- •1. Поняття і предмет міжнародного права.
- •2. Поняття норм міжнародного права, форми та методи їх створення.
- •3. Класифікація норм міжнародного права та їх ієрархія.
- •4. Поняття і види джерел міжнародного права.
- •5. Співвідношення національного і міжнародного права та імплементація норм міжнародного права.
- •6. Систематизація міжнародного права.
- •7. Міжнародний договір - основне джерело міжнародного права
- •8. Міжнародний звичай як джерело міжнародного права.
- •10. Поняття, ознаки та загальна характеристика видів суб'єктів міжнародного права.
- •9. Допоміжні джерела міжнародного права.
- •11. Держава - основний суб'єкт міжнародного права.
- •12. Міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права.
- •13. Правосуб'єктність націй і народів.
- •14. Поняття і особливості принципів міжнародного права.
- •16 Основні принципи міжнародного права, їх зміст і призначення.
- •17. Загальні принципи міжнародного права.
- •18. Принципи суверенної рівності держав.
- •19. Принцип незастосування сили і погрози силою.
- •20. Принципи непорушності та недоторканості кордонів.
- •21. Поняття і форми реалізації норм міжнародного права.
- •22. Міжнародний конвенційний механізм реалізації норм міжнародного права.
- •23. Міжнародний інституційний механізм реалізації норм міжнародного права.
- •24. Поняття та ознаки міжнародного правопорушення
- •25. Види міжнародних правопорушень.
- •26. Поняття і підстави міжнародно-правової відповідальності.
- •27. Види і форми міжнародно-правової відповідальності
- •28. Реалізація міжнародно-правової відповідальності.
- •29. Право міжнародних договорів і основні джерела.
- •30. Суб'єкти і об'єкти міжнародних договорів.
- •31. Поняття і види міжнародних договорів.
- •32. Форма і структура договору.
- •33. Стадії укладання міжнародних договорів.
- •34. Дійсність і дія міжнародного договору.
- •35. Припинення і призупинення дії міжнародного договору.
- •36. Поняття і способи тлумачення міжнародного договору.
- •37. Реєстрація і опублікування міжнародних договорів.
- •38. Застереження до договорів.
- •39. Правовий статус і повноваження депозитарія.
- •40. Поняття і джерела права міжнародних організацій.
- •41. Поняття і класифікація міжнародних організацій.
- •42. Членство у міжнародних організаціях.
- •43. Організація Об'єднаних Націй: історія створення, цілі і принципи.
- •44. Генеральна Асамблея оон.
- •45. Рада безпеки оон.
- •46. Міжнародний суд оон.
- •47. Спеціалізовані установи оон.
- •48. Поняття, джерела та органи зовнішніх зносин.
- •49. Дипломатичні представництва: порядок призначення, склад та функції.
- •50. Обов'язки, імунітети, привілеї дипломатичних представництв.
- •51. Консульські установи та їх функції.
- •52. Консульські привілеї та імунітети.
- •53. Поняття прав людини, джерела та міжнародні стандарти в області прав людини.
- •54. Класифікація прав людини.
- •55. Поняття і правовий статус населення.
- •56. Поняття, порядок набуття, зміни і втрати громадянства.
- •57. Правовий статус іноземців.
- •58. Види режиму іноземців.
- •59. Правовий статус осіб без громадянства і осіб з подвійним громадянством.
- •60. Право притулку і порядок надання притулку(сам порядок нормально не розкритий).
29. Право міжнародних договорів і основні джерела.
Право міжнародних договорів — це галузь міжнародного права, яку складає сукупність правових норм, що регулюють відносини суб'єктів міжнародного права із приводу укладення, дії, зміни, скасування та дійсності міжнародних договорів. Особливість цієї галузі полягає в тому, що її об'єктом є одне з основних джерел міжнародного права — міжнародний договір. Держави як носії суверенітету мають універсальну компетенцію щодо укладення міжнародних договорів. Вони можуть вирішувати фактично будь-які питання, пов'язані із міжнародною безпекою та міжнародним співробітництвом.
Загальновизнаним є право міжнародних міжурядових організацій укладати міжнародні договори. Саме укладення міжнародною організацією такого договору в теорії розглядають як найбільш вагоме свідчення її міжнародної правосуб'єктності. При цьому у статуті організації мають бути чітко зазначені органи, уповноважені здійснювати відповідні заходи з укладення договорів, а також його процедура.
Найбільш важливими універсальними конвенціями, що регулюють відносини у зв'язку з укладанням і застосуванням міжнародних договорів, є: Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р., Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів 1978 р.; Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р.
Важлива роль у регулюванні укладення та виконання договорів належить внутрішньому праву. В Україні це перш за все Конституція України. Вона містить деякі загальні положення, що стосуються умов укладення та застосування міжнародних договорів. Так, ч. 2 ст. 9 Конституції вказує, що «укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України». Окремі статті Конституції визначають компетенцію вищих посадових осіб і органів держави щодо укладення міжнародних договорів (п. 32 ст. 85; п. 3 ст. 106 Конституції України). Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. більш детально викладає умови укладення міжнародних договорів України. 12 липня 2000 р. Конституційний Суд України прийняв рішення № 9-рп/2000, що стосувалося особливостей надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів з боку Верховної Ради України.
30. Суб'єкти і об'єкти міжнародних договорів.
Суб'єктами права міжнародних договорів можуть бути тільки суб'єкти міжнародного права (держави, нації і народи, що борються за свою незалежність,міжнародні організації,державо подібні утворення).
Суб'єктами права міжнародних договорів є учасники конкретних міжнародних договорів, що виступають як їхні сторони. У ст. 6 Конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. підкреслюється, що кожна держава має правосуб'єктність укладати договори.
Державу, як учасника і сторону, при укладанні міжнародного договору можуть представляти: глава держави, глава уряду, міністри закордонних справ,інші спеціально уповноважені особи.
Згідно з одним із найважливіших принципів сучасного міжнародного права - про право націй на самовизначення, нації та народи, що борються за своє визволення, визнаються суб'єктами міжнародного права і, отже, є повноправними суб'єктами права міжнародних договорів. При укладанні міжнародних договорів за їхньою участю їх, як правило, представляють їхні лідери. Можуть уповноважуватися й інші особи. Віденська конвенція 1986 р. регламентує право і процедури участі міжнародних організацій, зареєстрованих в ООН як похідні суб'єкти міжнародного права, у різних міжнародних договорах.
Об’єктами міжнародного договору найчастіше виступають матеріальні та нематеріальні блага, дії та утримання від дій. Міжнародне право не містить яких-небудь обмежень щодо вибору державами та міжнародними організаціями об’єкта договору. В залежності від наміру сторін це може бути будь-яке питання як зі сфери міжнародних відносин, так і зі сфери внутрішніх справ держав. Як правило, об’єкт визначається у преамбулі або у тексті самого міжнародного договору. Наприклад, об’єктом Статуту ООН є дії держав пов’язані зі створенням та функціонуванням ООН, а об’єктом Європейської конвенції про громадянство 1997 р. – дії держав, спрямовані на врегулювання відносин громадянства.
