3. Мета діяльності і завдання Міністерства екології і природних ресурсів України.

Основною виконавчою владою в сфері регулювання природокористування і охорони природи є Міністерство екології та природних ресурсів та підпорядковані йому управління та інспекції на місцях (обласні, міські та районні), басейнові інспекції на водоймах.

Міністерство екології та природних ресурсів є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України.

Міністерство реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту населення та навколишнього природного середовища від негативного впливу господарської діяльності шляхом регулювання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки на об'єктах усіх форм власності. У межах своїх повноважень Міністерство організовує виконання актів законодавства України та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Міністерство узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє і вносить на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вдосконалення законо­давства.

Основними завданнями Міністерства екології та природних ресурсів України є:

• проведення державної екологічної, науково-технічної та економічної політики, спрямованої на збереження та відтворення безпечного для існування живої та неживої природи навколишнього середовища;

• інформування Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та громадян України про екологічний стан, включаючи стан екологічної безпеки об'єктів ядерної енергії та інших техногенних об'єктів;

• здійснення міжнародного співробітництва з питань екології, безпечного використання ядерної енергії та радіаційних технологій, організація виконання зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів України з цих питань.

Міністерство екології та природних ресурсів складається з окремих управлінь, що курирують окремі напрямки природозахисної діяльності в Україні.

Контрольні питання:

1. Розкрийте сутність поняття «державне управління природокористуванням».

2. Що таке управління в галузі екології? Яка основна мета та завдання управління у сфері природокористування?

3. Назвіть напрямки державного екологічного управління.

4. Яка особливість державної екологічної політики?

5. Охарактеризуйте організацію служби охорони природи.

6. Які державні органи здійснюють управління в галузі охорони навколишнього природного середовища?

7. Назвіть органи спеціалізованого функціонального управління в сфері екології.

8. Розкрийте мету та основні завдання Міністерства екології та природних ресурсів.

Адміністративні важелі у сфері природокористування

1. Екологічне ліцензування.

2. Екологічне нормування.

3. Екологічна стандартизація і сертифікація.

1. Система стандартів ISO 14000.

2. Впровадження в Україні системи стандартів.

1. Екологічна експертиза.

1. Екологічне ліцензування.

Усі механізми захисту навколишнього середовища можна поділити на дві групи.

Перша група містить адміністративні механізми захисту навколишнього середовища, що з'явилися в середині 60-х рр. XX століття та розвинулись у 70-х рр. (Росія, США). Ці механізми засновані на неокейнсіанській концепції, що обстоює пряме втручання держави у справи приватних виробників з метою обмеження "зовнішніх витрат". Можна виділити такі адміністративно-правові механізми захисту навколишнього середовища:

1. заборони;

2. ліцензії;

3. обмеження (ліміти);

4. адміністративні й карні заходи.

Пряме адміністративне регулювання використання природних ресурсів здійснюється головним чином за допомогою таких інструментів екологічної політики як екологічне ліцензування, лімітування, квот, нормативів, дозволів, стандартів, договорів тощо.

Ліцензування – це акт санкціонування дозволу проектування або практичної дії, заснований на національному чи місцевому законодавстві або політиці. Стосовно навколишнього середовища система ліцензування служить трьом різним цілям.

Вона обмежує:

• доступ або споживання природних ресурсів;

• примушує до вживання необхідних заходів для підтримки в припустимих межах тих видів діяльності, які потенційно несуть небезпеку для навколишнього середовища;

• сприяє розвитку тих видів діяльності, які ведуть до усунення або пом’якшення навантаження на навколишнє середовище.

Хоч за своїм змістом ліцензування є елементом адміністративно-правового регулювання, разом з тим воно – елемент економічного управління в тому випадку, коли ліцензії стають товаром, тобто можуть продаватися потенційним природо-користувачам, наприклад, на аукціонах.

Ліцензування встановлює екологічні вимоги й обмеження у вигляді спеціального дозволу на ведення конкретної господарської або іншої діяльності природокористувачів на відповідній території (об’єкті). Наприклад, за такою схемою здійснюється видача ліцензій на водокористування.

Метою екологічного ліцензування є встановлення комплексу обов'яз­кових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення еко­логічної безпеки.

Ліцензія є документом, який засвідчує право її власника на використання природних ресурсів у визначених межах протягом встановленого терміну при додержанні ним за­здалегідь визначених вимог і умов.

Ліцензія повинна мати:

• дані про цільове призначення робіт, пов'язаних із використанням природних ресурсів;

• певні просторові межі природного об'єкта, надані в користування;

• терміни дії ліцензії і термін початку робіт;

• умови, пов'язані з платежами за забруднення навколишнього середовища і користуванням природними ресурсами;

• узгоджений рівень виробництва первинної природної сировини;

• умови виконання, встановлені законодавством, стандартами (нормами, правилами) щодо вимог охорони природних ресурсів і навколишнього природного середовища.

Ліцензія на право користування природними ресурсами закріплює зазначені умови у формі договірних відносин природокористувача, угоди про розподіл продукції, контракту на надання послуг; а може також доповнюватись іншими умовами, які не суперечать чинному за­конодавству.

Ліцензування належить до групи традиційних адміністративних меха­нізмів управління. Основні принципи державної політики України у сфері ліцензування – це захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забез­печення безпеки держави. Законодавчою основою в цій сфері є закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Отже, ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на ведення певного виду господарської діяльності, що, відповідно до законодавства, підлягає екологічному обмеженню. Ліцензування таких видів діяльності (а їх – 64) стосується екологічних аспектів і зумовлює необхідність врахування екологічних вимог.