14. Реконструкція палеокліматичних змін за аналітичними палеопедологіними даними.

Реконструкція включає в себе польове дослідження профілів грунтів та лабораторне дослідження фізико-хімічних властивостей. При польовому дослідженні розглядається стратиграфія грунтів, колір, властивості горизонтів, потужність, межі між горизонтами тощо. Ці ознаки досить чітко вказують на палеокліматичні умови – зокрема червоноземи формуються в теплих вологих умовах, чорноземи в помірних, сухих умовах, дерново-підзолисті в значно холодніших

Фізико-хімічні властивості: морфологічний склад. Наявність елювіального і ілювіального горизонтів – вологий клімат.

Гранулометричнй склад – більший вміст мулистих часток вказує на теплий клімат.

Вміст гумусу. Гумус розкладається при великих температурах. Тому ненормально низький вміст гумусу може свідчити про високу температуру повітря.

Вміст фульво- і гумінових кислот. Фульвокислоти (світлі, більш кислі) формуються у грунтах під лісовою рослинністю; гумінові кислоти – у грунтах під степовою рослинністю.

Вміст карбонатів. Вологий клімат сприяє вилуговуванню карбонатів, тому наявність карбонатів є ознакою посушливого клімату.

Вміст R2O3.Чим теплішим є клімат формування грунту, тим більший вміст R2O3. Крім того, високий вміст R2O3може свідчити про наявність ілювіального горизонту.

При аналізі грунтових розрізів необхідно враховувати можливість вимивання речовин у нижчі горизонти. Найлегше вимиваються карбонати. Вони найчастіше акумулюються у більш щільних горизонтах, які стають вторинно насичені. Гумус з горизонтів вимивається слабо і вимивається лише внаслідок сильного промивного режиму.

15. Макроботанічні дослідження у четвертинній палеогеографії. Використовують методики візуального спостереження, тобто без використання мікроскопа. Органографічний (опис об’єкта) та органолептичний методи – рослини селіфіковані попелом, у болотах, воді, мерзлоті (добре збережені). Карпологія – вивчає насіння й плоди; карпологічний метод дозволяє дуже чітко визначати видовий склад рослинності. Але застосування методу обмежене рідкістю зустрічі плодів і насіння; вони добре зберігаються, головним чином, у викопних торфянниках. Дендрохронологія – науковий метод датування, що базується на аналізі росту річних кілець дерев. Крім того застосовують палеоетноботанічні (побудовані на аналізі великого матеріалу, на якому були виявлені відбитки викопних зернівок i насіння) та антропологічні (у вуг., торфі) методи. Епідермально-кутикулярний аналіз, анатомічне дослідження деревини є складовими макроботанічного дослідження у четвертинній палеогеографії.

16. Мікроботанічні дослідження у четвертинній палеогеографії. Мікроботанічні методи полягають у дослідженні найменших елементів рослин за допомогою різних приладів, зокрема мікроскопів. Палеопалінологічний метод – проведення спорово-пилкового аналізу рослин (набагато ефективніший за використання електронного мікроск.); вивчає пилок і спори рослин, що широко розповсюдженні, не розчиняються у ґрунтових водах і значно краще зберігаються у викопному стані, ніж листя, стебла і деревина, і зустрічаються майже у всіх генетичних типах відкладів. Він дає змогу відтворити рослинний покрив не лише в межах певного місцезнаходження, а й у окремих регіонах. Пилкові зерна та спори витягають із мулу, торфу, сапропелі, дозволяють отримати дані по болотознавству, археології. Мікрофітолітний аналіз – дослідження селіфікованих мікрорешток рослин, які поховані у місці зростання рослини. Діатомовий аналіз – заснований на вивченні кременистих залишків діатомітових водоростей, застосовується для переважно озерних осадів.