41. Зміни, реформи та інновації

Зміна - це природ- ний і постійний процес. Інновація і реформа - це процеси запла­новані та керовані. Інновація - спроба ініціювати перетворення на мікрорівні, а реформа відбувається на макрорівні. Мета інно­вації - поліпшення певних аспектів виховання та освіти. Рефор­ма - це політичний процес, який має охоплювати всю систему освіти і впливати на владні відносини.

42. Історичні періоди освітніх реформ

Чотири періоди ор ( описують М. Фуллан, Гопкінс девід та ін):

1.1960-ті роки. Після запуску Радянським Союзом супутни­ка Сполучені Штати почали дбати про ефективність своєї систе­ми освіти та її спроможність виграти наукове змагання з Радянсь­ким Союзом. Розпочата в результаті цього освітня реформа наго­лошувала на запровадженні нових навчальних програм і матеріа­лів. Хоча матеріали часто були достатньо високої якості, вони не змогли вплинути на процес навчання. Дослідники вказують на дві причини цієї невдачі: вчителі не були залучені до процесу роз­робки матеріалів, і їм не було запропоновано достатньо профе­сійну перепідготовку.

2. 1970-ті роки. Історики зазвичай згадують цей період я період невдач і скептичного настрою. Зміна навчальних програм не принесла очікуваного результату. Стало очевидно, що одно­сторонні моделі, привнесені «зверху» не спрацювали. Терміни реформи та інноваціїї стали синонімом негативу. Вчителі не бажали продовжувати експериментувати із запропонованими но­вовведеннями, оскільки попереднє некритичне застосування ін­новацій підірвало ідею реформування освіти.

3. Кінець 1970-х — середина 1980-х років - початок процесу складних інновацій. Науковці багато чому навчилися на поперед* ніх помилках. Зокрема, визнали важливість залучення вчителів та їх професійної перепідготовки. В цей період було завершено де­які масштабні дослідження проектів поліпшення школи. Тому його називають періодом успіху. М. Фуллан визнає, що у 1980-ті американські штати були більшою мірою залучені до реформ, ніж у попередні 25 років³.

4. Четвертий період почався з середини 1980-х. Його нази­вають періодом системних реформ. Він відмінний від попередніх десятиліть тим, що освітні системи багатьох країн увійшли у про­цес постійних змін. Він почався в економічно найрозвиненіших країнах, зокрема у США, де у 1983 році з'явився звіт під назвою «Нація у ризику: мандат на освітні зміни». У Скандинавії період постійних змін почався у 1985 році, у Великій Британії - в 1988 році. Період постійних змін у Центральній і Східній Європі можна відстежнти, починаючи з 1989-1991 рр., коли було повалено тота­літарні режими у комуністичних країнах. Імовірно, четвертий пері­од буде найскладнішим і, можливо, найпродуктивнішим.

43.Основні стратегії освітніх реформ

Чін та Бен (1969) описали 3 фундаментальні стратегії змін:

1)Владно-примусові стратегії — прямий та авторитарний підхід. Спілкування відбувається односторонньо — від ініціатора до виконавця.

2)Раціонально-емпіричні стратегії, що базуються на експертизі, спрямованій на розум або інтелект виконавця. Це, як правило, відбувається за допомогою книг, лекцій, оголошень тощо. Спілкування — теж одностороннє.

3)Нормативні стратегії перепідготовки, спрямовані на зміну норм, ставлень і думок різних груп учасників. Підхід ґрунтується на роботі в групі з наголосом на двостороннє спілкування.

За іншим описом (1979), Гаус називає:

1)Технологічний підхід — наголошує на важливості раціонального мислення та емпіричних досліджень.

2)Політичний підхід — наголошує на боротьбі за владу та неминучості конфлікту.

3)Культурний підхід — зосереджується на соціальному контексті, в який втручаються інновації.

Ці стратегії (підходи) фокусуються на трьох основних аспектах соціального життя: 1)політична влада; 2)науковий раціоналізм; 3)культурні норми і цінності.