15) Основні складові соціального менеджменту

 У процесі ринкових перетворень в Україні в усіх сферах соціально-виробничої діяльності почали використовувати термін «менеджмент».       Менеджмент – це сукупність функцій, спрямованих на ефективне використання ресурсів для досягнення певних організаційних цілей.       Менеджмент соціальної роботи є одним із видів соціального управління, тобто такого управління, де головним об’єктом та об’єктом діяльності на рівні відповідної організації виступає людина.

Менеджмент соціальної роботи ставить за мету сформувати і застосувати на практиці загальні принципи управління, придатні для будь-якої людської організації і сфери діяльності. До них відносяться:       · визначення цілей та завдань управління;       · розробка конкретних заходів та їх досягнення;       · розподіл завдань на окремі види;       · розподіл роботи, доручень;       · координація взаємодії різних підрозділів всередині організації;       · здійснення формальної ієрархічної структури;       · оптимізація процесів прийняття рішень і комунікацій;       · пошук адекватної мотивації діяльності.

Менеджмент – це цілеспрямований вплив на колектив працівників чи окремих виконавців організації для

досягнення поставлених цілей.

На думку спеціалістів з менеджменту, його складовими є: теорія управління, мистецтво та практичний

досвід. Отже, менеджмент розглядається як:

наука – це специфічна сукупна галузь різноманітних знань, що має власний об’єкт і предмет дослідження,

теоретичну основу та методику вивчення, базується на концепціях, теоріях, принципах і методах;

практика – оскільки в ньому сконцентровано багатолітній практичний досвід попередніх поколінь.

Соціальна робота та основні напрямки соціального менеджменту

В залежності від виду соціальної роботи відрізняються і напрямки соціального менеджменту.

Розглянемо деякі з них.

Соціально-медичні послуги населенню. Основна ціль соціального захисту – збереження здоров’я і життя клієнтів, тому це медична задача. Будь-які послуги соціального захисту так чи інакше захищають здоров’я та життя обездолених осіб,а саме, забезпечення ночівлею безпритульних, запобігання наркоманії, алкоголізму та інших пагубних звичок, доставка дров, ліків, пенсій, проявлення простої участі та інтересу до долі підопічних людей

Соціально-медична робота являє собою один з важливих напрямків діяльності соціальних закладів і займає важливе місце в практиці охорони здоров’я. Соціально-медичний захист потребує багато верст населення, зокрема, одинокі літні люди, що потребують не лише медичної допомоги, а й заходів соціально-медичної реабілітації; сім’ї, що мають інвалідів та важко хворих осіб, а також багатодітні, малозабезпечені та неповні сім’ї. Забезпечення інвалідів медикаментами по пільгових цінах, оформлення документів для обстеження хворого теж входить до обов’язків соціальних працівників. Соціально-медична допомога заключається у вирішенні медичних, соціально-побутових, психологічних, юридичних питань.

Соціальний захист сім’ї. Визначне значення в забезпеченні життєдіяльності сімей має державна економічна та соціальна політика, від якої залежить зайнятість населення, забезпеченість сім’ї. На теперішній час склалися чотири основні форми державної допомоги сім’ям, що мають дітей, а саме:

• а) грошові виплати сім’ї на дітей у зв’язку з народженням, утриманням та вихованням дітей;

• б) трудові, податкові, житлові, кредитні, медичні та інші пільги сім’ям з дітьми;

• в) безплатні видачі сім’ям та дітям (дитяче харчування, ліки, одежа та взуття, харчування вагітним жінкам і т. д.);

• г) соціальне обслуговування сімей (надання конкретної психологічної, юридичної, педагогічної допомоги, консультування, соціальні послуги).

Тяжкими демографічними і соціальними наслідками загрожують збільшення кількості неповних сімей, розширення масштабів злочинності, алкоголізму, наркоманії, проституції. Велике значення в соціальному захисті сім’ї має вдосконалення відповідної нормативно-правової бази та формування соціальних служб сім’ї на місцевому рівні.

Соціальний захист інвалідів. Соціальні послуги надаються всім громадянам похилого віку та інвалідам незалежно від статті, раси, національності, мови, походження, майнового стану, місця проживання, відношення до релігії, переконань.

Соціальне забезпечення здійснюється згідно рішення органів соціального захисту населення в підвідомчих їм закладах або по договорах, заключених органами соціального захисту із закладами соціального обслуговування інших норм власності.

Соціальні послуги надаються винятково із згоди людей, що їх потребують. Законодавством України передбачаються різні форми соціального обслуговування, в тому числі: соціальне обслуговування дома (включаючи соціально-медичне обслуговування); напівстаціонарне або стаціонарне соціальне обслуговування в інтернатах, пансіонатах та інших закладах соціального обслуговування; нагальне соціальне обслуговування (як правило, в невідкладних ситуаціях, – організація харчування, забезпечення одягом, взуттям, ночівлею); соціально-консультативна допомога.

Безкоштовно надаються соціальні послуги: одиноким громадянам та інвалідам, що одержують пенсію в розмірі нижче прожиткового мінімуму; громадянам похилого віку, що мають родичів, але одержують пенсію в розмірі нижче прожиткового мінімуму; людям похилого віку та інвалідам, що проживають у сім’ях, середній дохід яких нижче прожиткового мінімуму.

Соціальне обслуговування людей похилого віку. Система соціального обслуговування в Україні є важливим елементом соціального захисту певних груп населення, передусім самотніх людей похилого віку та інвалідів. У системі соціального обслуговування протягом останнього десятиліття відбулися значні зміни. Опріч традиційних будинків-інтернатів, тобто стаціонарних закладів, почали з’являтися так звані територіальні центри – напівстаціонарні та нестаціонарні заклади. У 1997 р. були затверджені: “Типове положення про територіальний центр з обслуговування одиноких непрацездатних громадян похилого віку та інвалідів” і “Типове положення про відділення соціальної допомоги”. Це дозволило розширити спектр послуг, що надаються самотнім громадянам похилого віку.

Збільшилась і кількість клієнтів соціальних служб. Це пов’язано як з демографічними змінами в суспільстві, погіршенням стану здоров’я та фінансового стану літніх людей, так і з переглядом критеріїв надання різних видів допомоги.

Територіальні центри приймають на обслуговування пенсіонерів, інвалідів I та II групи незалежно від віку, самотніх непрацездатних громадян та інших соціально незахищених громадян, які потребують соціально-побутової та медико-соціальної допомоги, на підставі картки медичного огляду, акту обстеження матеріально-побутових умов проживання та особистої заяви. До числа самотніх непрацездатних громадян при цьому зараховують громадян, які не мають родичів, зобов’язаних за законом їх утримувати. У деяких центрах почали обслуговувати багатодітні сім’ї та дітей інвалідів.

Соціальна робота з безпритульними. Безпритульність – явище, притаманне людству протягом всього існування. Але найбільше воно поширюється в періоді соціальних потрясінь та стихійних бід: війн, голоду, повені, землетрусів і т. д. Сьогодні воно присутнє як в розвинутих, так і слабо розвинутих країнах.

Основними характерними причинами, що ускладнюють проблему безпритульності для багатьох країн на сьогодення є: недостатня кількість місць проживання, дороге житло; безробіття, що обумовлює відсутність засобів для оплати житла; низький дохід багатьох людей; соціальне здоров’я суспільства (кількість душевно хворих, наркоманів, алкоголіків, нездорові відносини в сім’ї); погані можливості реалізації соціальних програм, направлених на надання матеріальної та іншої допомоги малозабезпеченим сім’ям, групам ризику, і т. д.

Люди, що залишилися без даху над головою , за певних обставин чи особистих нахилів, пристрастей, являють собою реальну і потенційну загрозу суспільству, оточуючим. Нерідко і саме суспільство підштовхує їх до цього. Неможливість одержати квартиру, влаштуватися на роботу підштовхує частину таких людей на злочини. Особлива проблема – стан безпритульних дітей. Сьогодні основними формами роботи з цією категорією є створення різних центрів реабілітації, притулків, місця для ночівлі.

Соціальна робота з молоддю. Загальна криза українського суспільства торкнулася, безумовно, і молоді. Для того, щоб допомогти молодим людям вижити у складних соціально-економічних умовах, уряд України з моменту її проголошення незалежною державою провадить певні заходи, затверджує програми, створює відповідні структури для підтримки та допомоги молоді. З метою втілення у життя державної політики стосовно молоді та дітей було створено Міністерства у справах сім’ї та молоді, перетворене 2000 р. у Державний комітет з такою ж назвою. Теоретичне забезпечення цієї політики розробляє Український науково-дослідний інститут проблем молоді. Створено соціальні служби для молоді на обласному, міському та районних рівнях. Від 1991 р. і до початку 2000 р. їх було утворено вже по всій країні 457, ще 263 планувалося відкрити.

Юридично систему соціальних служб для молоді було закріплено у “Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” та Законів України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”. Затверджено і відповідно Типове положення. Метою цієї системи є створення умов для позитивної соціалізації молоді. Зміст її роботи, за визначенням Українського державного центру соціальних служб для молоді, полягає у:

• наданні соціальної, психологічної, правової, освітньої та будь-якої іншої підтримки молоді;

• допомозі реалізовувати право молоді та повноцінне життя;

• прищепленні навичок соціально-схвальної поведінки;

• навчанні адаптуватися правовими засобами до сучасного світу;

Пріоритетними напрямками діяльності соціальної служби молоді є:

• соціальна підтримка молодої сім'ї;

• соціальна робота молоді жіночої статі;

• соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків;

• профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі;

• сприяння працевлаштуванню і вторинній зайнятості молоді;

• соціальна підтримка дітей та молоді з особливими потребами;

• соціальна робота з допризовною та призовною молоддю, військо-вослужбовцями та членами їх сімей, службовцями за призовом, молоддю, яка звільняється з лав Збройних Сил України;

• служба “Телефон довіри”.

Проте економічне становище країни ще не давало можливості відповідним чином фінансувати виконання поставлених перед центрами соціальної служби молоді завдань, реалізувати їхнє гасло “Діяти до кожної молодої людини”, тому постає проблема розвитку громадських молодіжних об’єднань. Таких, які за відповідної законодавчої підтримки молодіжних ініціатив могли б самостійно створювати матеріально-технічну базу для своєї діяльності, зокрема для реалізації соціальних програм.

Соціальна робота з людьми девіантної поведінки.

Основні види девіантної поведінки – це злочинність і кримінально безкарні випадки аморальної поведінки, які теж являють суспільну небезпеку. Зв’язок злочинності та аморальної поведінки є в тому, що скоєнню злочину передує, як правило, певний різновид девіантної поведінки у формі пияцтва, наркоманії і т. д.

До основних факторів соціального контролю над людьми девіантної поведінки можна навести наступні:

• Методи і засоби соціального контролю повинні бути адекватні конкретним видам девіантної поведінки. Основним засобом соціального контролю повинно стати задоволення різних потреб та інтересів осіб, схильних до “ненормованої поведінки. Ефективність попередження правопорушень досягається не стільки тимчасовим подавленням девіантної поведінки, а постійним витісненням соціально схвальної та корисної поведінки.

• Істотне зменшення репресивних дій. Позбавлення свободи приводить особистість до соціальної і моральної деградації і може використовуватися лише як крайня міра. Тому, для молодих правопорушників допустимо лише зменшення строків позбавлення волі, відстрочка виконання вироку, умовно-дострокове звільнення, і, основне, зміна умов утримання.

• Створення гнучкої і розгалуженої системи соціальної допомоги, включаючи державні, суспільні, благодійні та інші структурні ланки. Непогано зарекомендували себе суспільні організації за принципом “самодопомоги” (групи “анонімних” алкоголіків, наркоманів, осіб, звільнених з-під місць позбавлення волі).

Соціальний захист малозабезпечених верств населення.

Перехід від жорсткого планового способу господарювання до ринкових відносин, від тоталітаризму до демократії супроводжується серйозними соціальними негараздами, зокрема різко загострюється соціальна диференціація населення.

Якщо раніше регулювання рівня життя населення проводилося централізовано, то зараз дану проблему вирішують новими методами. Головними з них є індексація і компенсація.

Індексація як механізм корекції доходів частково або повністю повинна покрити зростання вартості життя. Індексація здійснюється двома способами:

• шляхом збільшення доходів на певний відсоток через визначений час (раз в рік, раз в квартал);

• шляхом корекції доходів відповідно до зростання цін на раніше домовлений відсоток.