Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Управління - 2012р.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
5 Мб
Скачать
☆

2.2. Принципи управління

В методології управління вирішальне значення мають принципи управління, які синтезують у собі об’єктивність законів і закономірностей управління і характерні риси реальної практики суспільного виробництва.

Принципи управління – це орієнтири, які використовуються у всіх випадках. Принципи, ефективний в управлінні фабрикою з випуску солодкого, може діяти в управлінні водним господарством, якщо його вірно використовувати.

Слово «принцип» походить від латинського «principium», що означає початок, основу. Суть цього поняття тлумачаться по-різному: як початкові правила, як керівну ідею, як основні вимоги, тощо.

Принципи управління є однією із основних форм свідомого використання об’єктивних законів у практиці управління.

Як зароджувалося мистецтво і наука управління ніхто не знає. Але безперечним є те, що потреба в управлінні виникла зразу, як тільки люди стали жити і полювати групами. Можливо, що вже на початку історії людства виникла необхідність в управлінні для підтримання трьох функцій первісного товариства (общини, зграї):

  • політичної;

  • економічної;

  • оборонної.

Політична функція визначає необхідність підтримання порядку у товаристві або групі. Для цього видаються необхідні закони, приймаються норми, необхідні для управління. Економічна функція направлена на пошук, виробництво і розподілення обмежених ресурсів. В задачі функції входило виготовлення зброї засобів праці, одягу або його обмін, улаштування житла, а також полювання, риболовство і приготування їжі тощо. Оборонна функція направлена на забезпечення оборони від ворогів і диких звірів.

На початку розвитку суспільства, коли первинне товариство (група) було невелике, усі три функції – політичну, економічну і оборонну виконувала одна людина – вождь. По мірі того, як первісна спільнота людей розросталася і їх відносини ускладнювались, виникла необхідність у диференціації функцій і «вожді» стали спеціалізуватися на виконанні однієї із них. Так спеціалізація управління у древньому Єгипті забезпечила будівництво величних будівель – пірамід тощо.

У зв’язку із промисловою революцією в Англії (1750 р.) намітився перехід від невеликих ремісничих майстерень до великих фабрик з багатьма некваліфікованими і напівкваліфікованими працівниками. На таких фабриках технологічний процес забезпечувався на 98% за рахунок мускульної сили. Машина працювала, люди приводили її у дію і нею керували.

Промислова революція дала подальший поштовх розділення управління на рівні:

  • верхній;

  • середній;

  • нижній.

Спочатку були виділені верхня і нижня ланки (рівні) управління. На нижній ланці працювали всім ненависні майстри, які і самі працювали і брутально забезпечували управління технологічними процесами. Середня ланка управління сформувалася тоді, коли сформувалися великі підприємства і виникла необхідність у більш обдуманих підходах управління.

Конкуренція між виробниками, розширення сфер впливу промислового виробництва тощо ставили перед підприємствами питання: «Як зробити діючу систему виробництва більш ефективною?». Починаючи з початку ХІХ століття почалося вивчення проблем великих соціальних груп, у яких люди працюють разом над наданням суспільству необхідних товарів і послуг.

Період з 1800 до 1970 років був найбільш продуктивним у вивченні проблем росту ефективності в управлінні виробництвом і запровадження нових форм і методів висвітлений А.Кілленом.

Взаємозаміну частин машин і конвеєр вперше впровадив Е.Уітні (1705-1825), яка далі почала розвиватися в уніфікацію і стандартизацію.

Спеціалізацію у вузькій сфері виробництва запровадив Ч.Беббідж (1832) за рахунок заміни праці робочих машинами.

«Наукове обґрунтування» норми виробітку робочого методом хронометру і вивчення його трудових рухів ввів Ф.Тейлор (1856-1915).

Розділення праці і єдність управління ввів А.Файоль (1916).

Організацію масового виробництва в широке використання ввів Г.Форд (1863-1947) при виготовленні автомобілів. Для цього Г.Форд використав відомі знання Уітні про конвеєр, спеціалізацію Бебіджа, інтенсифікацію праці Тейлора, а оплачував за роботу у 2,5 рази більше ніж його конкуренти за рахунок суттєвого зменшення собівартості одиниці продукції.

Міжособові стосунки при виробництві вивчала Л.Гілбрет (1904-1971) і виділила «тербліги» – 17 основних мікрорухів робочих, а також розробила метод аналізу мікрорухів за допомогою знімання кінограм рухів робочого. Знімання кінограм рухів при виконанні технологічних операцій дозволяє у подальшому їх поопераційно аналізувати технологам і виключати лишні операції або змінювати їх.

Планування робіт (календарні графіки) вперше запропонував Г.Гант. Він також увів стимулювання майстра шляхом добавлення 50% доплати до посадового складу за своєчасне виконання завдання робочими. За перевиконання завдань майстер отримував додаткову премію.

Єдність цілей підприємства і працівників шляхом поєднання міжособових відносин погодження заінтересованості працюючих із результатами праці вперше ввела М.Фоллетт.

Сітьове планування і управління впровадженого у 1963 році в СРСР, в якому ув’язується технологія будівництва з термінами виконання окремих операцій.

Можливо констатувати, що за короткий проміжок часу, починаючи з 1880 року, в управлінні сформувалися більш-менш сталі принципи. Єдності у цьому немає, але на думку більшості авторів можливо виділити такі основні принципи управління:

  • науковість;

  • демократичний централізм;

  • плановість;

  • матеріальне і моральне стимулювання;

  • єдність галузевого і територіального управління;

  • «хамелеона» принцип.

Науковість управління. Цей принцип базується на основних законах діалектики (єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення, безперервності розвитку).

Науковий підхід до управління підприємством потребує аналізу ефективності кожного управлінського рішення і включає в себе комплексний і системний підхід до управління, використання точних методів оцінки результатів праці.

Науковість управління характеризується такими ознаками:

  • використанням в управлінні підприємством об’єктивних законів, закономірностей, залежностей;

  • використанням наукових методів моделювання експериментів для постановки і вирішення у практиці управління проблем, які виникають при управлінні;

  • комплексним підходом покращання системи управління;

  • використанням при формуванні управляючих дій усіх груп організаційно-розпорядчих, економічних, соціально-психологічних методів;

  • варіантними розрахунками можливого рішення і вибором оптимального варіанту із числа можливих за допомогою сучасних обчислювальних машин;

  • керівництво підприємством професійно підготовленим до управління керівником;

  • поєднанням знань науки і мистецтва управління об’єктивного і суб’єктивного в управлінні колективом.

Демократичний централізм. Цей принцип полягає у органічному поєднанні єдиного централізованого керівництва із делегуванням частини функцій на нижчі ланки управління.

Практична реалізація цього принципу у водному господарстві пов’язана із концентрацією в держави переважної кількості засобів виробництва, коштів на розвиток науки і культури і також коштів споживання. Концентрація ресурсів служить базою для проведення цілеспрямованої соціальної і науково-технічної політики. Вода, як ресурс водного господарства, залишиться державною власністю, що визначає необхідність закріплення демократичного централізму у галузі меліорації і водного господарства.

В галузі водного господарства повинна існувати струнка система централізованого управління з делегуванням частини своїх функцій на базову ланку управління і Управління водного господарства та функцій координації – на Обласні управління водних ресурсів . Оскільки керівництво на кожній із ланок управління очолює начальник, демократизм управління передається працюючим у формі заключення колективного договору (угоди) трудового колективу і адміністрації підприємства.

Державне агентство водних ресурсів України має проводить єдину політику водокористування і охорони водних ресурсів, як важливішого ресурсу життя на землі, а також керувати виконанням природоохоронних заходів щодо води.

Плановість управління. Принцип плановості реалізується через систему планів кожного органу рівня управління – економіки народного господарства в цілому, його галузей, об’єднань, підприємств, дільниць тощо.

План – це комплекс взаємозв’язаних рішень, які відображають майбутній, бажаний стан об’єкта планування.

Основні складові плану (комплексу):

  • цілі і задачі розвитку;

  • шляхи і засоби досягнення цілей;

  • ресурси, які необхідні для рішення планових задач;

  • пропозиції між окремими елементами господарства;

  • організація виконання плану;

  • форми і методи контролю за виконанням плану.

З часом принципи плановості ведення господарства реалізується більш точно і поглиблюється новими розробками системного підходу, сітьового планування, комплексного планування тощо.

Принцип матеріального і морального стимулювання. Цей принцип заключається у розподілі матеріальних благ і задоволення потреб людей згідно з якістю і кількістю витраченої ними праці. Для підвищення ефективності роботи підприємства може застосовуватися та чи інша форма стимулювання:

  • суспільна;

  • колективна;

  • індивідуальна.

Суспільне стимулювання із загально-громадських фондів направляється на житлове будівництво і розвиток соціальних сфер (охорона здоров’я, освіта, фізична культура і спорт, мистецтво тощо). Рівень суспільного стимулювання залежить від рівня розвитку економіки і росту національного прибутку.

Колективне стимулювання направляється на підвищення ефективності окремих колективів за роботу підприємства в цілому. Це може бути премія за виконання плану роботи підприємства, вводу нових потужностей в експлуатацію тощо.

Індивідуальне стимулювання застосовується для покращання якості праці, збільшення її продуктивності, скорочення термінів виконання завдання тощо. Поряд із індивідуальним стимулюванням упроваджуються санкції за незадовільну роботу.

Таким чином дотримання принципів матеріального і морального стимулювання забезпечує єдність суспільних, колективних і індивідуальних інтересів праці підприємства.

Принципи галузевого і територіального управління підприємством. Кожне підприємство, з однієї сторони – складова частина якоїсь галузі, а з іншої – складова того чи іншого виробничо-територіального комплексу. Таке положення обумовлює необхідність поєднання в управлінні підприємством галузевого і територіального розподілу управлінських функцій між органами управління.

На основі галузевого принципу формуються галузеві системи управління, які об’єднуються в окремі міністерства (галузі), які випускають продукцію однакового призначення, близьку за своїми конструкторсько-технологічними особливостями.

За територіальним принципом у Державному агентстві водного господарства сформовані обласні управління водних ресурсів і водного господарства, які у свою чергу об’єднують управління водного господарства у границях одного або декількох економічно-географічного чи адміністративного району.

Крім того за предметним принципом виділені басейнові управління водних ресурсів із розгалуженими підрозділами водних ресурсів в межах басейнів річок.

Галузевий принцип виходить із задач, особливостей і можливостей розвитку кожної окремої галузі. Територіальний принцип управління покликаний реалізувати економічні можливості, які виникають із територіальної організації господарства стосовно особливостей і можливостей відповідних територіальних господарських комплексів. Для реалізацій цілей водного господарства Державне агентство водних ресурсів України має розгалужену мережу галузево-територіальних об’єднань і підприємств.

Принципи «хамелеона». Цей принцип проявляється у тому, що в конкретних умовах існування для того щоб зберегти замовлення на роботу, конкурентноздатність продукції тощо, робітник, управляючий і підприємство в цілому повинні пристосовуватися до постійно змінюваних умов, обставин, тобто підприємство має постійно розвиватися.