34. Світоглядне і культуротворче значення доробку т.Г.Шевченка у генеруванні національної ідеї українського суспільства.

У січні 1846 р. серед цієї інтелігенції у Києві і виникла українська таємна політична організація, за якою закріпилася назва Кирило-Мефодіївське товариство (за іменами відомих слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія). Як знак приналежності до цього братства, його члени мали золоті персні з написом на їх внутрішній стороні: «Св. Кирило і Мефодій. Січень 1846 р.». У Товариства була також печатка з євангельським виразом: «И уразумите истину, и истина освободит вас».

Організаторами Товариства стали М. Костомаров, з серпня 1846 р.– професор російської історії Київського університету; М. Гулак – чиновник канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора, та В. Білозерський – учитель Полтавського кадетського корпусу. Крім засновників, сюди незабаром увійшли: письменник П. Куліш, студенти Київського університету О. Маркович, О. Навроцький, О. Тулуб тощо. У квітні 1846 p. до них приєднався і Т. Шевченко. Отже, безпосередніми учасниками Кирило-Мефодіївського товариства були 12 осіб, більшість з яких – вихідці зі збіднілих дворян, з вищою освітою або студенти університету, інтелігенти, переважно молоді. Ідеологія Кирило-Мефодіївського товариства сформувалася, насамперед, під впливом тодішньої кріпосницької дійсності, російського визвольного руху і, передусім, руху декабристів. Програмні положення Кирило-Мефодіївського товариства були дуже прогресивними. Щодо тактики, методів здійснення поставлених цілей, то кирило-мефодіївці вважали можливим діяти засобами мирної пропаганди й мирних перетворень. Проте щодо шляхів здійснення програмних положень серед членів братства повної єдності не було. Частина з них – Костомаров, Білозерський, Куліш та інші – виступали проти революційних методів боротьби, вважали можливим перетворити в життя свої ідеї мирними методами, шляхом реформ, розповсюдження освіти, мирної пропаганди ідей Товариства. На радикальних позиціях стояли Шевченко, Гулак, Навроцький: закликали народ до повалення царизму, знищення кріпацтва, ліквідації соціального й національного гноблення українського народу. Практична діяльність кирило-мефодіївців полягала, передусім, у тому, що вони розробляли програмні документи і плани, на своїх зібраннях обговорювали їх, висловлювали свої погляди на пекучі політичні питання, на тактику товариства, вербували нових членів. Вони намагалися поширювати свої ідеї через розповсюдження «Книги буття українського народу», прокламацій («До братів українців», «До братів великоросіян і поляків»), творів Т. Шевченка, через лекції в навчальних закладах.

Однак широкої діяльності Кирило-Мефодіївське товариство розгорнути не змогло, оскільки проіснувало недовго – з січня 1846 р. по березень180

1847 р. У березні 1847 р. за доносом провокатора, Товариство було викрито, його члени заарештовані, доставлені в III відділ до Петербурга і після слідства, яке тривало з 18 березня по 30 травня 1847 p., були покарані.

Найтяжчої кари зазнав Шевченко. За особистим розпорядженням царя його відправлено рядовим до Оренбурзького окремого корпусу під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати. Царський уряд посилив утиски в галузі літератури й освіти. Були заборонені твори Шевченка, Костомарова, Куліша, ще більш жорстокою стала цензура.

На початку 60-х рр. ХІХ ст. зароджується народовецький рух, представлений переважно молодою українською інтелігенцією. Якщо старше покоління підлещувалося до царя, то натхненником молоді був Т.Шевченко. Вона не лише захоплювалася красою, енергією й силою, які він відкрив у народній мові, а й поділяла орієнтацію поета і багатьох східних українців на народ. Основною метою народовців стали розвиток української літератури на народній основі, піднесення культурного рівня народу західноукраїнського краю, згуртування національних інтелектуальних сил.