39. Грошова база, грошовий мультиплікатор і грошова пропозиція.

Для визначення пропозиції грошей у національній економіці з урахуванням політики центрального банку та поведінки домогосподарств і комерційних банків запровадимо такі поняття, як грошова база, коефіцієнт депонування грошей, коефіцієнт фактичного резерву­вання депозитів.

Грошова база (В) складається з грошей, які перебувають у вигляді готівки на руках у населення (С) та банківських резервів (R), що збе­рігаються у центральному банку. Отже, грошова база є сумою готівки та резервів:

В = С + R.

Готівка (С) є безпосередньою частиною пропозиції грошей, а банківські резерви впливають на здатність банківської системи створювати нові депозити. Оскільки грошова база справляє мультиплікативну дію на пропозицію грошей, то її часто називають гроши­ма підвищеної потужності. Грошову базу прямо контролює цент­ральний банк країни.

Коефіцієнт депонування грошей сr відбиває розподіл домогосподарствами грошей між готівкою С та поточними чековими депозита­ми D. Отже, коефіцієнт депонування сr — це відношення готівки до поточних чекових депозитів D, тобто сr = C/D. Цей коефіцієнт відо­бражає уподобання домогосподарств щодо форми грошей: готівка або ж чекові рахунки.

Коефіцієнт фактичного резервування депозитів rr —це відсоток депозитів, який банки зберігають як резерви. Вони охоплюють обо­в'язкові та наднормативні резерви. Коефіцієнт фактичного резерву­вання залежить від норми резервування та від величини наднорма­тивних резервів. Упродовж останніх років банки практично не зберігали наднормативних резервів. Пояснення тут просте: такі ре­зерви не приносять банкам доходу у вигляді процента, а надані по­зики — приносять. Тому можна записати: rr = R/D.

Визначимо пропозицію грошей М і грошову базу В:

M = С + D.

В = С + R.

Отже, пропозиція грошей є сумою готівки та чекових депозитів, а грошова база - - сумою готівки та обов'язкових резервів.

Тепер знайдемо пропозицію грошей M :

M=[(C+D)/(C + R)]*B

Відношення пропозиції грошей (C+D) до грошової бази називають мультиплікатором грошової бази, або повним грошовим мультипліка­тором:

µ = [(C+D)/(C + R)]

де µ — повний грошовий мультиплікатор.

Звідси пропозицію грошей можна записати:

М = µ*B

Отже, пропозиція грошей перебуває у прямій залежності від грошової бази та грошового мультиплікатора.

Пропозиція грошей у національній економіці визначається:

M = (cr+1)/(cr+rr)*B

40. Грошово-кредитне регулювання економіки.

Грошово-кредитна, або монетарна, політика є одним із головних інструментів державного регулювання економіки. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва.

Мета грошово-кредитної політики – досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки.

Головним суб’єктом монетарної політики держави є Центральний банк, який здійснює грошову емісію і регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.

У своїй політиці Центральний банк застосовує такі методи: операції на відкритому ринку; зміна рівня мінімальної резервної норми; визначення рівня облікової ставки.

Операції на відкритому ринку –купівля-продаж Центральним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу цих паперів Центральний банк вступає у відносини з комерційними банками, нефінансовими фірмами і населенням. Купуючи або продаючи урядові цінні папери, Центральний банк здатний збільшувати або зменшувати резерви в банківській системі і таким чином впливати на пропозицію грошей.

Якщо Центральний банк продає урядові цінні папери, то в результаті у комерційних банків, нефінансових фірм і населення зосереджуються цінні папери, а в Центральному банку – гроші. Це скорочує банківські резерви і здатність комерційних банків до кредитування. Скорочення резервів у комерційних банків призведе і до скорочення грошової пропозиції, внаслідок чого відсоткова ставка на кредити і депозити зросте, а інвестування знизиться. Це так звана політика “дорогих” грошей.

Якщо уряд, здійснюючи політику експансії, хоче знизити відсоткову ставку і пожвавити тим самим інвестиції, то грошово-кредитний механізм діє у зворотному напрямку: Центральний банк починає скуповувати урядові цінні папери у комерційних банків, нефінансових фірм і населення, збільшуючи таким чином резерви комерційних банків та їх здатність до кредитування. В свою чергу, це збільшує пропозицію грошей і знижує відсоткову ставку; інвестиції на ринку капіталів зростають і в перспективі мультиплікативно зростає ВВП. Це є так звана політика “дешевих” грошей.

Змінюючи мінімальну обов’язкову резервну норму, Центральний банк також може впливати на кредитні можливості комерційних банків. Збільшення норми резерву призведе до скорочення грошової пропозиції і підвищення відсоткової ставки. Гроші стають “дорогими”. І навпаки, знижуючи резервну норму, Центральний банк здійснює експансіоністську політику, тобто політику “дешевих” грошей.

Облікова ставка – це відсоток, під який Центральний банк надає кредити комерційним банкам.