3. Розподіл витрат обслуговуючих підрозділів між основними підрозділами

Виробничим (основним) підрозділом (Production Department) є підроз­діл, діяльність якого прямо пов'язана з виробництвом продукції або послуг для за­мовників (клієнтів).

До виробничих підрозділів звичайно належать цехи основного виробництва.

Своєю чергою, обслуговуючий (допоміжний) підрозділ (Service Department) — це підрозділ, діяльність якого безпосередньо пов'язана з наданням послуг іншим (обслуговуючим і виробничим) підрозділам.

Прикладом обслуговуючих підрозділів є ремонтний цех, відділ матеріально-технічного постачання тощо.

Коли всі накладні витрати розподілено між підрозділами, здійснюють роз­поділ витрат обслуговуючих підрозділів між виробничими підрозділами на ос­нові кількості наданих послуг. Розподіл витрат обслуговуючих підрозділів ускладнюється, якщо вони нада­ють взаємні послуги один одному, а не тільки виробничим підрозділам. У цьому разі можуть бути застосовані різні методи розподілу витрат: прямого розподілу; послідовного розподілу; розподіл взаємних послуг; одночасного розподілу.

Розподілимо витрати обслуговуючих підрозділів між цехами, скорис­тавшись одним з методів – методом прямого розподілу (Direct Allocation Method), за якого витрати обслуговуючих підрозділів списують безпосередньо на витрати виробничих підрозділів. Тобто при цьому методі взаємні послуги обслуговуючих підрозділів не беруть до уваги.

Вибір найвідповіднішої бази для розподілу виробничих накладних витрат має важливе значення.

Використання годин праці робітників як бази розподілу накладних витрат ви­правдане у підрозділах, де переважає ручна праця і впроваджена надійна система обліку робочого часу, що дає змогу легко отримати необхідну інформацію.

Розподіл накладних витрат на базі машино-годин є доцільним у механізованих та автоматизованих підрозділах, оскільки переважна частина накладних витрат (амортизація, ремонт, енергія тощо) пов'язана з устаткуванням.

Але обов'язковою умовою застосування цієї бази є достовірний та оператив­ний облік роботи устаткування.

Прямі витрати на оплату праці як базу розподілу широко використовують у практиці, оскільки інформацію про неї легко отримати безпосередньо з даних бухгалтерського обліку. В практиці внаслідок застосування різних тарифних ста­вок і преміальних систем зазвичай втрачається безпосередній зв'язок між прями­ми витратами на оплату праці та годинами праці. Тому застосування вказаної бази розподілу виправдане лише за незначних накладних витрат або в разі засто­сування однакових тарифних ставок.

Прямі матеріальні витрати як базу розподілу використовують нечасто, оскіль­ки лише незначна частина накладних витрат є функцією прямих матеріальних витрат. Тому застосування такої ставки розподілу обмежується підприємствами, де матеріальні витрати на одиницю продукції однакові.

Хоча основні витрати містять елемент, пов'язаний з працею (прямі витрати на оплату праці), інша складова (прямі матеріальні витрати) суттєво обмежує застосування такої бази з причин, розглянутих вище.

Застосування кількості виробленої продукції для розподілу виробничих наклад­них витрат можливе лише за умов виробництва продукції в ідентичному процесі та впродовж однакового часу. На практиці таке трапляється нечасто.