1. Єсть у мене діти,

та де їх подіти? -• Теплий кожух, тільки шкода —

не на мене шитий. 3. Де можна лантух,

там торби не треба.

Характеристику образів розпочнемо з визна- Обра.зи чення їхньої системи. З-посеред дійових осіб запам'ятовуються Ярема, його кохана Оксана, повстання Гонта й Залізняк, титар, Океании батько, , корчмар Лейба. Перші чотири — головні, вони аидокллдніше описані. Корчмар, конфедерати, кобзар, черни- *W з Лебединського монастиря — другорядні. Є в поемі епізо- ичні образи: титар, підліток-гайдамака, ксьондз, Ґонтині діти. ^Же. принцип групування образів — національно-соціальний.

186

18'

Центральний образ поеми — повсталий народ, власне образ повсталої України, образ волі й духовної могутності народу. Уже в першому вступі Шевченко говорить, що могутні колись держави, наприклад Вавилон, пішли в небуття, а народ ли­шився, бо не полководці, не царі й султани, а трудящі виз­начають спрямування історії. Про те, що Великий Кобзар вва­жав народ вирішальною силою суспільного життя, свідчить і те, що коли в перших розділах поеми на першому плані Ярема, то в наступних він відходить на другий план, його місце займає «громада в сіряках», тобто «найнижчі» й найчисленніші вер­стви народу. Саме вони поряд із запорожцями були головною силою в лавах повстанців. Правда, між «сіромою» і козацькою старшиною існують певні протиріччя: старшина — це «пани», вони беруть участь в Коліївщині, щоб відстояти свої інтереси, але в цей тривожний для України час «убогий, багатий поєд­нались». Цей національно-визвольний рух був усенародним:

... осталися Задзвонили в усі дзвони

Діти та собаки, По всій Україні;

Жінки навіть з рогачами (...Против ночі Маковія,

Пішли в гайдамаки. Як ножі святили).

Учасників гайдамацького повстання Шевченко змальовує як героїв. Симпатизуючи народним месникам, поет часто на­зиває їх орлами («на ґвалт України орли налетіли»). Провідні риси повсталих: відданість народній справі, сила й хоробрість, віра в світле майбутнє, люта ненависть до поневолювачів і людяність, мужність, гумор.

Німецький критик писав: «якщо герої західно-європейської літератури являли собою ідеалізовані постаті приречених оди­ наків, то головним героєм «Гайдамаків» став безсмертний і непереможний народ. У цьому й було істотне новаторство Шев­ ченка». Отже, Шевченкові гайдамаки, звичайні селяни, навіть наймити, вперше в українській, та й в усій європейській лі­ тературі постали не фоном для вождів, а героями, що самі впливають на хід історії. Виразником народу в поемі є Ярема. „, „ Ярема Галайда хоч не історична особа, але Образ Яреми . • тт • • ^ ^ Існував насправді. Це засвідчують записані

народні перекази та пісні. Вперше зустрічаємося з Яремою у корчмі, де з нього знущається загребущий Лейба. Дієслова, які вказують на величезну кількість обов'язків наймита (піди, подай, принеси, винеси, внеси, посип, дай, біжи), промовисто свідчать, скільки доводиться йому працювати на цього гноби­теля, як йому тяжко. До того ж корчмар грубо ображає Ярему, називаючи його не іменем, а лайливими кличками «хаме» чи «хамів сину». А як на це реагує наймит? А ніяк, мовчить і мовчки виконує накинуту роботу: «гнувся... нагинався». Сумно спостерігати таку затурканість. Хто йому відкриє очі, дасть пораду постояти за свою людську гідність? Звичайно, за таких умов годі й думати про якесь дозвілля. Куди! Тут і навколи­шньою природою ніколи помилуватись.

і '•<'"* .4 Хочеться дивитись, як сонечко сяє, Хочеться послухать, як море заграє, Як пташка щебече, байрак гомонить Або чорнобрива в гаю заспіває...

Та що з того, що хочеться, коли він наймит, та ще й «сирота убогий»» і, мабуть, безбатченко, у котрого «ні сестри, ні брата, нікого нема». Ярема не має навіть .прізвища. Характерне у нього прізвисько — Голий, яке потім замінили на Галайду, що по суті означає те саме: бездомний, бурлака, як і козак Голота в одноіменній думі. Тому йому, самотньому, і «тяжко жить на світі».

Проте за наругу, за коверзування над ним Лейби Ярема не нарікає ні на долю, ні на людей. Такої він уже вдачі: добрий, ніжний і чутливий. Інколи «тихенько заплаче», але не від особистої образи, а від того, що бачить, як кривдять інших. Тоді просльозиться від безвиході, бо не може нічим допомогти бідакові, і «знову за працю». Праця, праця й тільки праця — така твоя доля, Яремо. Для інших існують свята, зустрічі, гостювання, а для тебе — лише праця. Далі порога хазяйського тебе не пустять, в хліві твоє місце, юначе. Навіть у мріях він не буває у «високих палатах». І все ж Ярема — «сирота багатий». Спочатку автор, правда, з гіркотою зазначає, що наймит «багатий на лати» та на «дрібні сльози», а потім уже пише, що юнак по-справжньому багатий душею, багатий на щиру дівочу любов. А в тієї дівчини карі очі, білі рученята, а її серденько разом з його серцем «плаче, сміється, і мре й оживає». Глибоке кохання, яке поки що є найвищим ідеалом парубка, окрилює його, не дає занепасти духом.

Вдруге Ярему зустрічаємо під вечір на узліссі діброви, куди він прийшов на побачення з Оксаною і, очікуючи її, співає. Так-так, співає, та ще й яку гарну пісню, яку, може, й сам склав. У ній найвищі чари людського кохання виступають разом з чарами природи: гай, вітер, місяць і зіроньки нади­хають парубка на почуття високі й ніжні. Ярема називає кохану серденьком, рибчиною, голубкою, пташкою. А ми й не підозрювали, що цей мовчун може так поетично виспівувати:

Вийди, серденько,— Я виглядаю; Виглянь, голубко. Та поворкуєм...

Ярема співає-кличе кохану свою, а її все нема. І він починає Думати, що й Оксана, ота на весь світ «одна душа щира», і «та одцуралась». У тій думці-монолозі ми чуємо його першу скаргу:

... нема долі, нема талану! Літа молодії марно пропадуть. Один я на світі без роду, і доля —

188

189

Стеблина-билина на чужому полі. Стеблину-биливу вітри рознесуть: Так і мене люди не знають, де діти.

Самопорівняння з одинокою билиною -дуже вдало передає самотність Яреми. А коли Оксана-зоря все-таки прилинула до свого «сизокрилого», ми відкриваємо в ньому таку палітру сердечних почуттів, стільки відтінків закоханості, що, далебі, не віриться. Як він говорить! «Годі, пташко!.. Одпочинь, моя ти зоре! Де це ти зоріла!.. Хіба краща є за тебе?.. Кращої немає ні на небі, ні за небом, ні за синім морем...» Який Ярема ніжний, яка у нього шляхетна душа, як глибоко й гаряче він кохає! 1 мимоволі виникає думка про силу й чари кохання: як воно перероджує, возвеличує й облагороджує лю­дину, пробуджує в ній глибинні моральні поривання.

Втретє Ярема зустрів нас теж співом, але зовсім іншим — героїко-патріотичним. Його особисті почуття поступилися перед прагненням вибороти народові щастя, в якому юнак шукав, зничайно, щастя і для Оксани, і для себе. Зі «свяченим ножем» у руках мандрував Ярема край Дніпра до повстанців. У своїй пісні, зверненій до батька-Дніпра, повстанець мріє про помсту над шляхтою, про волю для народу і про доброго гетьмана.

Ярема-наймит дивував нас рабською покірністю, Ярема-за-коханий — спалахом ніжних емоцій, та найбільше вразив нас Ярема-месник: своєю грізною силою, незвичайною хоробрістю, навіть жорстокістю: