6.5. Голодомор

Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж голод 30-х років, історія України не знає. На початку 1933 р. практично всюди в Україні запасів не залишалося, а треба було ще дожити до нового врожаю. Зимові хлібозаготівлі фактично забрали останній шматок хліба у голодуючих. У продиктованій Молотовим постанові Раднаркому УСРР «Про заходи до посилення хлібозаготівель» від 20 листопада 1932 р. містився пункт про застосування «натуральних штрафів». Узявши за основу пункт про «натуральні штрафи», місцеві власті поширили їх на всі продовольчі запаси селян. Архівні документи, газети і спогади самих селян свідчать, що в усіх місцевостях України, крім прикордонних, поширилися подвірні обшуки з конфіскацією, крім хліба, будь-яких запасів їжі — сухарів, картоплі, буряків, сала, солінь, фруктової сушки тощо, заготовлених селянами до нового врожаю. Конфіскація подавалася як кара за «куркульський саботаж» хлібозаготівель. Фактично ж це була дія, свідомо спрямована на повільне фізичне винищення селянських родин. Те, що відбувалося в Україні у 1933 р., не знайшло жодного відображення в документах офіційних установ. Причина в тому, що Сталін наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. Навіть у стенографічних звітах пленумів ЦК КП(б)У і протоколах політбюро ЦК КП (б) У цього періоду слово «голод» не згадується. Не підлягає сумніву, що до загибелі мільйонів селян призвело холоднокровне рішення Сталіна вилучити з українських селян усі їстівні припаси, а потім оповити голодуючих завісою мовчання, заборонити будь-яку допомогу їм з боку міжнародної або радянської громадськості. Смертність від голоду почалась уже в перший місяць дій молотовської комісії. З березня 1933 р. вона стала масовою. Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, селяни везли їх у міста й залишали в установах, лікарнях, на вулицях. У промові на Всесоюзному з’їзді колгоспників-ударників 19 лютого 1933 р. він цинічно-заспокійливо заявив: «В усякому разі порівняно з тими труднощами, що їх пережили робітники років 10—15 тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники, здаються дитячою іграшкою».

Аналіз даних демографічної статистики 30-х рр. свідчить про те, що прямі втрати населення України від голоду 1932 р. становлять близько 150 тис. чоловік, а від голоду 1933 р.— від 3 до 3,5 млн. чоловік. Повні демографічні втрати, включаючи зниження народжуваності під впливом голоду, сягають у 1932—1934 рр. 5 млн. чоловік. Дослідники дійшли до висновку, що всі відомі людству випадки геноциду за своїми масштабами не йдуть ні в яке порівняння з тим, що скоїлося в Україні на початку 30-х років. Голод 1933 р.- безсумнівно, найстрахітливіший серед численних злочинів сталінщини.

6.6 Масові репресії

Найтрагічнішими наслідками комуністичного терору 1930-х рр. у Радянській Україні стали смерть від голоду щонайменше 4–4,5 млн людей, «розстріляне відродження», що забрало життя понад 500 найталановитіших українських поетів, мислителів, науковців, письменників, знищення національно свідомих українців у середовищі керівної верхівки УСРР. Колосальні демографічні втрати України під час голоду 1932–1933 рр. призвели до залюднення її території переселенцями (переважно з РСФРР). Усіляко заохочувані Кремлем, з осені 1933 р. вони прибувають передовсім до степових районів УСРР, де внаслідок голодного мору дефіцит робочої сили був найбільшим. Масова міграція російського населення в УСРР стала можливою ще й завдяки тому, що політбюро ЦК КП(б)У в жовтні 1933 р. вкотре піддалося тиску Москви й погодилося з пропозицією Всесоюзного комітету переселення «про відстрочку проведення внутріукраїнського переселення на І квартал 1934 р. в зв'язку з тим, що в ІV кварталі цього року проводиться намічене переселення в степові райони України з РСФРР. Проаналізувавши причини й наслідки комуністичного терору в Українській РСР у 1930-ті роки, що його більшовики застосовували в Україні тричі (у 1921–1923, 1932–1933 і 1946–1947 рр.), знищення української інтелектуальної еліти — носія історичної пам'яті нації і масові репресії в середовищі партійно-радянської номенклатури УСРР, пік яких припав на 1930-ті рр., були складовою системної політики радянського комуністичного режиму, спрямованої на винищення українського народу. Іншими словами, це був спланований геноцид українського народу, наслідки якого Україна відчуває й донині.

Головною причиною такого стану речей, як нам видається, є відсутність політичної волі у керівництва України, яке у своїй переважній більшості успадкувало від своїх попередників — партійно-державної номенклатури УРСР — комплекс національної меншовартості, що перешкоджає йому пред'явити законні претензії Російській Федерації, як правонаступниці СРСР, щодо компенсацій жертвам комуністичного терору в Україні матеріальних і моральних збитків, нанесених їм свідомими діями правлячої верхівки СРСР. Адже саме Росія має нести відповідальність за злочини Сталіна, в тому числі й за Голодомор 1932–1933 років.