13) Організаційно- правова структура соціальної роботи

Організаційна структура сучасної соціальної політики включає наступні складові компоненти:

1) сферу праці та заробітної плати;

2) соціальний захист населення;

3) соціальне забезпечення;

4) соціальну роботу.

Практичним механізмом реалізації соціальної політики є соціальна робота, яка на початку 90-х рр. ХХ ст.. у незалежній Українській державі набула статусу фахової діяльності. Першочерговими заходами щодо формування стратегії соціальної роботи є реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальна підтримка сім’ї, ветеранів війни та праці, жінок, дітей і молоді; соціальний захист громадян, які потерпіли від наслідків Чорнобильської катастрофи; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальних сферах життя суспільства, умов для реалізації потенційних можливостей інвалідів; соціальна підтримка громадян, звільнених у запас або відставку з військової служби, служби в органах внутрішніх справ та членів їх сімей. Соціальна робота має місце і при забезпеченні розвитку ринку праці і зайнятості, попередженні і скасуванні причин соціального ризику тощо.

У літературі виділяється кілька підходів до класифікації інституцій соціальної роботи за різними критеріями.

За критерієм рівня діяльності, її масштабами виділяють:

- міжнародні організації (Міжнародна організація праці, Дитячий фонд ООН та ін.), діяльність яких поширюється на міжнародний простір;

- загальнодержавні організації (Міністерство праці та соціальної політики, Державний центр соціальних служб для молоді та ін.);

- регіональні організації (територіальний центр соціальної допомоги, районний відділ зайнятості населення та ін.).

За критерієм організаційних рівнів діяльності соціальних інституцій соціальної роботи виділяють:

1-й рівень: створення політики та планування, окреслює рамки, в яких існують служби (Верховна Рада та місцеві ради, Адміністрація Президента, Кабінет Міністрів);

2-й рівень: забезпеченість всебічності та широкого територіального охоплення механізмів для організації та формування служб (міністерства та відомства);

3-й рівень: утворення системи, управління цією системою, опрацювання кола проблем (Державний центр зайнятості населення, Державний центр соціальних служб для молоді);

4-й рівень: розв´язання проблеми як окремої ситуації (працюють професіонали з клієнтами: лікарі, соціальні працівники у відповідних установах та службах);

5-й рівень: розв´язання проблеми як вимоги (інформаційні, консультативні служби, відділи, які визначають суть проблеми та спрямовують клієнтів до відповідних спеціалістів)

14) Нормативно- правова база соціальної роботи

Українське законодавство перебуває на етапі свого становлення, а тому воно постійно змінюється, допов-нюється: ухвалюються не завжди узгоджені між собою нові законодавчі акти, нормативно-правові документи, які покликані забезпечити юридичне підґрунтя для розв'язання різнопланових соціальних проблем.

Відносини у соціальній сфері регулюють закони України «Про основи соціальної захищеності ін-валідів в Україні», «Про статус і соціальний захист гро-мадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Ук-раїні», «Про зайнятість населення», «Про сприяння со-ціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населен-ня», «Про психіатричну допомогу», Кодекс законів про працю та ін. Вони визначають права представників со-ціально вразливих груп на отримання соціальної допо-моги, зокрема на соціальне обслуговування.

Для практичної соціальної роботи важливими є зако-ни «Про попередження насильства в сім'ї», «Про охорону дитинства», «Про державну соціальну допомогу малоза-безпеченим сім'ям», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», Кодекс про шлюб та сім'ю та ін. Ці акти регулюють питання, пов'яза-ні із соціальним захистом дітей (визначають порядок ви-лучення дитини з родини і позбавлення батьків їхніх прав на виховання дітей, здійснення опіки над дитиною, яка не має батьківського піклування, порядок оформлення у різ-ні дошкільні й шкільні заклади тощо).

Нормативно-правову базу також утворюють різно-манітні положення, затверджені указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів, які визна-чають порядок діяльності певних соціальних установ: Типове положення про центри соціальних служб для молоді, Типове положення про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян.

Важлива роль у документальному забезпеченні соці-альної політики і соціальної роботи належить держав-ним програмам, покликаним визначити пріоритети в розв'язанні соціальних проблем певних груп суспільс-тва. Такими є Національна програма профілактики СНІДу, програма «Діти України» таін.

Одним із перших нормативно-правових документів, які регулюють питання соціальної роботи, був Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (2001 p.), який у загальних рисах окреслив принципи і форми роботи з цими соціальними групами. У ньому витлумачено поняття «обслуговування», «супровід», «реабілітація», уточнено поняття «профілактика» з погляду теорії соціальної роботи, упроваджено в обіг по-няття «соціальне інспектування». Усі вони розгляда-ються як види соціальної роботи. Отже, цей закон пе-редбачив такі види соціальної роботи:

соціальне обслуговування -- робота, спрямована на задоволення потреб, які виникають у процесі життє-діяльності, що забезпечує гармонійний і всебічний роз-виток дітей та молоді шляхом надання соціальної допо-моги і різноманітних соціальних послуг;

соціальний супровід -- робота, спрямована на здійснення соціальних опіки, допомоги і патронажу со-ціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підви-щення їх соціального статусу;

соціальна профілактика -- робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоці-альної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та молоді, запобігання такому впливу;

соціальна реабілітація -- робота, спрямована на відновлення морального, психічного і фізичного стану ді-тей та молоді, їхніх соціальних функцій, приведення ін-дивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільними правилами і нормами;

соціальне інспектування -- система заходів, спря-мованих на здійснення нагляду, аналізу, експертизи, контролю за виконанням соціальних програм і проек-тів, а також за умовами життєдіяльності, моральним, психічним і фізичним станом дітей та молоді, забезпе-ченням захисту їхніх прав, свобод і законних інтересів.

Закон України «Про соціальні послуги» (2003 р.) регламентує права та обов'язки клієнтів соціальних служб і працівників, які надають соціальні послуги, визначає структуру сфери надання соціальних послуг та управління нею. Відповідно до Закону в Україні мо-жуть надаватися такі види послуг:

а)соціально-побутові -- забезпечення продуктамихарчування, м'яким і твердим інвентарем, гарячимхарчуванням, транспортними послугами, засобами ма-лої механізації; соціально-побутовий патронаж, викликлікаря, придбання та доставка медикаментів тощо;

б)психологічні -- надання консультацій з питаньпсихічного здоров'я та поліпшення взаємин із соціаль-ним середовищем, застосування психодіагностики, спря-мованої на вивчення соціально-психологічних характе-ристик особистості з метою її психологічної корекції абопсихологічної реабілітації, надання методичних порад;

в)соціально-педагогічні -- виявлення та сприяннярозвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебу-вають у складних життєвих обставинах; організація ін-дивідуального навчання і виховання, дозвілля, спор-тивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності;залучення до роботи різноманітних культурно-освітніхзакладів, громадських організацій, забезпечення ко-рекції психічного розвитку;

г)соціально-медичні -- консультації щодо запобі-гання виникненню та розвитку можливих органічнихрозладів особи, збереження, підтримка та охорона їїздоров'я, здійснення профілактичних, лікувально-оз-доровчих заходів, працетерапія;

ґ) соціально-економічні -- задоволення матеріаль-них інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах (надання натуральної, грошової допомоги, одноразових компенсацій);

д)юридичні -- надання консультацій з питань чин-ного законодавства; захист прав та інтересів осіб, які пе-ребувають у складних життєвих обставинах; сприяннязастосуванню державного примусу і реалізації юридич-ної відповідальності тих, хто протиправно діє стосовноцієї особи (оформлення правових документів, адвокат-ська допомога, захист прав та інтересів особи тощо);

є) послуги з працевлаштування -- сприяння у пра-цевлаштуванні та соціальний супровід працевлаштова-ної особи;

є) допомога в професійній реабілітації осіб з обмеже-ними фізичними можливостями -- медичні, психоло-гічні, інформаційні заходи, спрямовані на створення сприятливих умов для реалізації права на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайнятість;

ж) інформаційні послуги -- надання інформації, не-обхідної для вирішення складної життєвої ситуації (до-відкові послуги); поширення просвітницьких і культур-но-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення об'єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг (рекламно-пропагандистські послуги).

Відповідно до Закону послуги можуть надавати різ-номанітні соціальні заклади (за місцем проживання особи; стаціонарні інтернатні установи і заклади; реабі-літаційні установи і заклади; установи та заклади ден-ного перебування; установи і заклади тимчасового або постійного перебування; територіальні центри соціаль-ного обслуговування; інші заклади соціальної підтрим-ки), які можуть бути державними, муніципальними, громадськими, благодійними, релігійними. У недер-жавній сфері соціальні послуги можуть надавати і фі-зичні особи. Діяльність недержавних організацій може здійснюватися на підставі ліцензій, довірливих відно-син з державними організаціями унаслідок перемоги у конкурсах на соціальне замовлення.