25. Компоненти освітньої політики: 5

1. Визначення проблеми. Яка проблема має бути розв’язана політичним способом? Чому це вважається проблемою? Що ми знаємо про причини проблеми? Проблеми порушуються суспіль­ством, політиками, ЗМІ, освітянами, батьками тощо. Проблеми можуть накопичуватися роками, доки не досягнуть критичної точ­ки.

2. Розвиток політики. Які можливі шляхи розв’язання про­блеми? Як оцінити їх валідність, вартість і можливий влив? Які ми маємо можливості та недоліки? Освітнім реформаторам іноді важко подолати існуючі парадигми. Корисні ідеї можна запози­чити з досвіду інших країн або переглядаючи інші галузі суспіль­ної політики.

3. Обговорення І прийняття рішень 3 ким нам консульту­ватися? Як організувати дискусію? На яких рівнях і в який спосіб має відбуватися дискусія? Одним із найважливіших кроків у цій фазі є визначення відповідних зацікавлених груп. Важливо знати, які з цих груп виграють, а які втратять унаслідок впровадження певно? політики.

4. Впровадження політики. Які способи і шляхи впрова­дження політики можуть дати найкращі можливі результати? Багато інноваційних ідей не реалізуються тому, що недостатньо уваги приділялося процесу їх практичного впровадження. Висло­вити політичну волю недостатньо. Для успішної імплементації необхідні відповідні вміння і здійснення певних заходів. Простий підхід «зверху» не завжди спрацьовує. Ефективне впровадження політики потребує додаткового часу і матеріальних затрат, а тв- кож ентузіазму й відданості тих, хто безпосередньо бере участь у процесі впровадження.

5. Оцінювання політики. Що оцінюється, як і ким?

26. Визначають три рівні освітньої політики:

обговорення політики (обговорення, наміри, оголошення);

діяльність політики (документи, плани, накази, директиви);

впровадження політики (політика впроваджена, змінена та адаптована).

Слід також звернути увагу на два неправильні припущення щодо рівнів освітньої політики:

а) не існує прямої залежності між політикою, що планується, впроваджується і вже впровадженою. Це не означає, що обгово­рення політики неодмінно приведуть до діяльності політики, а діяльність політики дуже обмежено впливає на те, як вона впро­ваджується.

б) політики змінюють школи. Кубан (1998)¹ переінакшив це хибне припущення і написав про те, “Як школи змінюють реформу”.

28. Впровадження

Придбання нових друзів і послаблення ворогів. Часто наші опоненти досить згуртовані, а прихильники - неорганізовані. Важливими союзниками у процесі впровадження політики є учні та їхні батьки, оскільки політичні рішення приймаються з метою забезпечення потреб користувачів. Однак вони нерідко неоргані­зовані й не до кінця розуміють реальний зміст кроків, які роб­ляться заради них. Засоби масової інформації також є потенційно впливовим прихильником. Тому активна й адекватна кампанія необхідна для забезпечення впровадження освітньої політики. Профспілки вчителів і певні академічні групи зазвичай протисто­ять політикам. Складно забезпечити інтереси всіх академічних груп, які часто протистоять одна одній, а іноді й несумісні. Однак можна привернути деякі групи на інший бік або послабити їх протистояння.

Зміна відчуття проблеми і рішення. Використовуючи ре­тельно відібрані символи, риторику, апеляцію до національних почуттів і цінностей, кампанію в ЗМ1, рекламу, підтримку відо­мих людей, намагатися змінити відчуття щодо впровадження політики. Важливі політичні кроки можна репрезентувати як необхідні передумови на шляху до соціального та економічного процвітання нації. Корисно наголосити на тому, шо сучасна осві­та - це найкраще інвестування в майбутнє наших дітей. Світ про­мисловості та комерції може дати багато прикладів, щоб переко­нати користувачів.

Робертс (2002)² визначає причини, які роблять процес впро­вадження освітньої політики більш складним, ніж в інших галу­зях урядових ініціатив.

1. Технічна складність. Система освіти - дуже складна і роз­галужена. Багато її складових переплітаються і зумовлюють певні наслідки. З огляду на це треба здійснювати одночасно і скоорди­новано багато змін. Такі дії зазвичай дуже складні з технічного боку.