем усієї філософської системи Г.С.Сковороди.

Природним підсумком філософських і життєвих шукань Г.С.Сковороди є розроблене ним вчення про щастя. Щастя він розглядає насамперед як стан незалежності та душевного спокою, що досягається шляхом звільнення від тиску навколишнього світу і подолання бентежних пристрастей, злої волі всередині людини.

Філософська позиція Г.С.Сковороди, органічно пов’язана із його життєвим шляхом, що ґрунтувався на розроблених ним філософських засадах, спричинилась до істотного внеску, здійсненного видатним мислителем в історію філософської думки України.

32. Розкажіть про антиукраїнську асиміляційну політику Російської й Австрійської імперій та перешкоди на шляху розвитку української культури.

На межі XVIІІ – ХІХ століть українські землі входять до двох імперій: 80% – до Російської й 20% – до Австрійської.

Впродовж XVIІІ ст. відбуваються значні соціально-політичні зміни в українській козацькій державі. Тоді існувало три політичні утворення: Гетьманщина або Малоросія, Слобідська Україна й Запорізька Січ. Саме Гетьманщина, яка була невеликою автономною державою у складі Російської імперії, символізувала в очах українського народу всю Україну.

З початком XVIІІ ст., особливо після переходу гетьмана І.С.Мазепи на сторону шведського короля Карла ХІІ, посилюються утиски козацької України з боку російського уряду, відбираються від неї рештки державності, вона поступово перетворюється на провінцію імперії. Але все ж впродовж більше століття автономний військово-політичний уклад в Україні залишався ще живим, подальший розвиток отримала українська культура, українці відігравали до середини XVIІІ ст. провідну роль у творенні імперської культури Росії. На жаль, посилення імперської політики Росії по відношенню до України, обмеження української автономії, а в другій половині XVIII ст. і повна ліквідація української державності негативно вплинули на діяльність Києво-Могилянської академії. У другій половині XVIII ст. Академія заходами Катерини ІІ поступово перетворюється на замкнений становий освітній заклад для дітей духівництва, позбавлений матеріальної бази. На початку ХІХ століття через відсутність коштів Києво-Могилянська академія не змогла реорганізуватися в університет і була закрита в 1817 році.

{{{Ещё даты в конспекте}}}