Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Міжнародне.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
343 Кб
Скачать
☆

29. Право міжнародних договорів і основні джерела.

Право міжнародних договорів — це галузь міжнародно­го права, яку складає сукупність правових норм, що регу­люють відносини суб'єктів міжнародного права із приводу укладення, дії, зміни, скасування та дійсності міжнарод­них договорів. Особливість цієї галузі полягає в тому, що її об'єктом є одне з основних джерел міжнародного права — міжнародний договір. Держави як носії суверенітету мають універсальну ком­петенцію щодо укладення міжнародних договорів. Вони можуть вирішувати фактично будь-які питання, пов'язані із міжнародною безпекою та міжнародним співробітницт­вом.

Загальновизнаним є право міжнародних міжурядових організацій укладати міжнародні договори. Саме укладен­ня міжнародною організацією такого договору в теорії розг­лядають як найбільш вагоме свідчення її міжнародної правосуб'єктності. При цьому у статуті організації мають бути чітко зазначені органи, уповноважені здійснювати відповідні заходи з укладення договорів, а також його процедура.

Найбільш важ­ливими універсальними конвенціями, що регулюють відно­сини у зв'язку з укладанням і застосуванням міжнародних договорів, є: Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р., Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів 1978 р.; Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними орга­нізаціями 1986 р.

Важлива роль у регулюванні укладення та виконання до­говорів належить внутрішньому праву. В Україні це перш за все Конституція України. Вона містить деякі загальні поло­ження, що стосуються умов укладення та застосування міжнародних договорів. Так, ч. 2 ст. 9 Конституції вказує, що «укладення міжнародних договорів, які суперечать Кон­ституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України». Окремі статті Конституції визначають компетенцію вищих посадових осіб і органів дер­жави щодо укладення міжнародних договорів (п. 32 ст. 85; п. 3 ст. 106 Конституції України). Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. більш детально викладає умови укладення міжнародних договорів України. 12 липня 2000 р. Конституційний Суд України прийняв рішення № 9-рп/2000, що стосувалося особливос­тей надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів з боку Верховної Ради України.

30. Суб'єкти і об'єкти міжнародних договорів.

Суб'єктами права міжнародних договорів можуть бути тільки суб'єкти міжнародного права (держави, нації і народи, що борються за свою незалежність,міжнародні організації,державо подібні утворення).

Суб'єктами права міжнародних договорів є учасники конкретних міжнародних договорів, що виступають як їхні сторони. У ст. 6 Конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. підкреслюється, що кожна держава має правосуб'єктність укладати договори.

Державу, як учасника і сторону, при укладанні міжнародного договору можуть представляти: глава держави, глава уряду, міністри закордонних справ,інші спеціально уповноважені особи.

Згідно з одним із найважливіших принципів сучасного міжнародного права - про право націй на самовизначення, нації та народи, що борються за своє визволення, визнаються суб'єктами міжнародного права і, отже, є повноправними суб'єктами права міжнародних договорів. При укладанні міжнародних договорів за їхньою участю їх, як правило, представляють їхні лідери. Можуть уповноважуватися й інші особи. Віденська конвенція 1986 р. регламентує право і процедури участі міжнародних організацій, зареєстрованих в ООН як похідні суб'єкти міжнародного права, у різних міжнародних договорах.

Об’єктами міжнародного договору найчастіше виступають матеріальні та нематеріальні блага, дії та утримання від дій. Міжнародне право не містить яких-небудь обмежень щодо вибору державами та міжнародними організаціями об’єкта договору. В залежності від наміру сторін це може бути будь-яке питання як зі сфери міжнародних відносин, так і зі сфери внутрішніх справ держав. Як правило, об’єкт визначається у преамбулі або у тексті самого міжнародного договору. Наприклад, об’єктом Статуту ООН є дії держав пов’язані зі створенням та функціонуванням ООН, а об’єктом Європейської конвенції про громадянство 1997 р. – дії держав, спрямовані на врегулювання відносин громадянства.