А Ярема — страшно глянуть —

По три, по чотири

Так і кладе...

А Галайда, знай, гукає:

— Кари ляхам, кари!

Ця авторська характеристика збігається з розповіддю Ок­сани:

Я бачила — кати-ляхи

Трусилися, мліли,

Як хтось скаже про Галайду.

Та жорстоким її коханий не був, він ним став, коли дізнався про мученицьку смерть титаря й викрадення Оксани. Без ко­ханої Ярема не уявляв собі життя, і той, хто забрав у нього це єдине щастя — однаково що забрав життя. Особиста кривда потроїла сили й ненависть гайдамаки. Проте не особисті, а національні інтереси —- основні рушійні сили його дій. Вчо­рашній наймит мстить за український народ. Мріючи завдати панам такої муки, щоб «пекло тряслося та мліло», Ярема хоче стати сторуким. Як син гнобленого класу і зневаженої нації, вш так люто ненавидить ворогів свого народу, що коли й умре, то, здається, й з могили встане мучити шляхту. Отже, основа одразу — соціально-національна.

190

Змінилась, як бачимо, й мова Яреми, бо пробудилася його людська гідність, зростає його громадянська свідомість: у нього «виросли крила», тепер він «неба достане, коли полетить». Чи це зміниться наше ставлення до Яреми після його жорстоких дій у бою? Ні, бо жорстокі вчинки Яреми викликані звірячою розправою польських панів над українцями-повстанцями. У його серці одночасно палахкотить ніжність до Оксани і лють до панства. Крім того, до зображення сильних почуттів Шев­ченка спонукав творчий метод — романтизм, який від пись­менника вимагав гіперболізації та емоційного викладу, барви­стого вислову і пишних епітетів, риторичних запитань та ви­гуків, що передавали б романтичну піднесеність образу, його героїчну незвичайність.

Отже, Ярема — реалістичний образ, поданий у романтич­ному дусі. Поет наділив його винятковими рисами (казкова сила, нечувана хоробрість). Водночас колишній наймит постій­но з народом, ділить з ним ярмо неволі і радість перемоги над гнобителями. Ярема, як і інші повстанці,свято дотримується присяги. Вранці повінчавшись з Оксаною, увечері він повер­тається в загін Залізняка, якому став за сина:

Придбав Максим собі сина {:,' На всю Україну. ';.,;.. Хоч не рідний син Ярема, ... .' '.' А щира дитина.

За відданість народній справі й прославився Ярема. Про нього складають пісні. Навіть через багато років після Колії­ вщини старі гайдамаки співають пісню: «А в нашого Галайди хата на помості». Важливо, що Ярема не гине: такі, як він, мають передати наступному поколінню естафету священної бо­ ротьби за волю — естафету, перейняту від попередніх борців. Максим Залізняк та Іван Гонта — це істо- Образи ричні особи, що очолили гайдамацький рух. Залізняка Залізняк — улюбленець повсталих. Вияв і Ґонти цієї любові — пісня кобзаря Волоха. У ній Максим названий «сизим орлом», що літа «попід небесами», і батьком, а це особливо почесне. Максим Залізняк знає, чого хоче народ, він виразник його сподівань. Єдність із народом — визначальна риса, що в пісні передається засобом паралелізму:

Ой літає орел сизий, А за ним орлята; Ґуля Максим, ґуля батько, ' • • А за ним хлоп'ята. ;

Га й не дивно, що Максим поєднався з найширшими масами народу. Адже, як і в них, у нього «ні оселі, ні саду, ні ставу», івчутливе ставлення до знедолених найповніше виявилось у коли він подарував бідному хлопчині червінця. Розум,

191

сила, воля й людяність — головне в характері Залізняка, за те його й поважають. Люблять «батька Максима» не тільки за патріотичне горіння в боротьбі за правду й волю, а й за тонке почуття гумору. На полі бою Залізняк б'є шляхту так, що дрижать «вражі ляхи», а в години перепочинку не цурається пісні, танцю: просить кобзаря «утнути» такої пісні, щоб земля ломилася. Одне слово, і «воює, і гарцює з усієї сили». Максим Залізняк — богатир, щира чуйна людина, ідеал народного ватажка,— таким змалював його Тарас Шевченко.

А ось яким з-поміж рядків народної пісні постав цей ва-таг-запорожець в уяві Івана Нечуя-Левицького: «Коло дуба стоїть, обпершись, Максим Залізняк, високий, поставний, ду­жий, мов віковий дуб. Лице повне, рум'яне, чоло високе, очі тихі, сині, русяві кучері хмелем в'ються на голові».

Побратимом Залізняка є другий ватажок повстання, «му­ченик праведний» Іван Гонта, якого гайдамаки за хоробрість і розум теж називають «батьком». Визначальна риса Ґонти — вірність клятві, вірність рідному народові. Якщо ти взяв до рук «свяченого ножа», то не зупиняйся ні перед чим, інакше ти зрадник. Переконаний у невинності своїх дітей, Гонта однак вбиває їх, «щоб не було зради, щоб не було поговору», щоб ніхто не дорікав йому, що він відступив від присяги. Ця страта не є історичним фактом, сцену цю Шевченко вводить в дусі народних уявлень про вірність присязі. Зразу ж після сцени страти дітей читаємо монолог Ґонти про трагедію, що відбу­вається в його душі. Звучить цей монолог романтично-піднесено і трагічно:

Де ви, людоїди? де ви поховались? З'їли моїх діток,— тяжко мені жить! Тяжко мені плакать! ні з ким говорить! Сини мої любі, мої чорноброві! Праведнії зорі!

Сховайтесь за хмару, я вас не займав, Я дітей зарізав!.. Горе мені, горе! Де я прихилюся?

Скільки вогню, пристрасті, а скільки батьківської муки, розпачу в цих словах! Таких пристрастей і конфліктів, за висловом Андрія Малишка, «ще не знала світова поезія».

Після цього монологу все стає зрозуміло: Гонта-ватажок мусив це зробити, бо громадський обов'язок має перемогти особисте, але Гонта-батько тяжко карається. Який вулкан пе­чалі й розпуки палахкотить у його душі! Так, то був чорний день його життя, і вороги дорого заплатять за ці пекельні муки, що з їхньої вини він пережив.

Крові мені, крові!

Шляхетської крові, бо хочеться пить,

Хочеться дивитись, як вона чорніє,

Хочеться напитись... Чом вітер не віє. Ляхів не навіє?

Щоб у читача не лишилося найменшого сумніву в істинності батьківських почуттів Івана Ґонти, Шевченко дав ще одну сцену _ поховання батьком дітей. Сцена ця глибоко поетична й зворушлива; не можна без хвилювання читати, як, вкривши за козацьким звичаєм «червоною китайкою голови козачі», Гонта з великою ніжністю говорить:

І Спочивайте, сини мої,

В глибокій постелі!

: . Без васильків і без рути Спочивайте, діти.

Ми прощаємося з «лицарем присяги» — мужнім, безком­промісним Гонтою, палким, самовідданим патріотом України, але ще довго нам вчуватимуться його слова:

Сини мої, сини мої! На ту Україну Дивітеся: ви за неї Й я за неї гину.

Як і всі гайдамаки, Залізняк і Гонта — непоборні месники за кривди народу, в цих «сизокрилих орлах» відбито волелюб­ний характер українського народу.

Образ Оксани. Основа образу Оксани народ-

Інші образи нопісенна, тому вона -- «зоря», «ясочка», «серце», «рибка», її карі очі, як зіроньки, сяють, у неї «білі рученята», «чорні брови». Проте Оксана ще красивіша духовно: читачеві імпонує її глибоке кохання до Яреми, вірність у почуттях, турбота про хворого батька, солі­дарність із повсталими.

Ліричність мови Оксани повністю відповідає її емоційній вдачі. Ось як вона звертається до свого коханого: «Прилітай же, мій соколе, мій голубе сизий!» Ніжність Оксани — риса національного характеру українок.

Образ Лейби. «Дрижить, ізігнувшись над каганцем: лічить гроші коло ліжка, клятий». Невже клятий народом Лейба тільки за накопичення грошей, здертих з людей? Ні, звичайно, хоча й це провина чимала. Лейба клятий насамперед за зну­щання з трудящих: на Ярему він звалив стільки роботи, що її не виконали б і десять «лейб». А що наймитові тяжко — корчмареві байдуже, він ще й покрикує, ображаючи гідність парубка: «Та швидше, хаме». Отже, Лейба — жорстокий гно­битель.

Проте і це не найгірше. Лейба клятий народом за те, що

видає на поталу безневинну людину. У розділі «Конфедерати»

^ЄР^ЄД нами постає мерзенний, огидний боягуз, підлабузник,

^юдина, що втратила всяку людську гідність і, рятуючи власну

193

192

шкуру, видає ворогам титаря та його доньку Оксану. Страх породив підлість, підлість зродила злочин.

особливості

За жанром «Гайдамаки» — ліро-епічна поема героїчного характеру. Композиція поеми струнка: два вступи, одинадцять розділів і епілог, післямова (хоча й називається вона «Передмова») і гумористичне послання до передплатників. Сю­жетна канва твору теж проста. Розвиваються дві сюжетні лінії: одна — розгортання селянського повстання, друга — особисте життя Яреми та пов'язаних з ним персонажів. Обидві сюжетні лінії взаємно переплітаються, бо Ярема — учасник гайдамач­чини, але історія Яреми — головна в сюжеті. Завдяки май­стерному змалюванню ряду драматичних епізодів (замучення титаря, викрадення Оксани, вбивство Гонтою дітей) сюжет поеми розгортається дуже напружено. Особливістю композиції є значна кількість вставних пісень і ліричних відступів, в яких поет стає ніби співучасником подій. Наприклад:

Сини мої, гайдамаки! Світ широкий, воля! Ідіть, сини, погуляйте, Пошукайте долі.

Природа в поемі, як і люди, живе, діє, вона романтично трактована відповідно до характеру подій. Наприклад, на­ступним кривавим вчинкам учасників Коліївщини передує пей­заж, що вселяє тривогу:

Місяць випливає; Червоніє круглолиций, Горить, а не сяє...

До Черкас поспішає Ярема. Його наміри — грізні. Такий же грізний в цю мить і Дніпро, понад яким крокує месник:

...широкий та синій,

Підняв гори-хвилі; а в очеретах

Реве, стогне, завиває.

Романтичному стилю поеми відповідає барвиста мова, її лексичне багатство, зокрема синонімічне (заграти — ушквари­ти — вчистити — втяти), і розмаїття тропів: постійні епітети («дрібні сльози», «зелена діброва», «буйні вітри», «карії очі», «білі рученята»), складні епітети (сторукий, староденний, сто­літній), гіперболічні порівняння («як та хмара, гайдамаки Умань обступили»), метафори («Смілянщина кров'ю підпли­ває», «Погуляєм та хмару нагрієм»), символи («Бенкет у Ли-сянці»), одухотворення («Повалили гайдамаки, аж стогне діб­рова», «гомоніла Україна», «прокинеться доля», «заридають чорні гори»). Такого ж піднесеного характеру й фольклор, використаний автором у поемі. Про пісні й прислів'я у^е говорилося. Наведені вище постійні епітети теж із фольклорної

194

арбниці- Взагалі стиль поеми тісно пов'язаний з поетикою

дуМ-

Тематика.

Ідейне спрямування

У «Гайдамаках» відбито лицарську звитягу українців, нестримний лет національно-виз­вольного руху в захисті поневолених селян проти свавілля шляхти й корчмарів; автор показав також силу й працьовитість нашого народу, його волелюбність і моральну красу; в поемі зображено вірність і зраду, сильні й слабкі сторони селянського руху.

Провідна ідея поеми — звеличення національно-визвольного руху України та його героїв — лицарів Коліївщини. Гнів на­роду, його прагнення до вільного життя Шевченко вважає священним, а шляхетське свавілля різко засуджує. Автор ос­півав розум і силу, волелюбність і працьовитість, інші високі моральні якості нашого народу. Цим твором Великий Кобзар висловив тверду впевненість у безсмертності українського на­роду, в його кращому майбутньому, а також закликав слов'­янські народи, зокрема польський та український, до об'єд­нання: «Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, неро-змежованою останеться навіки од моря і до моря — слов'янська земля». Отже, «Гайдамаки» — передусім не антипольський, а антишляхетський, антипоміщицький твір. Від «Гайдамаків» бере початок також ідея народної революції: якраз тут вперше проголошено заклик до боротьби проти самодержавства. На розгляд вдумливих читачів поет-демократ представив XVIII ст., коли «гомоніла Україна», і XIX ст., коли «кат панує», а онуки гайдамаків «панам жито сіють». Хвилююче питання поета: «Що буде з нашими синами?», тобто, яке майбутнє українсь­кого народу,— не риторичне, а гостро злободенне. Задля цього, власне, й написана поема. За задумом автора, і читач, який замислився над цим питанням, неминуче мусив дійти висновку: треба вчитися в гайдамаків волелюбності й люд­ської та національної гідності, громадянської мужності, нес­кореності перед царськими посіпаками — і українці здобудуть волю.

Найкращим доказом суспільного значення по-Значення ^еми є ряд книжок, сотні статей про неї та перекладів, які з'явилися в нас і за кордоном від часу написання твору. Вплив «Гайдамаків» на літературний процес в Україні такий значний, що зразу після надрукування поеми почали з'являтися однотемні твори-переспіви, насліду­вання, продовження мотивів тощо. Безприкладною є кількість нсценізацій Шевченкового твору, з них найкраща — геніаль­ного Олеся Курбаса. Десятки творів на текст і мотиви «Гай-Дамаків» написано композиторами. Це, зокрема, пісні Мико­ли Лисенка, музикальна фантазія Михайла Вериківського, опе-Ра Юліуса Мейтуса, Всеволода Рибальченка і Михайла Тіца. люстрували поему такі майстри пензля, як Яків де-Бальмен, ирило Трутовський, Ілля Рєпін, Опанас Сластьон, Василь

7*

195

Касіян, Іван їжакевич та інші. На мотив поеми наш народ склав. «Марш гайдамаків», танець «Гонта». За поемою «Гай­дамаки» знято два кінофільми — «Злива» та «Коліївщина». Про Коліївщину Юрій Мушкетик написав роман «Гайдамаки», Микола Глухенький — повісті «Коліївщина» та «Колії», а Микола Сиротюк — повість «Побратався сокіл».

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. М. Рильський. Поезія Тараса Шевченка.— К., 1961.

2. С. Шаховськжй. Огонь в одежі слова.— К., 1964.

3. Л. Большаков. Повість про вічне життя.— К., 1990.

4. М. Глухенький. Колії: Роман.— К., 1968.