2. Економічні інструменти екологічної політики.

Еколого-економічні інструменти – це засоби ( методи, заходи, важелі) впливу на фінансовий стан економічних суб’єктів з метою організації їх діяльності в екологічно сприятливому напрямку. Вони поділяються на три групи:

- ціни за ресурси ;

- економічні вигоди;

- перерозподільні платежі (виплати).

Форми еколого-економічних інструментів:

• Податкові. Податок – це обов’язкове і безповоротне вилучення коштів , яке здійснює держава чи місцеві органи влади для фінансово-суспільних витрат.

• Мито – обов’язковий внесок при ввезенні або вивезенні певного товару

• Плата, платежі, збори – форма вилучення доходу з природокориситувачів.

• Штраф – грошове покарання за порушення екологічних нормативів (шкідливих викидів та скидів, використання мінеральних ресурсів).

• Субсидії – цільова безповоротна допомога на впровадження природоохоронних заходів.

• Дотація – грошова допомога з державних або інших джерел на покриття збитків від екологічної діяльності.

• Грант – оплачене державою замовлення на екологічне дослідження, впровадження природоохоронних заходів та виробництво екологічно чистої продукції.

• Кредити – цільова поворотна позичка на екологічні цілі. Може бути відсоткова та безвідсоткова.

• Премії, нагороди, призи.

Контрольні питання:

1. Що собою являє економічний механізм природокористування?

2. Які ви знаєте складові економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності?

3. Охарактеризуйте мету економічних механізмів природо-користування.

4. Назвіть типи економічних механізмів природо-користування. Опишіть кожен тип.

5. Розкрийте сутність поняття «еколого-економічні інструменти».

6. Перерахуйте форми еколого-економічних інструментів.

Плата за використання природних ресурсів

1. Сутність плати як економічний інструмент природокористування.

2. Плата за використання природних ресурсів.

3. Види платежів (зборів) за використання природних ресурсів.

3.1. Плата за використання земельних ресурсів.

3.2. Плата за використання водних ресурсів.

3.3. Плата за користування надрами для видобування корисних копалин.

3.4. Плата за використання лісових ресурсів та користування ділянками лісового фонду.

1. Сутність плати як економічного інструменту природокористування.

Плата – це грошові та інші блага, які економічний суб’єкт сплачує за використання природних ресурсів і за можливості здійснення господарської діяльності.

Об’єктами плати виступають джерела природних ресурсів – родовища корисних копалин, водні об’єкти, лісові ділянки, тваринний і рослинний світ тощо.

До суб’єктів плати відносяться фізичні та юридичні особи,міжнародні позаурядові організації та іноземні особи,які користуються природними ресурсами.

Нині система екологічних платежів має дві основні частини:

1. Систему екологічних платежів, яка включає чотири підсистеми:

а) платежі за забруднення атмосфери стаціонарними джерелами;

б) платежі за забруднення атмосфери пересувними транспортними засобами;

в) платежі за скиди стічних вод;

г) платежі за складування твердих відходів.

2. Систему накопичення і витрат ресурсних платежів.

При цьому система платежів за використання природних ресурсів формувалася послідовно:

• платежі за використання земельних ресурсів (введені у 1992р.);

• платежі за використання прісної води (введені в 1994 р.);

• платежі за використання корисних копалин (1994);

• платежі за використання лісових ресурсів (1995);

• платежі за використання морської води ( 1995 );

• платежі за рослинні і тваринні ресурси (1996).

Для регулювання платежів за забруднення була введена система лі­мітів, тобто величин гранично-допустимого викиду (скиду, розміщення відходів). Для управління платежами за природні ресурси застосовува­лася система ліцензій, тобто дозволів на використання певної кількості природного ресурсу. Ліміти та ліцензії виконують дві важливі функції: по-перше, кількісного регулювання і контролю за процесами екологічного впливу; по-друге, економічного регулювання за допомогою встановлення розумного балансу між принципами «забруднювач платить» і «споживач платить».

Розподіл коштів від платежів за користування природними ресурсами, що надходять до державного бюджету, здійснюється Верховною Радою України відповідно до чинного законодавства. Так, кошти від платежів за право користування природними ресурсами, відповідно до існуючих концептуальних підходів, доцільно спрямовувати на здійснення заходів з охорони природи, поліпшення розширеного відтворення природних ресурсів і підвищення їхньої якості; на соціально-економічний розвиток відповідних територій; на реалізацію науково-технічних програм і ство­рення техніко-технологічних передумов, на інтенсифікацію більш ком­плексного використання ресурсів і відходів виробництва; на створення системи контролю, за станом природних ресурсів, веденню кадастрів, геоекологічні зйомки; на формування фінансових резервів органів влади і управління всіх рівнів тощо.

Кошти від платежів на охорону і відтворення природних ресурсів до­речно витрачати на цільове фінансування відповідних заходів для кожної категорії природних ресурсів.

Україна однією з перших країн у світі і перша серед держав колишнього Радянського Союзу в законодавчому порядку почала реалізацію концепції платного природокористування. Сьогодні в країні прийнята низка законів, прямо пов'язаних з проблемами природокористування, в яких декларуються економічні механізми екологічної політики. Серед них: Закон «Про охорону навколишнього природного середовища», «Земельний кодекс», «Водний кодекс», «Кодекс про надра», «Лісовий кодекс», закони «Про екологічну експертизу», «Про охорону атмос­ферного повітря», «Про природно-заповідний фонд», «Про відходи» та інші. Крім того, прийнято ряд інших законів, а також концепції, міжнародні угоди, більше 100 постанов та інших законодавчих актів. Серед останніх – Концепція національної екологічної політики України на період до 2020 року.