- •1. Теоретичні основи управління
- •1.1. Розвиток науки управління
- •1.2. Суть управління виробництвом
- •1.3. Рівні та ієрархічна будова систем управління
- •1.3.1. Рівні управління
- •1.3.2. Ієрархічна система управління виробництвом
- •1.3.3. Ієрархічна структура систем управління водним
- •1.4. Ділення складних систем водного господарства
- •1.5. Відносини управління
- •1.6. Меліоративна система і місце управління на ній
- •2. Об’єктивні закони і принципи управління
- •2.1. Закони управління виробництвом
- •2.2. Принципи управління
- •2.3. Основні загальносистемні принципи управління і форми їх реалізації
- •3. Методи управління виробництвом
- •3.1. Класифікація методів управління
- •3.2. Важелі методів управління
- •3.3. Економічні методи керування
- •3.4. Організаційно-розпорядчі методи керування
- •3.4.1. Організаційне регламентування
- •3.4.2. Організаційне нормування
- •3.4.3. Оргпроекти
- •3.4.4. Відносини керування
- •3.4.5. Дисципліна виконання
- •3.4.6. Адміністративна відповідальність
- •3.5. Соціально-психологічні методи керування
- •4. Меліоративна система, як об’єкт
- •4.1. Поняття технологічної системи
- •4.2. Класифікація технологічних систем
- •4.2.1. Види технологічних систем за рівнями
- •4.2.2. Види технологічних систем за схемою організації
- •4.2.3. Види технологічних систем за рівнем спеціалізації
- •4.2.4. Види технологічних систем за рівнем автоматизації
- •4.3. Характеристика процесів та об’єктів управління
- •4.3.1. Поняття процесів гідромеліоративної системи
- •4.3.2. Операції контролю та вимірювання технологічних
- •4.4. Класифікація технологічних процесів перетворень води
- •4.5. Засоби виконання технологічного процесу
- •4.6. Життєвий цикл меліоративної системи:
- •4.7. Організація управління технологічним процесом
- •5. Виробничий процес меліорації земель
- •5.1. Поняття виробничого процесу
- •5.2. Класифікація виробничих процесів
- •5.3. Принципи організації виробництва
- •5.4. Виробнича структура підприємства
- •5.5. Структура виробничого процесу водопостачання та
- •5.6. Упорядження виробництва за технологічними
- •5.6.1. Упорядження технологічних процесів виробництва
- •5.6.2. Упорядження виробництва виділенням методів
- •5.6.3. Упорядження робочих місць виробництва
- •5.6.4. Упорядження послідовності виконання
- •5.6.5. Упорядження виробництва за формами організації
- •5.7. Показники функціонування виробничого процесу
- •6. Виробничо-інформаційна модель
- •6.1. Поняття рівне-потоко-інформаційної мережі моделі
- •6.2. Рівні прийняття рішень
- •6.3. Суть процесу прийняття рішень
- •6.4. Правила прийняття рішень
- •6.4.1. Правила
- •6.4.2. Явні і неявні рішення
- •6.5. Структура виробничої потоко-рівне-інформаційної
- •6.2. Структура потоко-рівне-інформаційної мережі гідромеліоративної системи
- •6.2.1. Грунтово-територіальна підсистема
- •6.2.2. Сільськогосподарська (під) система
- •6.2.3. Технологічна гідромеліоративна (під) система
- •6.2.4. Виробнича гідромеліоративна (під) система
- •6.2.5. Виробнича сільськогосподарська (під) система
- •6.2.6. Соціальна підсистема
- •7. Оперативне управління
- •7.1. Поняття оперативного управління
- •7.2. Функції оперативного управління
- •7.2.1. Оперативне планування
- •7.2.2. Оперативний облік
- •7.2.3. Оперативний контроль
- •7.2.4. Оперативне регулювання
- •7.3. Структура процесу оперативного управління
- •7.4. Оперативно-диспетчерське управління
- •7.4.1. Основні задачі оперативно-диспетчерського
- •7.4.2. Організаційна структура диспетчерської служби
- •7.4.3. Організація роботи диспетчерської служби
- •8. Будова системи управління
- •8.1. Загальні принципи побудови системи управління
- •8.2. Цільова підсистема
- •8.2.1. Формування системи цілей
- •8.2.2. Класифікація цілей
- •8.3. Функціональна підсистема управління
- •8.4. Підсистема лінійного управління
- •8.5. Підсистема забезпечення управління
- •8.6. Взаємодія підсистем управління
- •8.7. Стандартизація управління
- •8.8. Технологія (регламент) управління на основі
- •9. Формування організаційних структур
- •9.1. Поняття організаційних структур управління
- •9.2. Принципи формування організаційних структур
- •9.3. Типізація організаційних структур управління
- •9.4. Основні типи організаційних структур керування
- •9.5. Проектування системи управління виробничого
- •9.4. Міжгалузеві типові рішення
- •9.4.1. Загальне керівництво
- •10. Праця інженерно-управлінських
- •10.1. Управління виробництвом як сфера вираження праці
- •10.2. Наукова організація праці інженерно-управлінських
- •10.3. Задачі організації праці інженерно-управлінських
- •11. Трудовий процес інженерно-управлінських
- •11.1. Предмет праці інженерно-управлінських працівників
- •11.2. Види праці інженерно-управлінських працівників
- •11.3. Засоби інженерно-управлінської праці
- •11.4. Робочий час
- •11.5. Графік роботи
- •11.5.1. Режим роботи
- •11.5.2. Приклади режимів роботи: перерваний робочий
- •11.5.3. Приклади режимів роботи: неперервні робочі тижні
- •11.5.4. Змішані графіки режимів роботи
- •12. Розділення і кооперація праці в апараті
- •12.1. Основні напрямки розподілу праці
- •Функції управління та їх групи
- •12.2. Розділення праці між структурними підрозділами
- •12.3. Розділення праці всередині структурних підрозділів
- •12.4. Нормування керованості
- •14.2. Оцінка діяльності інженерно-управлінських
- •14.3. Державна класифікація професій у водному
- •14.4. Кваліфікаційна характеристика професії
- •14.5. Підвищення кваліфікації керівників і фахівців
- •15. Штаби служби експлуатації та їх підбір
- •15.1. Віднесення працівників експлуатаційних установ
- •15.2. Групи по оплаті праці
- •По приведеній площі в балах розглянуте узс відноситься до I групи по оплаті праці її керівників і ітп, I ед та II ед – до III групи, а III ед – до II групи.
- •Штат зрошувальної системи
- •16. Методи дослідження трудових процесів
- •16.1. Вивчення змісту і витрат праці
- •16.2. Дослідження потоків інформації
- •17. Вивчення, узагальнення і впровадження
- •17.1. Напрямки і об’єкти вивчення передового досвіду
- •17.2. Методи вивчення та узагальнення передового досвіду
- •17.3. Задачі відділів і служб підприємств щодо вивчення,
- •17.4. Показники прийомів і методів праці передовиків
- •17.5. Організація вивчення, узагальнення і впровадження
- •17.5.1. Показники роботи передовиків виробництва
- •17.5.2. Аналіз прийомів і методів праці
- •17.5.3. Опис трудових прийомів і методів праці
- •17.6. Оцінка рівня творчої активності трудового
- •1 8. Управління творчою та інноваційною
- •18.1. Інновації у водогосподарській діяльності
- •18.2. Новітні технології у промисловому виробництві
- •18.3. Система інтелектуальної власності
- •18.3.1. Поняття права інтелектуальної власності
- •18.3.2. Об’єкти права інтелектуальної власності
- •18.3.3. Види об’єктів промислової власності та їх ознаки
- •18.3.4. Об’єкт винаходу – «спосіб»
- •18.3.5. Особливості винаходу – «пристрій»
- •18.3.6. Об’єкт винаходу – «речовина»
- •18.3.7. Об’єкт винаходу – «штам мікроорганізму, культури
- •18.3.8. Суб’єкт права інтелектуальної власності
- •18.4. Раціоналізаторська пропозиція
- •18.4.1. Складання, подання та розгляд заяви на
2.2. Принципи управління
В методології управління вирішальне значення мають принципи управління, які синтезують у собі об’єктивність законів і закономірностей управління і характерні риси реальної практики суспільного виробництва.
Принципи управління – це орієнтири, які використовуються у всіх випадках. Принципи, ефективний в управлінні фабрикою з випуску солодкого, може діяти в управлінні водним господарством, якщо його вірно використовувати.
Слово «принцип» походить від латинського «principium», що означає початок, основу. Суть цього поняття тлумачаться по-різному: як початкові правила, як керівну ідею, як основні вимоги, тощо.
Принципи управління є однією із основних форм свідомого використання об’єктивних законів у практиці управління.
Як зароджувалося мистецтво і наука управління ніхто не знає. Але безперечним є те, що потреба в управлінні виникла зразу, як тільки люди стали жити і полювати групами. Можливо, що вже на початку історії людства виникла необхідність в управлінні для підтримання трьох функцій первісного товариства (общини, зграї):
політичної;
економічної;
оборонної.
Політична функція визначає необхідність підтримання порядку у товаристві або групі. Для цього видаються необхідні закони, приймаються норми, необхідні для управління. Економічна функція направлена на пошук, виробництво і розподілення обмежених ресурсів. В задачі функції входило виготовлення зброї засобів праці, одягу або його обмін, улаштування житла, а також полювання, риболовство і приготування їжі тощо. Оборонна функція направлена на забезпечення оборони від ворогів і диких звірів.
На початку розвитку суспільства, коли первинне товариство (група) було невелике, усі три функції – політичну, економічну і оборонну виконувала одна людина – вождь. По мірі того, як первісна спільнота людей розросталася і їх відносини ускладнювались, виникла необхідність у диференціації функцій і «вожді» стали спеціалізуватися на виконанні однієї із них. Так спеціалізація управління у древньому Єгипті забезпечила будівництво величних будівель – пірамід тощо.
У зв’язку із промисловою революцією в Англії (1750 р.) намітився перехід від невеликих ремісничих майстерень до великих фабрик з багатьма некваліфікованими і напівкваліфікованими працівниками. На таких фабриках технологічний процес забезпечувався на 98% за рахунок мускульної сили. Машина працювала, люди приводили її у дію і нею керували.
Промислова революція дала подальший поштовх розділення управління на рівні:
верхній;
середній;
нижній.
Спочатку були виділені верхня і нижня ланки (рівні) управління. На нижній ланці працювали всім ненависні майстри, які і самі працювали і брутально забезпечували управління технологічними процесами. Середня ланка управління сформувалася тоді, коли сформувалися великі підприємства і виникла необхідність у більш обдуманих підходах управління.
Конкуренція між виробниками, розширення сфер впливу промислового виробництва тощо ставили перед підприємствами питання: «Як зробити діючу систему виробництва більш ефективною?». Починаючи з початку ХІХ століття почалося вивчення проблем великих соціальних груп, у яких люди працюють разом над наданням суспільству необхідних товарів і послуг.
Період з 1800 до 1970 років був найбільш продуктивним у вивченні проблем росту ефективності в управлінні виробництвом і запровадження нових форм і методів висвітлений А.Кілленом.
Взаємозаміну частин машин і конвеєр вперше впровадив Е.Уітні (1705-1825), яка далі почала розвиватися в уніфікацію і стандартизацію.
Спеціалізацію у вузькій сфері виробництва запровадив Ч.Беббідж (1832) за рахунок заміни праці робочих машинами.
«Наукове обґрунтування» норми виробітку робочого методом хронометру і вивчення його трудових рухів ввів Ф.Тейлор (1856-1915).
Розділення праці і єдність управління ввів А.Файоль (1916).
Організацію масового виробництва в широке використання ввів Г.Форд (1863-1947) при виготовленні автомобілів. Для цього Г.Форд використав відомі знання Уітні про конвеєр, спеціалізацію Бебіджа, інтенсифікацію праці Тейлора, а оплачував за роботу у 2,5 рази більше ніж його конкуренти за рахунок суттєвого зменшення собівартості одиниці продукції.
Міжособові стосунки при виробництві вивчала Л.Гілбрет (1904-1971) і виділила «тербліги» – 17 основних мікрорухів робочих, а також розробила метод аналізу мікрорухів за допомогою знімання кінограм рухів робочого. Знімання кінограм рухів при виконанні технологічних операцій дозволяє у подальшому їх поопераційно аналізувати технологам і виключати лишні операції або змінювати їх.
Планування робіт (календарні графіки) вперше запропонував Г.Гант. Він також увів стимулювання майстра шляхом добавлення 50% доплати до посадового складу за своєчасне виконання завдання робочими. За перевиконання завдань майстер отримував додаткову премію.
Єдність цілей підприємства і працівників шляхом поєднання міжособових відносин погодження заінтересованості працюючих із результатами праці вперше ввела М.Фоллетт.
Сітьове планування і управління впровадженого у 1963 році в СРСР, в якому ув’язується технологія будівництва з термінами виконання окремих операцій.
Можливо констатувати, що за короткий проміжок часу, починаючи з 1880 року, в управлінні сформувалися більш-менш сталі принципи. Єдності у цьому немає, але на думку більшості авторів можливо виділити такі основні принципи управління:
науковість;
демократичний централізм;
плановість;
матеріальне і моральне стимулювання;
єдність галузевого і територіального управління;
«хамелеона» принцип.
Науковість управління. Цей принцип базується на основних законах діалектики (єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення, безперервності розвитку).
Науковий підхід до управління підприємством потребує аналізу ефективності кожного управлінського рішення і включає в себе комплексний і системний підхід до управління, використання точних методів оцінки результатів праці.
Науковість управління характеризується такими ознаками:
використанням в управлінні підприємством об’єктивних законів, закономірностей, залежностей;
використанням наукових методів моделювання експериментів для постановки і вирішення у практиці управління проблем, які виникають при управлінні;
комплексним підходом покращання системи управління;
використанням при формуванні управляючих дій усіх груп організаційно-розпорядчих, економічних, соціально-психологічних методів;
варіантними розрахунками можливого рішення і вибором оптимального варіанту із числа можливих за допомогою сучасних обчислювальних машин;
керівництво підприємством професійно підготовленим до управління керівником;
поєднанням знань науки і мистецтва управління об’єктивного і суб’єктивного в управлінні колективом.
Демократичний централізм. Цей принцип полягає у органічному поєднанні єдиного централізованого керівництва із делегуванням частини функцій на нижчі ланки управління.
Практична реалізація цього принципу у водному господарстві пов’язана із концентрацією в держави переважної кількості засобів виробництва, коштів на розвиток науки і культури і також коштів споживання. Концентрація ресурсів служить базою для проведення цілеспрямованої соціальної і науково-технічної політики. Вода, як ресурс водного господарства, залишиться державною власністю, що визначає необхідність закріплення демократичного централізму у галузі меліорації і водного господарства.
В галузі водного господарства повинна існувати струнка система централізованого управління з делегуванням частини своїх функцій на базову ланку управління і Управління водного господарства та функцій координації – на Обласні управління водних ресурсів . Оскільки керівництво на кожній із ланок управління очолює начальник, демократизм управління передається працюючим у формі заключення колективного договору (угоди) трудового колективу і адміністрації підприємства.
Державне агентство водних ресурсів України має проводить єдину політику водокористування і охорони водних ресурсів, як важливішого ресурсу життя на землі, а також керувати виконанням природоохоронних заходів щодо води.
Плановість управління. Принцип плановості реалізується через систему планів кожного органу рівня управління – економіки народного господарства в цілому, його галузей, об’єднань, підприємств, дільниць тощо.
План – це комплекс взаємозв’язаних рішень, які відображають майбутній, бажаний стан об’єкта планування.
Основні складові плану (комплексу):
цілі і задачі розвитку;
шляхи і засоби досягнення цілей;
ресурси, які необхідні для рішення планових задач;
пропозиції між окремими елементами господарства;
організація виконання плану;
форми і методи контролю за виконанням плану.
З часом принципи плановості ведення господарства реалізується більш точно і поглиблюється новими розробками системного підходу, сітьового планування, комплексного планування тощо.
Принцип матеріального і морального стимулювання. Цей принцип заключається у розподілі матеріальних благ і задоволення потреб людей згідно з якістю і кількістю витраченої ними праці. Для підвищення ефективності роботи підприємства може застосовуватися та чи інша форма стимулювання:
суспільна;
колективна;
індивідуальна.
Суспільне стимулювання із загально-громадських фондів направляється на житлове будівництво і розвиток соціальних сфер (охорона здоров’я, освіта, фізична культура і спорт, мистецтво тощо). Рівень суспільного стимулювання залежить від рівня розвитку економіки і росту національного прибутку.
Колективне стимулювання направляється на підвищення ефективності окремих колективів за роботу підприємства в цілому. Це може бути премія за виконання плану роботи підприємства, вводу нових потужностей в експлуатацію тощо.
Індивідуальне стимулювання застосовується для покращання якості праці, збільшення її продуктивності, скорочення термінів виконання завдання тощо. Поряд із індивідуальним стимулюванням упроваджуються санкції за незадовільну роботу.
Таким чином дотримання принципів матеріального і морального стимулювання забезпечує єдність суспільних, колективних і індивідуальних інтересів праці підприємства.
Принципи галузевого і територіального управління підприємством. Кожне підприємство, з однієї сторони – складова частина якоїсь галузі, а з іншої – складова того чи іншого виробничо-територіального комплексу. Таке положення обумовлює необхідність поєднання в управлінні підприємством галузевого і територіального розподілу управлінських функцій між органами управління.
На основі галузевого принципу формуються галузеві системи управління, які об’єднуються в окремі міністерства (галузі), які випускають продукцію однакового призначення, близьку за своїми конструкторсько-технологічними особливостями.
За територіальним принципом у Державному агентстві водного господарства сформовані обласні управління водних ресурсів і водного господарства, які у свою чергу об’єднують управління водного господарства у границях одного або декількох економічно-географічного чи адміністративного району.
Крім того за предметним принципом виділені басейнові управління водних ресурсів із розгалуженими підрозділами водних ресурсів в межах басейнів річок.
Галузевий принцип виходить із задач, особливостей і можливостей розвитку кожної окремої галузі. Територіальний принцип управління покликаний реалізувати економічні можливості, які виникають із територіальної організації господарства стосовно особливостей і можливостей відповідних територіальних господарських комплексів. Для реалізацій цілей водного господарства Державне агентство водних ресурсів України має розгалужену мережу галузево-територіальних об’єднань і підприємств.
Принципи «хамелеона». Цей принцип проявляється у тому, що в конкретних умовах існування для того щоб зберегти замовлення на роботу, конкурентноздатність продукції тощо, робітник, управляючий і підприємство в цілому повинні пристосовуватися до постійно змінюваних умов, обставин, тобто підприємство має постійно розвиватися.
