Конференція

Конференції проводяться з метою актуалізації, узагальнення, систематизації раніше вивченого, його поглиблення і закріплення. Конференції передує довга підготовка. Для її проведення використовують більш ширше коло джерел, ніж, наприклад, для семінару: тривалі спостереження, матеріали екскурсій, результати досліджень та експериментів, наукові джерела інформації. Щоб привернути найбільше число учнів, потрібно обирати не тільки актуальну, але й цікаву, доступну тему. Отже, конференція  це комплексна форма узагальнення результатів, підведення підсумків довгочасної роботи.

Конференції обов’язково передує самостійна підготовка учнів. Окремі з них за дорученням вчителя вивчають задане питання з наукової та художньої літератури, періодичних видань. Замість одноосібного викладання матеріалу відбувається обмін тими знаннями, які здобули учні. Вчитель лише коригує, підсумовує і узагальнює.

Але не можна перетворювати конференцію на доповідь школярів. На конференції повинно бути обговорення нової інформації, а не лише її повідомлення. Тому перед кожним наступним виступом учня вчитель повинен двома-трьома реченнями ввести клас у коло питань, яке він розкриє, зосередити увагу дітей на головному. Чергування виступів учнів, обговорення класу ті повідомлення вчителя сприяють легшому засвоєнню інформації. Дуже добре, коли виступи школярів складаються не лише із словесних розповідей. Кожну розповідь може супроводжувати показ таблиці, ілюстративний матеріал чи наочний посібник. Іноді учні, розподіливши між собою ролі, стають одні повідомлювачами, а інші відповідальними за практичне виконання певного завдання. На уроці-конференції учні мають почуватися рівноправними господарями, адже вони допомагають учителеві проводити урок. Використання цієї форми виховує самостійність, повагу до співрозмовника, розвиває уміння слухати, виділяти головне, уміння довести свою думку. Виступи учнів у ролі вчителя впливають на формування особистості школяра, допомагають краще зрозуміти свої можливості.

Конференція у початкових класах – перша сходинка до наукової діяльності майбутніх науковців, дослідників.

Семінар

Семінар – один з основних видів навчальних практичних занять студентів, учнів середньої школи, членів наукового гуртка або слухачів курсів.

Вже в грецьких гімназіях і римських школах практикувалися семінарські заняття, які супроводжувалися коментарями, доповідями, диспутами й заключним словом педагога. В XVII ст. семінари були введені на старших курсах університетів з метою навчання студентів працювати над першоджерелами. У ХХ ст. елементи семінарських занять проникають до середньої школи і починають використовуватись у старших класах.

Семінари можуть проводитися як по тематиці програми, так і по тематиці, яка виходить за її рамки. Тому розрізняють три основні типи семінарів:

1. що сприяють поглибленому вивченню певного систематичного курсу;

2. по вивченню окремих основних або найважливіших тем курсу;

3. дослідницького характеру з незалежною від лекцій тематикою (спецсемінар).

Мета – самостійна робота учнів, залучення їх до поглибленого вивчення різних джерел. Головним методом семінарських занять є обговорення доповідей, які готують учні самостійно за планом семінару і під керівництвом учителя. Тобто семінарські заняття виступають формою організації самостійної роботи учнів по поглибленому вивченню вузлових питань теми з наступним колективним їх обговоренням, оформленням матеріалу у вигляді реферату, доповіді й оцінюванням результатів цієї роботи. Зміст семінару й доповіді учні планують так, щоб можна було повністю охопити всі питання і включити найбільше учнів у підготовку і обговорення доповідей.