- •(За професійним спрямуванням)
- •1. Поняття та ознаки юридичного терміна
- •2. Відмінність юридичного терміну від загальновживаного слова, професіоналізму та номенклатури
- •4. Способи творення юридичних термінів (вторинна номінація, морфологічний, синтаксичний, запозичення).
- •3. Види юридичних термінів.
- •1) За походженням:
- •2) За значенням:
- •3) За галуззю використання:
- •4) За структурою:
- •5) За семантикою:
- •5. Поняття юридичної термінології, терміносистеми та термінологічного поля юридичних термінів.
- •6. Синоніми, омоніми, евфемізми в юриспруденції
- •7. Оціночні поняття та їх позначення юридичними термінами
- •8. Дефініції понять, що позначаються юридичними термінами
- •9. Співвідношення термінів та понять.
- •10.Юридична термінологія в системі суспільно-політичних терміносистем.
- •11.Співвідношення понять «юридична термінологія» та «термінологія правознавства».
- •12.Юридична термінологія в системі суспільно-політичних терміносистем. – те саме що і в 10
- •13.Співвідношення понять «юридична термінологія» та «термінологія правознавства». – те саме що і в 11
- •14.Юридичні поняття-метафори та їх термінологічне позначення.
- •15.Ознаки та особливості юридичної термінології.
- •16.Процес формування, розвитку та вдосконалення юридичної термінології. Його зв’язок з суспільною свідомістю і праворозумінням, з особливостями національної культури.
- •17.Виникнення терміносистем юриспруденції, основні етапи їх розвитку.
- •18.Гносеологічні та спеціально-юридичні фактори розвитку юридичних терміносистем.
- •19.Склад терміносистем юриспруденції. Співвідношення власне українських, запозичених, калькованих термінів у
- •20.Поняття та ознаки тексту
- •21.Поняття та види функціональних стилів української мови
- •22.Підстилі офіційно-ділового стилю: загальна характеристика
- •23.Мовні засоби у текстах юридичного жанру офіційно-ділового стилю
- •24.Етикет ділового листування юриста.
- •25.Особливості професійного мовлення юриста
- •26.Етапи спілкування
- •27.Мовні засоби юридичної аргументації
- •28.Види юридичної аргументації (логічна, емоційна, діалектична, продуктивна)
- •29.Особливості судової комунікації
- •30.Мовні засоби наукового стилю
- •31.Мовні засоби у юридичному тексті: лексичні морфологічні засоби та норми
- •32.Мовні засоби у юридичному тексті: синтаксичні й логічні засоби та норми
- •33.Поняття ділового спілкування. Співвідношення понять «мова», «мовлення», «спілкування».
- •34.Засоби спілкування юриста.
- •Вербальні засоби спілкування
- •Невербальні засоби спілкування
- •2. Акустичні:
- •3. Тактильні:
- •4. Ольфакторні:
- •35.Спілкування як інструмент професійної діяльності юриста. Особливості ділового спілкування юриста.
- •37.Юридична аргументація у письмовому юридичному тексті.
- •38.Особливості судової комунікації в цивільному та кримінальному процесах.
- •39.Кодекс професійного спілкування юристів.
- •40.Мовні вимоги при створенні нормативно-правових актів.
- •41.Лінгвістична експертиза нормативно-правового акта.
- •Класифікацію лінгвістичних експертиз за формальним параметром
- •42.Мовні вимоги про створення правозастосувальних актів.
- •43.. Мовні вимоги про створення правореалізаційних актів (юридичних документів).
- •44.Вимоги до змісту, розташування реквізитів, тексту та оформлення сторінки документу.
- •45.Поняття та види перекладу. Функції перекладу, роль перекладу в сучасному світі.
- •46.Загальні питання та особливості перекладу юридичних текстів з різних мов на українську.
- •47.Допоміжні засоби при перекладі юридичних текстів.
- •48.Юридичний статус перекладу правового тексту. Legalese або юридичний стиль (юридична мова) викладу перекладу.
- •49.Лінгво-культурні фактори, що впливають на переклад юридичних текстів.
- •50.Адекватність перекладу як основна умова відтворення функціональної спрямованості тексту.
- •51. Найбільш поширені помилки при перекладі юридичних термінів.
- •52.Поняття та види редагування.
50.Адекватність перекладу як основна умова відтворення функціональної спрямованості тексту.
Під адекватним (точним, правильним) відповідником ми маємо на увазі не якийсь особливий тип відповідника, а найбільш прийнятний варіант перекладу мовної одиниці в конкретній ситуації або в конкретному мовному оточенні (лінгвістичному контексті).
Адекватним в цьому сенсі може бути або постійний еквівалентний відповідник (verdict – вироу; eye-witness – очевидець, plaintiff – позивач), або одна з варіантних відповідностей (law – 1. закон; 2. право; правознавство, законознавство, юриспруденція; 3. загальне право; 4. професія юриста; 5. суд, судовий процес; 7. юстиція, юрист. Це може бути і якась нова мовна одиниця, відсутня в словнику і виступаюча як контекстуальна заміна (barrister - баррістер, адвокат, що має право виступати у вищих судах).
Адекватний (повноцінний) переклад визначається як переклад, що відповідає оригіналу по функції (повноцінності передачі) і по обиранню засобів перекладачем (повноцінності мови і стилю). Функціональна точність, характерна для адекватного перекладу, не лише допускає, але нерідко і вимагає відмови від формальних, словникових відповідностей.
Терміни "адекватність" і "адекватний" орієнтовані на переклад як процес, тоді як терміни "еквівалентність" і "еквівалентний" мають на увазі відношення між початковим і кінцевим текстами, які виконують схожі комунікативні функції в різних культурах. На відміну від адекватності еквівалентність орієнтована на результат. Еквівалентність - це особливий випадок адекватності (адекватність при функціональній константі початкового і кінцевого текстів).
Лише добре озброєний лінгвістично, історично та культурно перекладач може задовільно виконати завдання адекватного перекладу, що полягає в передачі смислового змісту, емоційної виразності і словесно-структурного оформлення оригіналу. Трудність цього завдання породила досить поширену думку про принципову "неможливість" адекватного перекладу, що виникла ще до судження Лейбніца : "Немає у світі мови, яка була б здатна передати слова іншої мови не лише з рівною силою, але хоч би навіть з адекватним вираженням".
Адекватним ми повинні визнати такий переклад, в якому передані усі наміри автора (як продумані їм, так і несвідомі) в сенсі певної ідейно-емоційної художньої дії на читача, з дотриманням в міру можливості усіх вживаних автором ресурсів образності, колориту, ритму тощо; останні повинні розглядатися проте не як самоціль, а тільки як засіб для досягнення загального ефекту. Поза сумнівом, що при цьому доводиться дечим жертвувати, вибираючи менш істотні елементи тексту. З цією метою перекладач повинен, перш ніж приступити до роботи, скласти собі ясне уявлення про ідеологію, стиль та фактуру тексту, що перекладається.
Переклад повинен оптимально відповідати певним (іноді не цілком сумісним один з одним) умовам і завданням. Іншими словами, переклад може бути адекватним навіть тоді, коли кінцевий текст еквівалентний початковому лише на одному з семіотичних рівнів або в одному з функціональних вимірів. Більше того, можливі випадки, коли деякі фрагменти тексту нееквівалентні один одному і в той же час переклад в цілому виконаний адекватно
