37.Юридична аргументація у письмовому юридичному тексті.

Аргументація у найбільш широкому розумінні слова — це процес обгрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, слушності.

- Публічна, розгорнута письмова форма юридичної аргументації судового рішення є важливим елементом у механізмі захисту конституційних прав та свобод людини й громадянина та реалізації КУ, оскільки:

а) вона надає можливість раціонального розуміння юридичного обґрунтування рішення;

б) вона надає можливість оскаржити рішення під кутом зору обґрунтованості та правильності тлумачення закону відповідно до Конституції;

в) вона є репрезентацією застосування норм Конституції до конкретних життєвих обставин, до конкретних фізичних та юридичних осіб;

г) вона є засобом впровадження принципу однаковості розуміння положень КУ при розгляданні судами конкретних справ, тобто є основою конституційного принципу рівності (ст. 24 КУ).

- Письмова консультація - розгорнута письмова відповідь на питання клієнта. Аргументована основа для прийняття господарських рішень, попередження та мінімізації негативних наслідків помилок.

Послуга являє собою мотивовану письмову відповідь на питання клієнта.

Письмова консультація рекомендується, якщо питання складне і багаторівневе. У таких випадках вона має незаперечні переваги, тому що клієнт отримує правовий юридичний висновок:

• з докладними відповідями на всі питання правового характеру, що цікавлять клієнта

• і з обов'язковими посиланнями на закони та інші нормативно-правові акти, які обгрунтовують висновки юриста.

У письмовій консультації будуть зазначені і дати вступу в силу нормативних актів, і посилання на відповідні пункти та абзаци, якщо клієнт вирішить надалі використовувати її для складання позовної заяви, аргументації своєї позиції у спорах з органами влади, посадовими особами і т.п.

38.Особливості судової комунікації в цивільному та кримінальному процесах.

Особливості судової комунікації:

• Як правило, присутні три учасники (сторони і суд), остаточне рішення ухвалює суд

• Здійснюється усно хоча результати фіксуються у документах (протокол, ухвала, рішення, вирок)

• Підготовку здійснюють всі сторони шляхом вивченя матеріалів справи

• Початок і процедура передбачена ЗаконоДавством

• Керівництво комунікацією здійснює суд

• Важливо демонструвати повагу до іншої сторони та до суду, та етику висловлення аргументів і відповідей на них

• Ініціатива завершення комунікації належить суду

Аналізуючи мовлення в судовому процесі, сучасні дослідники звертають увагу на специфіку, що вирізняє його серед інших різновидів публічних виступів. Як відзначає М.Е. Новічихіна, професійному мовленню юристів притаманна підкреслена діалогічність, дискусійно-полемічний характер, широке використання термінів, специфічна лексика, ігнорування заборон на використання мовленнєвих кліше. Мовленнєве спілкування як компонент професійно-юридичної діяльності відображає сформований цією діяльністю тип мислення .

Багатозначність смислів і значень викликана дією інтерпретативної функції.

Судово-процесуальному дискурсу притаманні багатозначність та омонімія семантики, що спричиняє неможливість чітко й правильно інтерпретувати висловлене і, у свою чергу, викликає труднощі розуміння юридичного мовлення іншими носіями мови.

Точність, зрозумілість, чистота правильність мовлення – це основні вимоги, що висуваються до мови юриста в судовому процесі.

Точність найчастіше пов‘язується з точністю слововживання, яка залежить від декількох факторів, зокрема, знання предмету мовлення, ерудиції, вміння логічно мислити, знання законів мови, її правил.

Кожне значуще слово виконує номінативну функцію, що зобов‘язує мовця звертати особливу увагу на значення слів, правила їхнього використання. Тому в мові права особливо важливим виявляється правильне використання таких явищ, як пароніми й омоніми

У судово-процесуальному дискурсі можна виділити дві пари комунікантів:

• юрист–юрист (до яких належать, у будь-яких поєднаннях, суддя, адвокат, прокурор)

• юрист – неюрист (до останніх належатьпідсудний, потерпілий, свідки, експерти).

Юристів можна віднести до числа комунікантів-фахівців, оскільки у переважній більшості випадків їх нядіяльність безпосередньо пов’язана не просто з комунікацією, а з аргументативною комунікацією. В суді їхня робота виявляється фактично змагальним діалогом, в якому надзвичайно важливу роль відіграє правильний відбір мовних засобів, Комунікативний рівень неюристів, комунікантів-нефахівців, що є «вимушеними» учасниками судового процесу, залежить від освіти, життєвого досвіду, вправності опитувача та екстралінгвістичних факторів, які зумовлюють вибір стратегій і тактик.

Кількість учасників усного судово-процесуального дискурсу дозволяє віднести його до публічного адресатного поліологу. За класифікацією, яка враховує інтерактивність діалогової комунікації, судово-процесуальний дискурс є естетико-риторичним, оскільки він не тільки інтерпретує дійсність, а й

спрямовує до змін, корекції певних дій.