3.3. Функції лівої півкулі головного мозку

Ліва півкуля, що відповідає за рухи правої руки, наділене аналітичними здібностями і є у більшості людей мовним центром. Мова робить зрозумілим навколишній світ, оскільки майже все можна пояснити і висловити словами. Для того, щоб пояснити що-небудь іншій людині, немає крайньої необхідності малювати картинку або зображувати те, що хочеш сказати, жестами. Завдяки лівому півкулі людина аналізує надходять ззовні враження, розкладає їх на окремі компоненти, може знов їх поєднати і висловити словами. Складні завдання він може виконати поетапно, поділяючи їх між собою на окремі більш дрібні, логічно пов'язані між собою проблеми. Здібності лівої півкулі дуже добре розвиваються в процесі навчання. У школі діти навчаються писати, рахувати і читати. Таким чином, вони набувають уміння аналітично і раціонально мислити. У наших школах часто не надається ніякого значення розвитку інтуїції і творчих здібностей. Заняття музикою і малюванням нерідко вважаються другорядними. Інтуїтивне мислення, як правило, оцінюється як непотрібне і відволікає від «головних» занять. Традиційна школа розглядає своїм завданням розвинути і мислення учнів. Але це охоплює лише частину здібностей людини. Повністю ігнорується невербальна поведінка. Саме цілісний похід є відмінною рисою розвивається генія.

Білет 4

4.1.Псих. В період античності

Історичний етап розвитку психології – тривалий процес боротьби різних поглядів і концепцій, пошуку свого місця серед інших наук. Тому знайомство з найважливішими психологічними теоріями дає змогу краще зрозуміти предмет психології і методи дослідження психіки.  Питання про місце  психології в системі наук завжди було і залишається предметом гострих дискусії. Від відповіді на нього залежать можливості використання психологічних даних в інших науках, розуміння того, наскільки правомірно використовувати їх здобутки в психології. Місце, яке відводилося психології в системі наук у різні історичні періоди, свідчило і про рівень розвитку психологічних знань, і про загально філософську спрямованість самої класифікаційної схеми. У цій схемі психологія завжди була саме тим компонентом, який переконливо показував неспроможність усіх лінійних класифікаційних схем. Жодна наука не переходила з однієї рубрики в іншу стільки разів, як психологія. В історії психології, психологічній науці, яка займається дослідженням процесу встановлення психологічних знань і уявлень, можна знайти три основних підходи до визначення рамок та етапів розвитку психології: - відповідно до  першого підходу, психологія має довгу передісторію і коротку історію, яка починається з другої половини XIX століття (Г. Еббінгауз); - представники другого підходу (М.С. Роговін та ін.) вважають, що розвиток психологічної думки має бути розподілений на три етапи (донаукової (міфологічної), філософської і наукової психології); - згідно з третім підходом (культурологічним), розвиток психологічної науки повинен розглядатися в контексті розвитку людської культури взагалі. До цього підходу належать вчинокова концепція в історії психології, розроблена українським вченим В.А. Роменцем.  Згідно остатнього підходу, етапи розвитку виокремлюються  за історичними епохами – отож, можна говорити про психологію Міфологічного періоду, психологія Античності, психологія Середньовіччя, психологію Відродження, психологію епохи Бороко, психологію Просвітництва, психологію Сцієнтизму (останньої епохи, що бере початок у XIX ст., у якій, до речі, живемо й ми – її назва походить від латинського «scientia» - наука, і відбиває ту рушійну силу, яку має наука у сучасній культурі). Запропонований останнім підходом поділ історії психології має сенс, бо психологія кожної історичної епохи мала суттєві відмінності, робили цілком певні акценти на тих чи інших психічних явищ. Так психологічна думка від Міфологічного періоду до епохи Середньовіччя робила наголос на ситуативних феноменах, від епохи Відродження до епохи Просвітництва – на мотиваційних, а у XIX- XX ст. – на феноменах дії та післядії. Ситуація, мотивація, дія та післядія є компонентами вчинку як осередку (пояснювального принципу) психології.