4. Підрахунок еквівалентних одиниць

У міжнародній практиці калькулювання за процесами здійснюється зазвичай за допомогою еквівалентних одиниць готової продукції.

Еквівалентна одиниця готової продукції (Equivalent Finished Unit) — вимірю­вання продукції з урахуванням ступеня готовності її.

Кількість еквівалентних одиниць готової продукції визначають множенням кількості оброблених виробів на відсоток готовності їх.

Тобто якщо підприємство за місяць виготовило 9 000 одиниць продукції, а ще 2 000 одиниць оброблено наполовину, то витрати підприємства еквівалентні витратам на виготовлення 10 000 одиниць готової продукції:

9 000 + ((2 000 * 50%) : 100) = 10 000 одиниць

Калькулювання за процесами за такого підходу має п'ять стадій:

1. Узагальнення даних про рух фізичних одиниць продукції.

2. Обчислення еквівалентних одиниць готової продукції для кожної статті витрат.

3. Визначення загальної суми витрат на виробництво.

4. Розрахунок собівартості еквівалентної одиниці готової продукції.

5. Розподіл виробничих витрат між готовою продукцією, браком та незавер­шеним виробництвом.

При цьому розрахунок кількості еквівалентних одиниць та калькулювання їхньої собівартості залежить від методу оцінки запасів, що його використовує підприємство.

4. Оцінка собівартості продукції, переданої в інший процес (готової продукції) та незавершеного виробництва за методами fifo і середньозваженої собівартості

Метод середньозваженої собівартості

При застосуванні цього методу не вра­ховують незавершеного виробництва на по­чаток місяця, оскільки припускають, що ви­роби, не завершені обробкою на початок звіт­ного періоду, були завершені і включені до складу готової продукції під час звітного періоду.

Еквівалентне виробництво визначається сумуванням одиниць завершених протягом періоду з еквівалентними одиницями в незавершеному виробництві. Потім загальні витрати (витрати незавершеного виробництва на початок періоду і поточні витрати) ділять на еквівалентні одиниці для отримання витрат на одиницю.

Метод FIFO

Згідно з методом FIFO, запаси на кінець періоду оцінюються за виробничими витратами здійсненими протягом періоду. Даний підхід передбачає розподіл поточних витрат, понесених в результаті виробництва еквівалентних одиниць протягом періоду. Еквівалентне виробництво складається з трьох елементів:

• завершені одиниці з незавершеного виробництва на початок періоду

• одиниці, початі і закінчені обробкою

• одиниці частково закінчені обробкою на кінець періоду

Тема 5. Калькуляція собівартості з повним розподілом витрат і за змінними витратами

1. Різниця між калькуляцією собівартості з повним розподілом витрат і за змінними витратами

Підприємство може застосовувати різні підходи до калькулювання витрат при складанні зовнішньої та внутрішньої звітності.

При складанні зовнішньої фінансової звітності традиційно застосовують каль­кулювання повних витрат (калькулювання повної виробничої собівартості).

Калькулювання повних витрат (Full-Absorption Costing) — метод калькулюван­ня, що передбачає включення до собівартості всіх (змінних і постійних) вироб­ничих витрат.

Розглянуті у темі 4 системи обліку витрат за замовленнями і за процеса­ми є прикладом калькулювання повних витрат.

Проте з метою складання внутрішніх звітів і прийняття поточних рішень зазвичай застосовують калькулювання змінних витрат.

Калькулювання змінних витрат (Variable Costing) — це метод калькулювання, що передбачає включення у собівартість продукції лише змінних виробничих витрат.

Отже, принципова відмінність системи калькулювання змінних витрат від системи калькулювання повних витрат полягає у підході до постійних виробни­чих накладних витрат

В системі калькулювання повних витрат у собі­вартість продукції включають усі виробничі витрати. Відповідно, всі виробничі накладні витрати (як змінні, так і постійні) розподіляють між виробами і включа­ють у собівартість незавершеного виробництва та готової продукції.

У разі використання системи калькулювання змінних витрат не тільки опе­раційні витрати (на управління, збут тощо), а й постійні виробничі витрати розглядають як витрати періоду і списують за рахунок прибутку. Зрештою у собівартість незавершеного виробництва і готової продукції включають лише змінні виробничі витрати.

Система калькулювання змінних витрат дає змогу визначити маржинальний дохід, широко застосовуваний для аналізу прибутковості й прийняття управлінських рішень.

Маржинальний дохід (Contribution Margin) — різниця між доходом від прода­жу продукції (товарів, робіт, послуг) та змінними витратами підприємства.

Маржинальний дохід = Продаж — Змінні витрати

Маржинальний дохід відображає внесок сегмента (продукту, підрозділу то­що) у покриття постійних витрат та формування прибутку. З урахуванням цього цей показник можна виразити так:

Маржинальний дохід = Постійні витрати + Прибуток

На відміну від традиційного звіту про прибуток, звіт, побудований на основі калькулювання змінних витрат, відображає маржинальний дохід, або кілька по­казників маржинального доходу: виробничий, загальний тощо.