48. Розкажіть про внесок л.Курбаса та о.Довженка в розвиток українського мистецтва.

Олександр Довженко — це великий гуманіст, який не мислив себе без людей, своєї діяльності на благо народу без органічного свого єднання з ними, а через них — з самим життямО.Довженко вважав, що людина, яка не любить природу, не розуміє її, — не може стати справжнім митцем. Ота благоговійність і, головне, сприйняття людини в органічному єднанні з нею, як одного цілого, безсумнівно, знайшли своє талановите відображення в усіх художніх творах митця — від оповідань до фільмів. « Зачарована Десна», «Земля», «Звенигора», «Воля до життя» « Україна в огні»

Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» (Харків) Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях.Лесь Курбас і «березільці» знайшли свого драматурга, п’єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Куліш. Першою його п’єсою, що побачила світло рампи на сцені театру «Березіль», стала «Комуна у степах» (Київ). Творча співпраця тривала і в Харкові.

Кульмінація здобутків Курбаса пов’язана з драматургом Миколою Кулішем (1892—1937) і художником Вадимом Меллером (1884—1962).

У Києві «Березіль» мав під своїм крилом майстерні, плинні півавтономні одиниці. У Харкові все було під одним дахом і під одним проводом — Курбасовим. У театрі діяв мюзик-хол (спектаклі «Шпана», «Алло на хвилі», «Чотири Чемберлени»), агітпроп. Було підготовлено серію «Костюмовані історії» (спектаклі «Жакерія», «Сава Чалий», «Король бавиться», «Змова Фієско»).П’єса М. Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазайло», на жаль, не знайшла розуміння у критики. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності.Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. Це стосується і його вистави «Маклена Граса», яка досягає справжньої філософської глибини. Але незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними у той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва. Опоненти ж щонайменшу невдачу Л. Курбаса завжди розцінювали як цілковитий провал театру.Можливо, саме тому, що режисер не відступив, не поступився своїми переконаннями, його було наклепницьки обмовлено, звільнено з посади керівника «Березолю» і заарештовано у Москві, де він кілька місяців працював у Соломона Михайловича Михоелса в Московському державному єврейському театрі на Малій Бронній. Його було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім його відправили на Соловки. 1937 року після повторного суду його було розстріляно в урочищі Сандармох, а 1957 року посмертно реабілітовано. 21 грудня 1991 р. Кабінет Міністрів України постановою № 367 скасував постанову Ради Народних Комісарів УСРР від 17 грудня 1933 р. «Про позбавлення Л. Курбаса звання народного артиста УСРР».

49. Визначте провідні тенденції української літератури ХХ ст.

На зламi вiкiв вiдбулися певнi змiни особистостi й ïï внутрішнього свiту. За Юрiєм Липою, дух XI столiття передає лiтера "П": позитивiзм (самовпевненiсть, рацiоналiзм, пiзнаваннiсть свiту), посада, прагматизм (вага людських зусиль). На думку Миколи Хвильового, символ XX столiття - лiтера "М": мисль, м'ятеж, Марiя. Для цього часу характерне торжество iнтуïцiï, пiдсвiдомого начала в творчостi. Митцi XX столiття – це люди-бунтарi, iдеалiсти, iнтуïтивiсти. Вони заперечували природне, реальне, прагнули пiдйому надреальним досвiдом, специфiчного осмислення реальноï дiйсностi, вiдмову вiд констатацiï фактiв. Модерна лiтература - це лiтература дослiдження, а не констатацiï. Те, що я сьогоднi говорю, завтра може бути висмiяне мною. Елiтаризм - характерна ознака новоï лiтератури. Народництво пiддане нищiвнiй критицi й вiдкинуте як застарiле. Замiсть суспiльних вiдмiнностей (шляхетськi титули) ознакою обраностi виступає всеосяжний iнтелектуалiзм. Крiм формальноï освiченостi й орiєнтування в найсучаснiших тенденцiях свiтовоï полiтики, культури, науки й мистецтва, проникнення в глибину буття активiзує iнтерес художникiв слова до таємних знань: мiстики, теософiï, масонства.Iндивiдуалiзм i глибока самотнiсть оточує митцiв украïнських слова минулого сторiччя. Незрозумiлiсть сучасниками, хворобливе переживання власноï виключностi, репресiï, заслання, арешти, нищення однодумцiв - усе це викликало страшний дефiцит адекватного спiлкування, пошанування й затребуваностi власних творiв.Епоха атеïзму й позiрного торжества теорiï еволюцiï, романтичний iдеал творця як титана-богоборця спричинили поширення "каïнiвського синдрому" - iдеалiзму й релiгiйних пошукiв поза традицiйними церквами, а iнколи й поза релiгiєю. Лiтератори цього часу рiвняються на iдеал людинобога, де творчiсть аналогiчна божественнiй дiйсностi. Кожен художнiй твiр i лiтература як така - акт творення новоï дiйсностi. Украïнська лiтература XX столiття - лiтература ночi людськоï свiдомостi. Бiльшiсть митцiв стали фiзично й психiчно хворими в комунiстичних концтаборах, катiвнях НКВС, лихолiттi революцiï й двох колосальних воєн. Звiдси поглиблений iнтерес до психоаналiзу Зiгмунда Фрейда, iнодi психологiзм художнього мислення.