26. Методологія реформованого фальсифікаціонізму Марка Блауга.

Для методології Марка Блауга характерні дві головні особливості. Це, по-перше, помірний дуалізм фактів і цінностей і, відповідно, так позитивної та нормативної економічних теорій. По-друге, він дотримується концепції досить жорсткого фальсіфікаціонізма з ознаками левітеральності (спроби обійтися без понять).

У методології економічної теорії Блауг виступає послідовником фальсіфікаціонізму Поппера. Разом з тим він вважає, що спростувати ту чи іншу економічну концепцію дуже непросто, тому проблема критеріїв науковості в цій області складніше, ніж в природознавстві. Економічна теорія в цьому сенсі перебуває, за Блаугом, приблизно посередині між такими типами знання, як психоаналіз і теорії фізики. Блауг заперечує і методологію "наївного фальсіфікаціонізму", що вимагає відмовлятись від теорії лише при наявності емпіричних контрприкладів. Для того, щоб перемогти стару теорію цього недостатньо, необхідно запропонувати нову альтернативну теорію, здатну пояснити наявні протиріччя. Розвиток методології фальсіфікаціонізму у Блауга в цілому йде в подібному до Лакатоса напрямку (викладену у методології дослідницьких програм). З цих позицій Блауг критикує спроби застосування у сфері економічного знання філософії науки Куна. Він навіть запропонував встановити заборону на використання поняття "парадигма" у методологічних дискусіях економістів, оскільки структура економічної дисципліни істотно відрізняється від монопарадігмальних дисциплін в точному природознавстві. Перевагою робіт Блауга є поєднання постпозитивістської методології з глибоким аналізом історії економічної думки, одним з його головних досягнень є впровадження принципу фальсіфікаціонізму в економічну науку.

27. Методологічнаa концепція інструменталізму м.Фрідмена

Відповідно до концепції Фрідмена, яку він сам назвав "позитивною економічною наукою", остаточний вердикт з приводу економічних теорій повинен виноситись в залежності від їх здатності передбачати явища, для пояснення яких вони створені. Інструменталістську концепцію Фрідмена ("теорія як інструмент прогнозування") прийнято вважати методологічною основою неокласичної економічної теорії.

Фрідман висунув свою концепцію на противагу існуючому у той час апріоризму (заснований на доктрині розуміння=психологічнийметод=інтроспекція=заснована на здоровому глузді беззаперечність – можна на основі розуміння самого себе висувати гіпотези, які є безсумнівними та не потребують доказів) та ультраемпіризмуХатчисона (виходячи з позицій логічного позитивізму та фальсіфікаціонізмуналогошує на необхідності емпіричної перевірки кожного елемента теорії, її висновків та передумов).

Відповідно він пише, що тільки фактичні дані можуть показати, чи корисні аналітичні побудови при аналізі конкретних груп проблем. З іншого боку, він заперечує можливість емпіричної перевірки всіх передумов та висновків. Оскільки, по-перше, безпосередня перевірка всіх передумов не завжди є можливою, по-друге, теорія тим і відрізняється від простого опису, що витягує загальні і вирішальні елементи з маси складних і деталізованих обставин, тому реалістичними вихідні передумови взагалі не бувають і більше того, «чим більш важливою є теорія, тим більш нереалістичні (у зазначеному сенсі) є її передумови»

Він пропонує будувати теорію методом припущень і спростувань. Спочатку висувається абсолютно довільна гіпотеза. Вона не грунтується на досвіді та прямої емпіричної перевірки не має. З неї виводиться наслідок, який перевіряється емпірично - передбачення, яке безпосередньо зіставляється з даними, які спостерігаються. Якщо факти підтверджують висновок гіпотези, вона приймається, в іншому випадку - відкидається. Якщо ж гіпотеза не дає прогнозів або її висновки виявляються не порівнянними з конкретними даними, вона вважається позбавленою наукового сенсу.

За Фрідманом, взагалі не існує об'єктивної процедури, що регулює процес висування гіпотез: «Побудова гіпотез є творчим актом натхнення, інтуїції, винаходу, суть полягає у виявленні чогось нового в знайомому матеріалі».

Вирішення питання емпіричної обгрунтованості гіпотез повністю переноситься зі сфери вихідних передумов в область кінцевих висновків - передбачень. Фрідмен, виходячи з того, що нереалістичність передумов прямо пропорційна значимості теорії, свідомо починає будувати власну теоретичну концепцію зі свідомо неправдивих припущень - про вільну конкуренцію, наявність повної визначеності, досконалої гнучкості цін. З цих та ряду додаткових положень він робить висновок про «чисто монетарне» походження циклічних коливань.

Якщо підсумувати суть претензій до методологічної концепції Фрідмена, то їх можна звести до двох положень. По-перше, проголосивши кінцевою метою теорії передбачення, він звів нанівець пояснювальну функцію науки, тобто відпадає потреба у виявленні причинно-наслідкових зв’язків, що призводить до розповсюдженої у той час в економічній теорії помилки (після цього – не означає через це). По-друге, багато вчених, насамперед Самуельсон, наголошували на необхідності перевірки емпіричної перевірки засновків.

Фрідмен висловлюється за інструменталістску методологію, відповідно до якої наукові теорії є лише інструментами для прогнозування природних і суспільних явищ і всі спроби вважати ці теорії чимось більшим - наприклад, скільки-небудь достовірним поясненням причинно-наслідкових зв'язків, - можуть бути відкинуті як наївні. Його точка зору полягає в запереченні необхідності засновувати економічні побудови на так званих "реалістичних" передумовах, він доводить, що припущення типу "начебто" (asif) достатні для досягнення всіх наших цілей, тим самим виявляючи дещо старомодний характер своїх методологічних рецептів. Інструменталізм є певною формоюконвенціоналістської методології, яку майже шістдесятьма роками раніше відстоювали такі філософи науки, як Ернст Мах і АнріПуанкаре, які стверджували, що наукові теорії суть не пасивні відображення подій, які відбуваються поза нами, а вільні творіння розуму, які резюмують те, що відбувається, найбільш прийнятним чином.